Українське Військо — найбоєздатніша частина військ Вермахту. Саме воно відкинуло Сталіна за Урал і перемогло Росію у Другій світовій війні. Тепер час здолати і гітлерівську Німеччину. Такою є фабула чи не найвідомішого роману Василя Кожелянка «Дефіляда», де він, дотримуючись фольклорно-анекдотичної традиції писання, намалював ще й провокативну сцену параду на «Красній площаді», який приймають Бандера з Гітлером. Все це насправді — альтернативна історія, українським першопрохідцем у жанрі якої й вважається автор. Цьогоріч у пам’ять Василя Кожелянка (1957–2008) у його рідних Чернівцях заснували літературну премію, наразі триває прийом заявок від номінантів.
Василь Кожелянко
Процес стартував 1 вересня, а завершиться 31 грудня. Переможців оголосять аж у травні наступного року, а вже в січні відзначатиметься 65-річчя з дня народження автора.
І премія, і ювілей є нагодою обговорити як ідеї Кожелянка, так і суть жанру, в якому він працював.
«Альтернативна історія: втрачені можливості чи пошук стратегій» — одна з дискусій на цю тему, що відбулася напередодні. Чому з’явилася потреба літературної ревізії української історії і в чому небезпека появи різних версій минулого, теперішнього, майбутнього?
Керівниця проєкту "Літературна премія імені Василя Кожелянка" Інга Кейван вважає, що альтернативна історія дає можливість попрацювати з минулим, осмислити його, та з майбутнім, із його варіантами, і подивитися на себе в теперішньому часі, роздумуючи, чому ми зараз саме тут саме такі — і що б нам хотілося змінити. «Історія часто дає другий шанс, повторюючи сценарій. І саме альтернативна історія допомагає пропрацювати нові стратегії», — каже вона.
«Альтернативна історія — це можливість працювати з пам’яттю, з майбутнім, усвідомити себе тепер. Ким ми є і чому такі, як є, якими і ким хотіли б бути і якими не хотіли б себе бачити — для цього альтернативна історія», — годиться з колегою літературознавця Світлана Вардеванян.
Олександр БОЙЧЕНКО,
літературний критик та перекладач
«Чому б не навчитися враховувати ці підказки?»
«В ідеалі премія мала б виконувати кілька функцій. З одного боку — періодично нагадувати людям про Василя Кожелянка і в такий спосіб, можливо, розширювати коло його читачів, — каже Бойченко. — Сам Василь пропагуванням своєї творчості не дуже любив займатися, а вже тринадцять років узагалі не може цього робити. Спробуємо ми. З іншого боку, премія відзначатиме авторів, які певною мірою продовжуватимуть його традиції — маю надію, що це піде тим авторам на користь. До речі, Василеві традиції — це не лише альтернативні історії, а й твори на чернівецьку тематику, тому й у премії будуть дві ці номінації. Що ж до саме альтернативних історій, то навряд чи їх можна назвати надто популярними, але трохи пишеться. Наприклад, роман Олександра Ірванця "Харків–1938" виразно перегукується з Василевою "Дефілядою в Москві", а навіть показує, яким чином Україна могла стати тією потужною державою, яка в "Дефіляді" розгромила сталінський СРСР. У Чернівцях є Ігор Сілівра, в кількох його романах так чи сяк зображена альтернативна реальність. Зрештою, побачимо, скільки творів надійде на конкурс, тоді й поговоримо про популярність.
Альтернативні історії бувають різні: утопічні й антиутопічні, іронічні й більш-менш серйозні. Звичайно, ми не маємо змоги змінити минуле, і з цього погляду альтернативні історії можуть сприйматися як суто літературні забавки. Але можуть і посприяти нам у виробленні стратегій на майбутнє. Ми час від часу опиняємося на історичних роздоріжжях, коли з'являється шанс щось кардинально змінити, вибрати інший шлях. Альтернативні історії підказують нам, що наш вибір може призвести до ще гірших наслідків, ніж ті, що вже є — а може й до кращих. Чому б не навчитися враховувати ці підказки?»
Юрій ЧОРНЕЙ,
журналіст, історик
«А що було б, якби..?»
«От, наприклад, якби не велике потепління Х–ХІІ століть, світова, європейська історія, а відповідно й наша власна українська, були би зовсім іншими. І майбутнє піднесення Заходу, і тоталітарний характер організації влади в Росії, з усіма негативними наслідками для сусідів, включно з Україною, — результат звичайної посухи в Євразійському степу, яка виштовхнула кочівників за його межі. Спалення Києва ордами Батия, ослаблення Руської держави, поступове піднесення Москви на противагу Києву, яка скористалася монгольською авторитарною практикою організації держави і влади, — альтернатива до того, що чекало на людство, якби незначні зміни нахилу земної осі не спричинили згадане велике потепління. Хоча випадковості, звісно, теж залишилося місце. Наприклад, поява харизматичного лідера у певних історичних обставинах, на кшталт монгольського Чингіз-хана, в умовах погіршення природних умов у степу теж має значення. Проте й він, врешті-решт, став тільки альтернативою іншим можливим варіантам.
