Нещодавно керівництво театру імені Марії Заньковецької повідомило – нарешті вдалося реставрувати історичні вікна на фасаді та парадні двері. Новина безумовно позитивна, втім, інші проблеми театру трохи її затьмарюють. Хоч будівля вже не просідає, але й далі стоїть на дерев’яних палях, мешканців ніяк не можуть відселити, грошей на ремонт держава вперто не дає. Поки єдиною позитивною новиною з колишнього театру Скарбека ми зобов’язані німецькому товариству співпраці GIZ, яке й реставрувало вікна та двері.
Директор театру А. Мацяк запрошує оглядати відновлену столярку
Минулого літа директор театру імені Марії Заньковецької, Андрій Мацяк, з сумом розповідав, що немає ні грошей на реставрацію театру, ні охочих допомогти. За рік ситуація дещо покращилась, знайшлися небайдужі, та й якісь мінімальні кошти в Києві вибити вдалося. Гроші власне мінімальні, бо на фоні шестиста мільйонів, які потрібні театру, п’ять, які дала держава, виглядають як подаяння у стилі «на, тільки відчепися». Половину суми піде на створення попередньої проектно-кошторисної документації, яку потім мають затвердити в Києві, і далі у Львові вже створять проект реставрації.
Другу ж половину «освоять» з більшою користю, виправляючи огріхи попередньої системи. Справа в тому, що ще у 1980-ті в подвір’ї театру всупереч всім нормам і здоровому глузду збудували невеличку споруду, в якій розмістили трансформатори, що обслуговують кілька об’єктів біля театру та машинно-генераторний зал Оперного (!) театру. Тобто завісу в Опері піднімають з театру Заньковецької. Якій світлій голові прийшла в голову така ідея, наразі не відомо, але тепер кермо влади завісою Опери повернуть до Оперного, а трансформатор замінять на більш сучасний та перенесуть. За словами заступника директора театру імені М. Заньковецької Романа Поради, наразі це найбільш нагальні потреби театру. Він запевняє, що гостро-аварійних ділянок, які можуть загрожувати будівлі, вже немає, їх відремонтували раніше, і нічого фатального статися не повинно. Тим більше, що за ситуацію слідкують спеціалісти з Львівської Політехніки, які констатують, що стан стабілізувався, і будівля театру більше не просідає. Втім, непогано було б замінити каналізаційні та водопровідні мережі, але зробити цього не можуть, бо не мають права міняти труби в квартирах мешканців, яких ніяк не можуть відселити.
Взагалі, проблема сусідів для театру болюча. Бюджет Львова просто не в змозі потягнути відселення людей, а Мінфін футболить театралів до місцевих чиновників. Втім, навіть це порочне коло, директор театру Андрій Мацяк обіцяє розірвати. Він запевнив, що знайшлося оригінальне вирішення проблеми, яке стане приємним сюрпризом для громади. Що ж стосується самих вікон, то на них витратили більш скромну суму. На реставрацію восьми дверей та сорока чотирьох вікон фасаду разом пішло 344 тисячі гривень. Шістдесят відсотків з яких профінансувало німецьке товариство міжнародної співпраці GIZ. Реставрували вікна не тільки театру, а й мешканцям, які живуть на третьому та четвертому поверхах. Тепер на фасаді маємо гарні, що особливо приємно – автентичні (!) дерев’яні вікна. І жодного пластику.
Втім, театр – це не тільки фасад. А з інших сторін споруди маємо всілякі кафе-магазини-турфірми, які, звісно ж, не надто переймалися зовнішнім виглядом та збереженням історичної цінності будинку. Багато оригінальних вікон варварськи вирвали та поставили обожнюваний українцями пластик. Наразі ніхто персонально не шукає руйнівників, бо не важливо, хто саме викинув на смітник частину львівської історії – бізнесмени, чи люди, яких ще за совєтів розквартирували в будівлі театру. Цілком зрозуміло наразі тільки одне – ніхто не змушував їх це робити. Знайти винних – справа вторинна, зараз особами, «які самовільно, без погодженої документації, замінили вікна (двері)», займається юридичний відділ міськради. На сьогодні в судах різних інстанцій розглядають 25 подібних справ, у восьми випадках вікна вже поміняли назад (тобто, викинули пластик і поставили дерево, що більш-менш імітує форму автентичної столярки), або ж готуються виконати рішення суду.
