Виставка «З Христом розквітне Україна» у Львівській національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника
Мирон Яців, фрагмент проєкту обкладинки журналу «Малі друзі», 1995 р.
Поки українські музеї намагаються максимально захистити свої колекції від пошкоджень чи втрат, які можливі на території нашої країни внаслідок повномасштабного воєнного вторгнення російських військ, невеличкі острівці української традиційної культури великодніх святкувань усе ж можна побачити у виставкових проєктах.
26 квітня відкрилася документальна виставки «З Христом розквітне Україна!», присвячена світлому святу Великодня та традиціям його святкування в Україні. Експозицію розгорнуто у виставковій залі Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, курує виставку директорка Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України імені В. Стефаника Лариса Купчинська.
Основу виставки становить п’ять сотень писанок — кожна унікальна, від традиційних писанкових символів до авторських візерунків і технік.
Традиційну українську писанку можемо оглянути в роботах Віри Манько, знаної писанкарки й дослідниці писанкарства, членкині Національної спілки майстрів народного мистецтва України, колекціонерки писанок із різних регіонів, авторки багатьох книг, присвячених народному мистецтву, зокрема великодній писанці та галицькій кулінарії. Віра Манько — випускниця Українського поліграфічного інституту, яка чимало років працювала у видавництві «Свічадо», де вийшло з друку кілька її досліджень про українську писанку та писанкових альбомів, багато років пані Віра писанкує та популяризує народні традиції, провадить чимало майстер-класів, де навчає цьому ремеслу усе більше і більше число людей. На писанках пані Віри — прадавні традиційні символи й композиції, традиційні кольори писанки Галичини, Лемківщини та інших регіонів.
Її писанки знають в Україні й за кордоном, а книжки перекладено й видано польською, англійською, німецькою та французькою мовами. Писанки пані Віри є в колекціях багатьох музеїв України, а також Польщі, Німеччини та інших країн.
Неповторні авторські орнаменти писанок Олександра Опарія уже впізнавані серед писанкарів, колекціонерів та шанувальників писанкарського мистецтва. На виставці кілька десятків його витворів, кожен з яких з неповторним авторським малюнком і колористикою. Квіткові мотиви, світове дерево, пташки й рослини поєднали в собі традиції різних регіонів України, навіяні мотивами килимарства, вишивки й петриківського розпису, адже окрім писанкарства, митець творить гобелени, розпис на тканині, а найбільше працює з художнім розписом порцеляни.
Олександр Опарій — випускник спершу Миргородського державного керамічного технікуму, згодом Львівської національної академії мистецтв, викладач кафедри художнього текстилю, колекціонер і дослідник давнього одягу, зокрема полтавської жіночої сорочки, майстер з декоративного розпису фарфору. Його роботи, в тому числі й писанки, є в багатьох приватних та публічних збірках в Україні й інших країнах світу.
У своєму слові на відкритті виставки Олександр Опарій згадував знаного українського писанкаря Тараса Городецького, що народився в сім’ї розвідника УПА, який чверть століття відбув у радянських таборах. Саме Тарас Городецький мав знаковий вплив на розвиток писанкарського мистецтва Опарія і зокрема підтримав його на шляху авторського розпису писанок, «бо таких більше ніхто не малює». І справді орнаменти кожної з представлених писанок вирізняються унікальною орнаменталістикою, експериментуванням з барвами і технікою їх нанесення.
Рослинні орнаменти відвідувачі виставки побачать також на писанках Надії Грек, ще однієї народної майстрині-писанкарки, її писанок в експозиції найбільше — три сотні різних за стилістикою та технікою, але вже також виробленим почерком авторської писанки, де кожна унікальна і водночас усі разом передають дух нашого регіону.
Окрема книжкова вітрина презентує добірку видань, присвячених писанковому мистецтву. Це здебільшого альбоми, які показують регіональні особливості писанкового розпису Поділля, Чернігівщини, Полтавщини, а серед авторів Віра Манько, Ганна Косів, Марина Верхова та ін.
Ми бачимо на виставці видання, перекладені англійською мовою, знаємо про зацікавлення українською традиційною та авторською писанкою у світі віддавна, але сьогодні, коли мільйони українців у часі Великодніх свят перебувають у вимушеній втечі від війни і проводять писанкові майстер-класи в багатьох країнах світу, розуміємо, що таких видань має стати ще більше і виставок української писанки у світових експозиціях також, сподіваємося, побільшає.
«Символічне значення писанки складається з двох складових частин: із значення самого яйця, в якому живий зародок півня (сонячної птиці); із значення написаних на ньому символічних знаків».
