Інфоприводом для розмови зі співачкою Оксаною Мухою мав би стати тур на Схід до Дня захисника і захисниці України з програмою «Найгарніші пісні України». І це дуже добрий насправді привід бодай з огляду на те, що це перший такий її тур. Одначе домовитися з Оксаною на розмову було нелегко – через брак часу, бо рушала до Дюссельдорфа і Мюнхена, і це теж перші сольні концерти виконавиці у Німеччині.
Ми все ж поговорили. Небагато, але дуже ємко: про благодійність, колаборацію з іншими виконавцями, пріоритети у репертуарній політиці, авторську пісню, помічника сина... А розпочалася розмова, власне, з туру на Схід – першого для виконавиці.
– Ми присвячуємо цей тур захисникам, нашим воїнам дорогим, – говорить Оксана Муха. – Концерти пройдуть 14, 15 і 16 жовтня у Маріуполі, Краматорську і Сєвєродонецьку. Програма буде та, що відповідає мені, моїй творчості – це є та українська пісня, яка витримана роками. Це будуть народні й авторські пісні, які, 100 процентів, на Сході знають. Якщо навіть і не співають, то просто їх відчують, згадають і почнуть підспівувати – «Черемшина», «Я піду в далекі гори» Івасюка, «Коханий» Білозора, «Два кольори» на слова Білаша. Також це будуть пісні, які мені вдалося заспівати на «Голосі країни». Одне слово, це буде та українська пісня, яка насправді має для нас дуже велике значення, яка, без допомоги сьогодні державних мужів, радіо і телебачення, все-таки є – жива і співається.
– Наскільки складно було організувати суто український тур на Схід?
– Це і далі є складно. Ми шукали організаторів, які б були готові зробити такий тур. Наразі зголосився один – BIGSHOW Agency. І це буде, напевно, дуже непросто. Тому, що публіка звикла, що приїжджають зірки, з шоу, які співають іноземними мовами, і ми добре знаємо про це. Щодо української програми… Я дуже сподіваюся, що глядач прийде на суто українську програму – саме на цю пісню. Нам пощастило знайти друга – це ювелірна мережа «Камея», яка допомагає нам встановити ціну квитка, максимально прийнятну для середньостатистичного українця. Тобто квитки – від 240 до 420 гривень, що є удвічі дешевше, ніж у Львові, і значно дешевше, ніж у Києві. Отож ми не ставимо захмарних цін, ми приїжджаємо з чудовими музикантами. І я сподіваюся, що люди просто відчують, як це чудово – бути в єдності, бути разом, в чомусь дуже гарному.
– А який у вас, Оксано, загалом настрій перед туром на Схід? Нема все ж побоювань, що не сприйме глядач?
– Знаєте, якби ми боялися і не робили, то тоді, напевно, була би біда. Я ж їду до українців! Я не можу боятися. Жодних негативних думок взагалі не допускаю. Я бачу тільки гарне і надіюся тільки на гарне. Знаю, що ті люди, які прийдуть до нас на концерти, будуть щасливі. Зрештою, те, що в нас було недавно в Харкові і Дніпрі – це фантастика. Думаю, що Маріуполь, Краматорськ і Сєвєродонецьк також чекають таких зустрічей.
– А яку програму возили до Дніпра?
– Це також були найгарніші пісні України. Щодо туру на Схід, то везу менше того, що співають у нас, на Заході – натомість більше того, що знає вся Україна. Якщо точніше, то мала би знати вся Україна. Наприклад, «Чорні брови, карі очі». Побоювання лише в тому, що йдуть на тих, хто є в телевізорі. А оскільки я – не в телевізорі, то переживаю, чи взагалі про мене чули – що я є.
– До речі: а чому ви не в телевізорі?
– Як би це сказати, щоби не образити… (Сміється). Тому що телевізор – це своєрідна мафія. Ви ж зауважуєте, напевно, що там – одні й ті самі виконавці.
– Але ж після перемоги у «Голосі країни» вам, Оксано, в цьому плані мало би бути легше?
– Напевно, так. Але, на жаль, ми не отримуємо запрошень. Напевно, на то є причини.
– У переддень розмови ваша промоменеджерка розповіла мені, що ви даєте благодійні концерти у Сполучених Штатах Америки на підтримку фонду, що реабілітує поранених наших воїнів. І що таких концертів було аж тридцять!
