Львівський період видавничої діяльності Івана Тиктора у виставковому ювілейному проєкті
125-річний ювілей видавця Івана Тиктора хоча й не став знаковою подією для українського культурного сектора і залишився майже непоміченим в середовищі сучасних видавців, проте стимулював дослідників видавничої справи привернути увагу до постаті одного з найвидатніших видавців ХХ ст.
Отож і виставка, яку розгорнуто у Львівському музеї історії релігії, має назву «(Не)забутий Іван Тиктор: до 125-річчя від дня народження видавця», а ініціювали її дослідники видавничої діяльності Тиктора з Української академії друкарства, зокрема концепція виставки та її змістове наповнення належить професорці Надії Зелінській. Показово й те, що відкрилася вона у перший день Форуму видавців у Львові, дискусією про формулу видавничого успіху на прикладі одного з найуспішніших українських видавців минулого століття.
Проєкт знайомить з діяльністю найуспішнішого українського видавця ХХ ст. Івана Тиктора у львівський період (1923–1939), коли був створений та ефективно працював видавничий концерн «Українська Преса». Основу експозиції склали матеріали, отримані завдяки багаторічним дослідженням науковців Української академії друкарства та Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника при активному сприянні родини та земляків видавця, що, зокрема, було втілено в монографію «Іван Тиктор: талан і талант» / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар та ін.; кер. авт. кол. О. Думанська. Львів : Українська академія друкарства, 2007.
Виставка висвітлює саме львівський період діяльності видавця, організатори свідомо обмежили часові й територіальні рамки, адже контекст цього періоду діяльності Івана Тиктора увиразнює його досягнення й зосереджує увагу на особливостях часу міжвоєнного Львова, видавничих реаліях і запитах читачів того часу. У відео, яке супроводжує виставковий проєкт, професор Богдан Якимович згадує канадське видання 1948 року «Великої історії України», яке Тиктор присвятив відзначенню 25-річного ювілею видавничої діяльності, надаючи особливої уваги саме львівському періоду.
На виставці представлено рідкісні світлини з родинного архіву, чимало з яких не були оприлюднені раніше й викликають зацікавлення у відвідувачів; вона знайомить з родиною Тикторів від родоводу, який відтворено за збереженим в Історико-краєзнавчому музеї селища Красного (уклав Роман Горак), світлин діда й батька Тикторів, світлин у колі родини й учнів гімназії і до останнього родинного фото Тикторів 1938 року.
Окремий блок світлин ілюструє видавничий шлях Івана Тиктора, як-от світлини в колі виконавчого комітету кооперативного видавництва «Червона Калина» (1921 р.), президія Селянського з’їзду у Львові (1936 р.), серед видавців (1920-ті рр.) і святкування 10-ліття часопису «Новий час» (1933 р.). Цікаво, що саме світлини ілюструють подальшу видавничу діяльність Івана Тиктора, розповісти про яку належить ще одній (чи й не одній) великій виставці, що неодмінно буде в майбутньому і матиме значно ширший масштаб та охоплення матеріалу й висвітлення діяльності видавця. А поки простежимо шлях Івана Тиктора у його друкарні й видавництві в Рівному у 1941–1943 роках, світлини з Інсбруку (Австрії), куди переїхав з родиною у 1945–1948 роках, прощальна світлина з українською жіночою громадою в Гогенемсі, яка проводжає Тиктора до Канади. Світлини з Канади 1950–1960-х років, де знову зафіксовано відзнаки й подяки видавцеві Іванові Тикторові.
Десять інформаційних стендів виставки розповідають про життя видавця Івана Тиктора та його здобутки львівського періоду. Відвідувачів знайомлять з хронологією основних віх життя й діяльності видавця. Оживлюють текстову історію Івана Тиктора родинні перекази, спогади, цитати з книг про Тиктора, як-от спогади про родинні ворожіння на майбутнє Тиктора Івана Крип’якевича, учителя історії Рогатинської гімназії, де навчався Тиктор, описані в Романа Горака, чи історія, як Іван продавав мед з батьківської пасіки, а на вторговані кошти купив папір для видавництва Українського пресового концерну, подані зі спогадів Едварда Козака.
Стенд «Початок видавничої біографії» розповідає про вихід часопису «Новий Час» у жовтні 1923 року, його еволюцію, орієнтування на читацькі запити українців та бізнес-структури світових видавничо-пресових конгломератів зі США, Великої Британії та Німеччини. Водночас виставка знайомить з постатями літераторів, науковців, художників, суспільних діячів, з якими була співпраця видавця в «Новому часі» й інших виданнях.
Хронологія видань 1924–1938 років демонструє, як «Українська преса» нарощувала свої потужності — один за одним виходили: Бібліотека «Нового Часу», тижневик «Народня справа» і Бібліотека «Народньої справи», календар «Золотий колос», дитячий щомісячник «Дзвіночок» і книжковий додаток до нього «Ранок», дводенник «Наш прапор» та серія «Українська бібліотека», сатирично-гумористичний двотижневик «Комар» та Календар «Комаря», а також серії «Історична бібліотека» й «Бібліотека для доросту». Відтак усе це зупинила війна...