Набагато більш важливим є визначення та публічне озвучення причин, які перетворюють спадкоємців старого Львова на вандалів? Невже львів’янам дійсно настільки начхати на своє місто, що руйнування його унікальної спадщини стало мейнстрімом? Складається враження, ніби ми перебуваємо в стані війни, і зберігати неповторний, стародавній Львів, з усіма його вулицями, площами, будинками, горищами, вікнами, дверми та брамами просто немає сенсу, бо вони дістануться ворогу, який їх знищить.
"Євро-ремонт" по-львівськи
Не розуміють такої тактики «випаленої землі» у німецькому товаристві міжнародного співробітництва GIZ. Керівник проекту, Іріс Гляйхман, найбільшою проблемою називає нерозуміння людей, ЧОМУ потрібно реставрувати історичні елементи будинку, а не замінити це все «нічогоневартісне СТАРЕ НОВИМ»? За її словами, недбало ставляться до історичної спадщини не тільки пересічні містяни, але й чиновники. Зазвичай, відмовляються від реставрації через фінансовий бік питання. Шкодуючи грошей, люди не розуміють, що рятуючи оригінальне вікно чи браму, вони інвестують гроші, а не просто їх витрачають. Адже квартира в історичному центрі з відреставрованими «рідними» вікнами коштує більше, ніж з новопоставленим пластиком.
Також, за її словами, багато хто просто не вірить, що старі елементи у вкрай знищеному стані можна оновити. Подібна ситуація склалася на площі Ринок 6, де старі дерев’яні сходи хотіли замінити на нові залізні, бо були впевнені, що їх вже ніщо не врятує. Втім, реставраторам з GIZ вдалося це зробити. Але ще три роки тому це було неможливо. Не тільки через те, що GIZ ще не розпочав свою діяльність – в місті банально не було фахівців, які займалися реставрацією на професійному рівні. Саме тому, окрім програми співфінансування реставрації історичних елементів будинків, у GIZ активно діє програма підготовки майстрів. Завдяки цій програмі реставраторів столярки, металу, каменю, тиньку у Львові стало значно більше. Втім, їх досі катастрофічно не вистачає, тому безкоштовні двотижневі майстер-класи проводять регулярно. Під час одного з них повністю оновили вікна у двадцять першій школі.
Оновити вікна в своїй квартирі, чи браму у під’їзді за допомогою програми муніципального розвитку та оновлення історичної частини Львова не складно, якщо будинок знаходиться в старому центрі: на щастя, це не тільки межі старого (середньовічного) міста, але, на жаль, не вся забудова до 1939 року. Ті мешканці, які зголошуються до програми, мають сплатити тридцять відсотків від її вартості. В минулі роки частка, яку мають внести мешканці, була меншою і становила двадцять відсотків. Шістдесят відсотків фінансував GIZ, а ще двадцять надавала Львівська міська рада. Втім, в Україні поміняли закон про охорону історичних пам’яток. Відтепер, аби отримати п’яту частину (!) грошей на реставрацію від держави, треба провести експертизу та проплатити гроші через казначейство, яке останнім часом витрачає їх як заманеться. Як зазначає Іріс Гляйхман, на необхідні дозволи можна чекати місяцями, тому в цій ситуації вирішили просто обійти бюрократичні моменти, та поділили двадцять відсотків, які мало платити місто, між товариством та заявником.
Загалом у GIZ прагнуть співпрацювати в першу чергу з простими мешканцями, а не з владними структурами. На сьогодні вже подано більше шестиста заявок на відновлення, майже половину з яких виконали. Натомість з державних установ вікна оновили тільки в трьох бібліотеках, театрі імені Марії Заньковецької та у двадцять першій школі. Як зазначила пані Гляйхман, ці приклади – радше виключення, ніж правило.
В муніципальних установах проводять реставрацію для промоції програми, аби львів’яни побачили, як може виглядати їх місто, якщо за ним доглядати. Адже мета проекту не в тому, щоби просто все відреставрувати чи дати гроші, а зацікавити людей робити це самостійно. Ніхто не стане вирішувати наші проблеми, якщо ми самі не хочемо цим займатись. Програма муніципального розвитку та оновлення історичної частини Львова буде працювати ще мінімум три роки, тож підтримка у збереженні унікального міста нам гарантована. Залишилось тільки, аби цією ідеєю перейнялося якомога більше людей, а не купка активістів, як це зазвичай буває.
30.07.2013