– Почну від самого початку. Ірина Ващук – це українка, яка живе в Америці. Має там сім'ю. Вона спортсменка, бігунка. Її брат, коли почалася війна Росії з Україною, був дуже сильно травмований. Іра забрала його до себе на лікування. Тоді ж заснувала фонд Revived Soldiers Ukraine і стала привозити до Америкуидуже важкохворих і важкопоранених. Американські лікарі безкоштовно їх лікували, робили операції, а ми збирали кошти на те, щоби покрити витрати на медикаменти і на все інше потрібне. Тобто нам, українським військовим, американські лікарі йшли назустріч. А потім Іра зрозуміла, що проживання і реабілітація після операцій у відповідних центрах в Америці наших хлопців – це дуже дорого. Тому всі кошти від наших концертів, також – кошти донорів вклала у реабілітаційний центр Next Step Ukraine, котрий відкрили в Ірпені. Отже, фонд придбав власне приміщення (цього року було відкриття) – ми вже не платимо оренду, а перед тим ми два роки сплачували оренду. Це калька з аналогічного американського проєкту. У нас такі ж тренажери, як в Америці. Реабілітологи наші стажувалися в Америці, щоби набути досвід. І сьогодні це – найкращі реабілітологи в Україні. Також Ірина купила дві квартири, де військові можуть безкоштовно жити. Також віддала їм свій будинок, відповідно його переробивши, щоби можна було заїжджати на візках. Є людина, яка готує їм їжу. Є люди, котрі прибирають. Також є спеціально навчені люди, котрі допомагають доглядати за собою. Тобто ті воїни, котрі потрапляють до Іриного фонду, мають абсолютну опіку.
Щодо моїх благодійних концертів, то ми їх робили в Америці для української діаспори, яка нам допомагає. Є постійні донори, котрі виділяють допомогу щомісяця. А є такі, що долучаються до допомоги саме на благодійних концертах. Також ми проводимо аукціони. Приміром, Роксоляна Шимчук нам дала своє фантастичне намисто з вулканічного каменю, зі зґардами, яке ми продали за чотири з половиною тисячі доларів. А це – вартість одного протезу. Також художник Микола Струс для всіх останніх турів малював картини, які ми продавали. Не пригадую загальної суми, але останню роботу ми продали за шість з половиною тисяч, що є дуже хорошою ціною. Тобто до нас на концерти люди вже приходять прицільно – щоби щось купити на аукціоні і фінансово підтримати військових.
– Яку саме отримують допомогу наші військовики?
– Протезування кінцівок, відновлення зору, часом – пластику. Часом йдеться переробляння культі для протезування (хірургічне втручання). І ми дуже хочемо, щоби пішов розголос і про фонд Revived Soldiers Ukraine, і про центр Next Step Ukraine, щоби військовики знали, куди звертатися. Тому що дуже часто ми гучними фразами відправляємо хлопців на передову, а коли вони повертаються понівеченими, їм ніхто не говорить, куди йти.
Дай Боже нам триматися на плаву, акумулювати кошти, щоби наші воїни були достойно реабілітовані. Я тішуся, що є така Ірина Ващук, яка сама собі вирішила, що вона це зробить, і зібрала тепер масу волонтерів по всій Америці – нас всюди підтримують наші чудові українці.
– Повертаючись до творчості… Згадуються мені ваші колаборації, приміром, з Сергієм Бабкіним. Ще з ким дуетом співали і що виконували?
– З гуртом Kozak System ми два роки тому створили пісню «Я відчуваю тебе». Зналися багато давніше і, коли зустрічалися, завжди думали, яку б пісню заспівати, щоби лягла на душу? Були пісні, які нам дуже подобалися, але не сходився вокальний діапазон. Аж поки не прийшла на думку «Я відчуваю тебе». Відкрию секрет: ще трошки, і буде кліп на цю пісню. Чекаємо. А з Бабкіним ми заспівали на «Українській пісні» – на «Арені Львів», до 30-річчя Незалежності України. Заспівали пісню, яка Бабкіним написана вже досить давно, – «Ще осінь зовсім молода». З присвятою Хурсенку. Але насправді на цій сцені, на цьому майданчику вона набула зовсім іншої фарби – до Дня незалежності, з думкою про те, що «ми всі живі, не плачте, мамо, і ще зовсім осінь молода, не встигла перейти полями». Себто про наших військовиків. Я дуже рада, що нас запропонували глядачеві як Схід і Захід разом, тобто Харків і Львів, які об’єднуються піснею заради однієї мети.
– Можливо, в близькій чи далекій перспективі ще плануєте дуети?
– Дуети – це завжди гарно, тому що коли співають чоловік і жінка, переплітаються енергії, це красиво. Але я тепер усе ж націлена на свої пісні – ті, що написані для мене. І мені потрібен ще час, щоби я зрозуміла, що ще хочу заспівати. Я дуже багато останнім часом працювала – ми щойно говорили з вами про гастролі. Насправді творчим людям складно так багато їздити, минати океани, а потім раптом створювати щось. Тобто на все потрібен час і хвилини спокою. Як тільки у мене з'явиться вільний час, я з головою занурюся у свою авторську програму. І це будуть пісні, яким я першим дам життя своїм голосом.
– Оксана Муха – це передусім народна пісня?