Власне через цю реалізовану альтернативу у Василя Кожелянка та подібних до нього письменників і з’явилася потреба літературної ревізії української історії. З тією лише різницею, що насправді тут йдеться не стільки про творення якоїсь альтернативної історії, скільки про реконструкцію первісного, природного варіанта розвитку подій. Того варіанта минулого, де Київська держава залишається однією з найвпливовіших у середньовічному світі, якою вона й була до XIII століття, а відтак трансформується у розвинуту сучасну демократію.
Після подій 1940 року всі буковинці прожили і проживають саме альтернативну версію власного життя, а не ту, яка була найбільш вірогідною для них від самого початку. Упродовж століть існування, за винятком кількох років під час Першої світової війни, Буковина ніколи не входила до антисвіту Російської імперії. Про приєднання цієї території до СРСР — її модифікованої версії — у таємних доповненнях до пакту Ріббентропа-Молотова теж не йшлося. Те, що входження Буковини, цієї споконвічно української території, до складу СРСР стало реалізацією саме альтернативного, а не природного сценарію її розвитку, інтуїтивно відчув Олександр Ірванець. Інакше з якого б дива у романі "Харків 1938", забезпечивши авторською уявою справжню державність Україні, Буковину залишив за межами незалежної У.Р.С.Р.? В Ірванцевій реальності лауреатка Нобелівської премії з літератури Ольга Кобилянська, яка жила, як відомо, у Чернівцях, прибуває до Харкова на святкування великого пролетарського карнавалу 1 травня та Дня перемоги з-за кордону. Те, що сталося в червні 1940 року, стало реалізацією альтернативного сценарію розвитку цієї території. З усіма наслідками альтернативного життя її мешканців».
Ігор СІЛІВРА,
письменник, автор шести фантастичних романів, деякі з них у жанрі альтернативної історії
«Приманити й причарувати майбутнє»
«Дивно, що Чернівці тільки зараз відкривають Кожелянка, бо Україна його вже знає. Альтернативна історія — це, по-перше, піджанр фантастики, який має дуже чітке визначення і дуже чіткий канон. Мусить бути певна точка біфуркації, внаслідок якої події відбуваються по-іншому. По-друге, альтернативна історія як літературний прийом. Це якраз до Кожелянкової "Дефіляди". Там немає точки біфуркації. Просто якимось чином так сталося, що історія пішла іншим шляхом. І цей прийом може бути використаний у рамках якого завгодно піджанру, течії, аж до метамодерну. У "Дефіляді" Василь Кожелянко примудрився передбачити майбутнє, зайти з постмодерну в метамодерн. Зрештою, альтернативна історія — особливість людського розуму. Людина створена так, що вона вчиться передбачати своє майбутнє, планувати, вгадувати, пробувати приманити й причарувати майбутнє. І на підставі свого уявлення про своє майбутнє вона будує плани. На жаль, ми ці плани можемо перевірити на достовірність лише тоді, коли вони вже стануться. Альтернативна історія — точно такий самий процес, який починається не зараз, а береться довільна точка минулого і прогнозується розвиток подій. Тобто альтернативна історія — це та сама особливість людського розуму, якою ми користуємося завжди. Або не користуємося…»
ДЛЯ ДОВІДКИ:
Ініціаторами ідеї премії, яку реалізовує ГО «Європейський культурний простір» за підтримки Українського культурного фонду, стали літературознавці Інга Кейван та Світлана Вардеванян, письменник та мандрівник Максим Дупешко та директорка книгарні «Букініст» Марина Лібанова.
Літературна премія імені Василя Кожелянка запланована як щорічна. Першу вручать у двох номінаціях:
1. «Срібний павук». Найкраща книга, яка осмислює Чернівці. Назва номінації від роману Кожелянка у жанрі ретро-детективу, сюжет якого розгортається Чернівцях 1939-го року.
2. «Homo Ludens». Тексти малої прози, створені у жанрі альтернативної історії та/або ретропрози.
Переможця у першій номінації очікує брендований срібний перстень та грошова винагорода у розмірі 49 000 грн.
Нагородою ж у другій номінації буде публікація творів окремою збіркою й грошовою винагородою: за І місце – 30 000 грн.; ІІ місце – 20 000 грн.; ІІІ місце – 15 000 грн.
Оголошення переможців та вручення премії відбудеться 9 травня 2022 року під час відкриття фестивалю імені Василя Кожелянка «Кожелянд».
Публікацію підготувала Наталія ФЕЩУК
23.11.2021