Виставка акцентує увагу на серії «Українська Бібліотека» (1933–1939), 80 томів якої вважають одним з вагомих досягнень концерну «Українська преса», що й сьогодні не втрачають актуальності, чимало з них перевидані й у незалежній Україні. А також Бібліотеці «Нового часу» (1924–1938) та її авторам, серед яких Петро Франко, Григорій Лужницький, Микола Голубець, Степан Шухевич, Михайло Возняк, Мирослав Капій, Микола Матіїв-Мельник та Осип Лещук. Відвідувачам виставки пропонують ознайомитися з авторами передмов або післямов до видань серії, оглянути вітрини книг із цих серій, що зберігаються у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.
За намірами видавців та упорядників, «Українська Бібліотека» мала стати зібранням вартісних творів, що варто прочитати кожному українцеві, аби через красне письменство краще пізнати свою та чужу історію, аналізувати актуальні події та бути в курсі поточного літературного процесу. Цей must read для тогочасного українського соціуму склав 82 томи загальним накладом понад 450 тис. примірників, і, попри постійну критику щодо неналежної якості перекладів та коректури, дешевизни паперу, несмаку «обгорток», насправді став одним з найбільших досягнень концерну «Українська Преса», заспокоївши «голод доброї й дешевої книжки».
З пресовими виданнями концерну Івана Тиктора відвідувачі виставки ознайомляться через примірники газети «Новий час» і сатирично-гумористичного тижневика «Комар». На виставці представлено також оригінальні шпальти часопису «Українська ілюстрація», єдиний випуск якого побачив світло денне у січні 1934 року. Часопис мав амбітну мету видання багатоілюстрованого журналу, яка, на жаль, не мала тоді достатньої підтримки. Позаяк випуск часопису присвячений десятиріччю газети «Новий час», на його шпальтах можна ознайомитися також із творцями газети та її засадами. Знаково, що часопис для експозиції надав професор Роман Яців з родинного архіву, куди, своєю чергою, примірник потрапив від Едварда Козака, одного з найплідніших художників концерну Івана Тиктора. Заключний стенд названо «апогеєм видавничої діяльності Тиктора» — це серія «Історична бібліотека».
У межах цього фундаментального серіального проєкту побачили світ «Велика Історія України. Від найдавніших часів до 1923 року» (1934–1935, у 18-ти зшитках), «Історія Українського Війська» (1935–1936, у 12-ти зшитках), «Історія Української Культури» (1936–1937, у 15-ти зшитках) та «Всесвітня Історія» (1938–1939, у 20-ти зшитках). Стимулом для збирання частин «Історичної Бібліотеки» була можливість наприкінці її виходу скомплектувати із зошитів окремий том і разом із надісланою титульною сторінкою, передмовою та змістом оправити його високомистецькою палітуркою, отримавши в такий спосіб солідне, щедро ілюстроване книжкове видання.
Продовжує виставкову експозицію вуличний проєкт із десятка стендів що ілюструють найкращі здобутки видавця, особливості художнього оформлення книжкових та журнальних видань, розмаїтість видавничої продукції, жанрову й тематичну палітру, інформацію про наклади та їхнє місце серед видань того часу. Окремі стенди присвячені часопису «Новий час» і Бібліотеці «Нового часу», тижневику «Народня справа» і Бібліотеці «Народньої справи» «Рідне слово», календарю «Золотий колос», дитячому ілюстрованому часопису «Дзвіночок» та бібліотеці для «Доросту» «Ранок», часопису «Наш прапор» та «Українській бібліотеці», сатирично-гумористичному журналу «Комар». Виставкові стенди завершує львівська географія Івана Тиктора, з одинадцятьма локаціями міста, де навчався Іван Тиктор чи мав свій приватний будинок, проте більшість адрес — це будівлі, де були розташовані редакції тих чи інших видань або розміщувалися друкарні, де виходили у світ видання концерну. До слова, на виставці можна подивитися відеозапис екскурсії Тикторівськими локаціями, який було записано в межах виставкового проєкту.
Вдалим вирішенням з погляду дизайну та доповнення видавничої діяльності Івана Тиктора є взірці рекламних текстів, винесених дизайнерські конструкції, що імітують рекламні тумби початку ХХ століття. Для сучасних дослідників реклами в медіа й творців рекламних текстів рекламні оголошення видавця Івана Тиктора пропонують багатий матеріал для дослідження.
Загалом концепція та втілення виставки, де в середньовічному залі музею запропоновано сучасний виставковий дизайн, вичерпне інформаційне наповнення, візуальний та відео супровід, привертають увагу не лише дотичних до видавничої справи, а й ширшу авдиторію відвідувачів. Друкарські машинки й канцелярські приладдя 1920–1930-х років, як неодмінний атрибут видавничої сфери того часу, і телефон — новинка для видавців, але редакція Тиктора першою серед інших його мала, оригінали газет та часописів з фондових збірок Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької і з приватного архіву родини професора Романа Яціва, інсталяція редакції й сам виставковий зал та дворик Музею історії релігії дають можливість зануритися в добу й атмосферу львівського міжвоєння й розквіту видавничої справи, осмислити здобутки майже столітньої давнини й подумати, що можна узяти в час теперішній для розвитку видавничої справи, яка перебуває в не найкращому становищі і потребує потужних прикладів своїх успішних видавничих проєктів.
01.11.2021