(Віра Манько «Українська народна писанка», 2001)
Невід’ємним атрибутом Великодня, як й усієї української народної культури, є народна вишивка. Організатори виставки зібрали вишиті експонати з різних регіонів України й різних часів, чимало з них є рідкісними за технікою вишивання, деякі унікальні своєї історією, як-от рушник вишитий 1942 року у криївці.
Кілька стендів із великодніми рушниками й серветками майстринь Марії Калиняк, Марії Мартиняк, Анастасії Прокопів додають святковості й водночас репрезентують основні знаки-символи у вишитті українських народних вишивальниць.
Природно, що виставка, яка організована у національній бібліотеці, фокусує увагу на книжкових фондах, що наявні у книгозбірні. В експозиції чимало видань, присвячених особливостям пасхальних святкувань у різні періоди нашої історії, передусім, ми бачимо, як святкували Великдень учасники Визвольних змагань 1917–1921 років, часу активізації політичної та військової діяльності українських національних сил задля відродження самостійної держави на всіх українських етнічних землях, особливості великодніх традицій Українських січових стрільців, спогади та світлини Великодня у воїнів УПА, а також чимало згадок про український Великдень у тих родинах, що були виселені із Західної України. Сьогодні ці історичні світлини чи спогади особливо цінні, українці вкотре переживають подібний досвід, який, здавалося, не мав би мати місця в історії сучасної України на тридцять першому році її незалежності. Цінними є також дитячі видання — читанки для початкової школи 1941–1943 років, у яких читаємо традиції Великодніх свят. Окрему вітрину присвячено музичним виданням веснянок, гаївок, великодніх пісень та інших творів весняного й великоднього циклу, серед книжок — нотні видання, які уклали Микола Лисенко, Станіслав Людкевич, Філарет Колесса та ін.
Газетні фонди представлені передусім великодніми публікаціями львівської щоденної газети «Діло», а це редакційні великодні вітання, великодні поезії, історичні матеріали та статті, репортажі й нариси. Організатори виставки дібрали особливо суголосні тексти до сьогоднішнього Великодня в часі війни.
«Кого в сьогорічне сьвято Воскресеня Христового переслідуватиме та сама думка — думка, якій таку силу огненного слова дав Ґеній України?
І в чиїм умі і серци не заворушить ся з особливою силою бажанє мира?
І не зродить ся сьвiдомість, що мир, справжній мир — се не просте закінченє війни, тільки покладенє нових основ у відносинах між державами й народами Европи, усуненє причин, які можуть викликати війну, запевненє всім народам Европи свобiдного розвитку, виключенє можливости поневоленя народу народом?» (Діло, 1915, 3 квіт.)
«І зривається питання: чи даремні наші жертви на вівтарі української державности, чи намарно пiшли змагання найкращих синів сучасного покоління в рр. 1923, 1918–1923 рр.?
Пiд гомін воскресних дзвонів вiдповідаємо — ні! Наша хвиля ще прийде. Страждання сучасного поколiння дадуть обильний плід. Наших досягнень в ході революції Сходу ми вправдi не потрафили закріпити, одначе на шляху до доконечного осягнення нашої мети ми побороли найтяжшi перепони: побороли перепони, що лежать в нас самих, а не зовні. І тільки той, хто сього не бачить, може зневiрюватися в доцільність наших змагань» (Діло, 1923, 8 квіт.).
Ярослав Нечай. Обливаний понеділок, 1981 р.
Мистецькою окрасою виставки є численні графічні роботи. Зважаючи на великодню тематику, центральне місце відведено сюжету воскресіння — на виставці можна побачити антимінси (християнська святиня, що символізує Гріб Господній і використовується у богослужінні) митрополита Галицького і архієпископа Львівського Михайла Левицького (невідомий автор) і патріарха Київського і всієї України Української автокефальної православної церкви Димитрія (проєкт Петра Марковича).
Великодню графіку представлено роботами Мирона Яціва, Богдана Сороки, Петра Прокопіва, Олега Валенюка, Петра Марковича, Володимира Лободи, Людмили Лободи та ін.
Окремий стенд присвячено оригінальним друкованим поштівкам для українського підпілля 1946–1948 рр. (Видання пресового бюра ЗП УГВР), які наявні в архіві Омеляна та Тетяни Антоновичів.
Великодня виставка триватиме до 13 травня, оглянути її може кожен охочий, проте зважаючи на умови воєнного стану, організатори просять реєструватися заздалегідь для перегляду експозиції.
Виставка вкотре нагадує, що наша традиційна культура витримала усі лихоліття минулих століть: війни, пожежі, заборони, обшуки енкаведистів і знищення артефактів, передавалася у підпіллі, в еміграції, на засланні і в таборах, потай у домівках і криївках, але вистояла, щоб тривати й бути тим, що робить нас українцями, і що нам треба берегти крихкий світ прадавніх великодніх святкувань, таку тверду й непохитну основу українства.
