В нашім старостві у кождого референта повно актів не лиш на столї, але й на вікнах. Нїчо дивного — повіт великій а урядників мало, отже у кождого "рестанцій" що не міра. Лиш оден фізик повітовий — няй з Богом спочиває! — не мав рестанцій. Єму всї урядники завидували, бо у него на столї анї одного акту, а се тому, що він залагоджував усяку справу сейчас, як лиш появила ся в єго канцелярії.
Доносить бувало війт, що дїти в селї кашляють [бо не мають в що обути ся], так він сейчас пише на другій сторонї: "Приказує ся п. ц. к. фізикови, щоби удав ся до села Н. і переконав ся, чи припадком в селї тім не появив ся коклюш, та зарядить, що потреба" і т. д. Староста підпише сей коротенькій реферат і фізик зараз на другій день їде на село. Заїде до війта, каже собі принести одну дитину, а сли недалеко, то і до одної хати зайде, огляне, напише рецепту для всїх хорих і тих, що будуть хорі, накаже війтови, щоби ще раз донїс до староства, сли кількоро умре, і вертає домів та по дорозї просить Бога, щоби, як приїде, застав у себе на столї таке саме донесенє від другого війта...
— Така вже вдача у фізика, що не любив сидїти в містї, лиш би їздив по селах. Чи то за-для свіжого воздуха, чи тому, що в містї богато жидів а він був антісеміт, Бог єго там знає. В зимі таких донесень є повно — і фізик санкував ся мало не що дня, але за те в лїтї дїти по більшій части не кашляють, то і фізик рад-не-рад мусїв сидїти в містї. Прийде бувало з рана до староства, то навіть не відчиняє своєї канделярії, а дує просто до канцеліста.
— Пане секретар! нема нїчо для мене?
— Нема.
— То зле... Як би що прийшло, дайте знати через возьного, бо менї вже нудить ся...
Фізик пращає ся тай вертає до хати, думаючи по дорозї о дїтях... тілько не о тих дїтях, що кашляють десь там на селї, але о своїх. Чотири сини в школах, три доньки хоч нинї під вінець, найстарша навіть вже заручена... Чи-ж нема о чім думати гадати? А ту в самім містї кромі него аж три лїкарі, а по селах дїти не кашляють...
По полудни дає знати возьний, що прийшло письмо від війта з Коблова. Фізик задоводений иде до канцелярії, реферує сейчас, староста підписує — і він на другій день уже не потребує сидїти в містї.
Приїхав щасливо до Коблова і питає війта: де хорі дїти і кілько их є?
— Ось тут недалечко — каже війт, — є усїх троє.
— А більше нема?
— Нї, нема. Я писав, що пятнацятеро лише так, щоби пан приїхали, бо давно вже не були у нас...
— Ну-ну, добре, війте!
Фізик заходить сим разом до всїх хат, де були слабі дїти, оглядає, дає рецепту і вертає до війта.
— Але-ж бо то у вас саджавка з гноївкою перед самими вікнами! — каже він до війта, коли вже були коло хати. — Се нездорово, війте!
— За те, прошу пана, качки здорові! — відказує жартобливо війт, — будуть пан бачити...
В сїй хвили заквакало у візку фізика кілька качок нараз. Фірман, що стояв коло візка, насунув капелюх на очи, аби не показати, що сміє ся.
Фізик казав ладити конї і хотїв уже сїдати на візок, але війт задержав єго.
— Я маю просьбу до пана доктора...
— Що такого?
— Ту за селом, просто мого поля, що зве ся "під горами", є такій ставок. Я з него не маю нїякого хісна, а як би так спустив з него воду до ріки, то було би кілька возів сїна. Може би пан доктор наказали письменно зі староства, щоби той ставок осушити шарварком... нїби тому, що через него коклюш у селї... Я би за дармо не хотїв...
— Но но, якось то буде! — промовив фізик сїдаючи на візок. — Але ви ще мусите в сїй справі бути у мене в містї... Розумієте?
— Розумію, прошу пана...
— Бувайте здорові!
— Най Пан-Біг щасливо провадить!
Фізик поїхав.
***
За кілька тижднїв, саме в недїлю по хвалї Божій читав війт людям коло церкви таке письмо:
"До Зверхности громадскої в Коблові.
Дійшло до моєї відомости, що в Коблові появив ся коклюш, а зі справозданя п. ц. к. фізика повітового виходить, що як коклюш, так і другі пошести, котрі в тім селї появляють ся майже що року, походять з мочарів званих "під горами", — длятого приказую війтови, щоби до чотирнацять днїв осушив ті мочарі за помочію шарварку і донїс менї о виконаню сего приказу..."
В сїм місци війт перервав і покашлюючи додав від себе таке реченє:
— А сли би громадяне опирали ся, то спровадити жандармерію... Чуєте?
— Та чуємо!
— Но!
Відтак став читати дальше:
"Заразом приказує ся зверхности громадскій наглядати, щоби в тих хатах, де вже появив ся коклюш, держано дїти слабі окремо від здорових..."
— Хиба в стайни? — обізвав ся якійсь смільчак.
— Тихо! — крикнув війт і читав дальше:
"Дїти слабі треба перебирати в чисту сорочку..."
— А як лиш одну має, то в що перебрати? — спитала якась невіста.
Війт тілько подивив ся на ню з під ока, але не відповів нїчого.
Скінчивши читати, він так промовив:
— Видите, добрі люде, якась мара донесла до староства, що у нас під горами є ставок і що з-відтам зараза приходить до села...
— Свят-свят! а на лїси, на гори, не до села! — відпекувала заразу якась старенька бабуся.
— А оно зараз шарварок кажуть робити! — говорив дальше війт. — Але я тому не винен... Я навіть їздив до староства просити за вами, щоби нас увільнили від того, казав-єм, що нам се непотрібне, бо там зарази нема, але нїчо не помогло... ще жандармами менї загрозили!
— Де-ж хто таке видав? — обізвав ся оден з радних. — Пів милї за селом, вода чиста, і з-відтам зараза!...
— Ну видите, напасть хай тілько! — каже війт. — Але що дїяти? староство наказало і мусимо в сїм тиждни брати ся до роботи. Тому памятайте люде, щоби менї кождий вийшов, бо чули сте: жандермерія!
Люде почали розходитись, нарікаючи оден перед другим на ті шарварки погані, що им нема кінця.
— От передновок тяженькій, заробив би си христіянин якій крейцар при буранах у дворі, — говорила одна невіста до другої по дорозї, — а они на шарварок гонять! бодай их помста забрала з их шарварками та би их забрала!
— То так само, кумонько, як тому два роки, — говорила друга. — Похорували ся у Коблики всї на тифус, бо не мали на переднівку що їсти, а они, що мали их поратувати яким зерном, то нам казали робити шарварок на Марковім лужку...
***
Наріканя не помогли. Уся братія — кромі богачів — ходила цїлий тиждень з рискалями пів милї за село, осушувати ставок "під горами", а хоть неоден з голоду умлївав, мусїв копати рів, бо оно... потрібне з оглядів санітарних..
Дѣло
21.11.1896