Я виконую також авторські пісні. Також свого часу співала неокласику на сцені Львівської філармонії з оркестрами симфонічними, і це були дивні, цікаві твори. Я дуже люблю народну пісню, тому що це моя історія. Але, я вважаю, неправильно говорити, що Оксана Муха – це тільки народна пісня. Так висловлюватися, швидше, можна щодо Ніни Митрофанівни Матвієнко, хоча й вона виконує авторські пісні. Моя історія – це народна пісня, тому що вона в мене – з дитинства, змалечку була навколо мене. І це – невід'ємна моя історія. Але це також – авторські пісні. Іноземні також. Я дуже люблю репертуар Едіт Піаф. Надзвичайно мені подобається італійська мова. Тому, звичайно, в моєму репертуарі – дуже багато різних пісень. Але люди бачать те, що висвітлюється, і це – українська пісня. Рік вийшов мій перший професійний кліп на пісню «Не забувай мене». Автор музики – Сергій Соловій, автор слів – Микола Бровченко, саундпродюсер – Віталій Кухарський, і це вже – не народна пісня. А Івасюк? А Білозір? А Кос-Анатольський?
– Чи є якась пісня, улюблена, котру ви виконуєте в кожному концерті? Або, приміром, на біс?
– Доспівую те, що спадає на думку. Що в той день припало до душі, ту пісню й заспіваю. Але я тепер не оминаю «Де ти тепер?», бо з цією піснею пройшла на сліпі прослуховування у «Голосі», і найгарніших пісень України не можу оминути – «Черемшини», «Два кольори», «Я піду в далекі гори». Це знакові пісні. Без них – не можна.
– Є зараз щось таке, чого би ви дуже хотіли, а воно наразі – ніяк?
– Авторський альбом. Не з тієї точки зору, що я напишу, бо я не пишу. Для мене пишуть – зараз є в роботі дві пісні, для мене створені. Мені дуже важко прийняти пісню. Кажу: «Ще один Івасюк не народився». Не кожна пісня відгукується мені на серце. На відміну від народних пісень, авторські сучасні приймати мені значно складніше. І ще я хочу сказати, що народна пісня – це також авторська пісня. Просто ми не знаємо її автора.
– Ви за освітою – скрипалька. Як давно брали скрипку до рук?
– Беру на кожному концерті. Скрипка – найважчий інструмент зі всіх. Для мене це – непросто... Я не шкодую, що не працюю в оркестрах, що не маю сольної кар’єри скрипальки. Моя місія – абсолютно інша. Але, напевно, те, що в мене – вища музична освіта, та ще й по класу скрипки, найскладнішого, повторю, інструмента, допомагає мені саме так співати, як я сьогодні співаю. Все взаємопов’язане. Поняття кантилени, поняття фразування… Все це безслідно не проходить. Тобто якби в мене не було цього інструмента, я би по-іншому співала. Тому раджу кожній мамі, кожному татові, діти яких співають: «Не робіть помилки. Не давайте дітей просто на вокал». Кожен співак повинен володіти бодай фортепіано. Бодай!
– Принагідно запитаю: як ваш синок і як у нього стосунки з музикою?
– Синок мій – дуже добре. І щойно зараз, у 12 років, сказав, що хоче вчитися грати на фортепіано. Ми знайшли дуже хорошу вчительку, яка йому по духу підійшла, і все добре! Всьому свій час. Дітей треба слухати. І коли вони кажуть «Я це хочу», то треба дати їм можливість спробувати.
– Якщо проаналізувати вашу гастрольну мапу останнім часом… 30 концертів у США, Німеччина, перед тим – Дніпро, зараз – Схід України. Як син переносить розлуку з вами?
– Він уже звик. І розуміє, що так має бути. І що інакше просто не буде. Коли я повертаюся, ми максимально проводимо разом час. Я брала його до Штатів з собою. Тобто якщо є така нагода, якщо ми не пропускаємо уроки, то їдемо разом. Йому дуже важливо було побачити зсередини, як виглядають ті подорожі, як виглядають безсонні ночі, переїзди, перельоти, валізи, і як це все непросто. Тому що дехто дуже часто бачить виконавця тільки на сцені, що виглядає дуже красиво. Звичайно, жоден виконавець не скаже, що він втомлений, що погано себе почуває. Він завжди буде виглядати достойно, але коли заходить за куліси… Ніхто ж не знає, як за кулісами до концерту, як за кулісами після концерту. Трохи розповім… Коли ми вилітаємо до Ірини в Америку, переліт – завжди ранковий, о шостій. Отже, в четвертій треба бути в аеропорту. Отже, в третій треба виїхати з дому. А концерт перед тим закінчився о десятій вечора. А спати ти ліг о дванадцятій. І виходить спати лишень дві години. І так три дні поспіль.
– А малий, коли маєте концерти, де? За кулісами?
– Він завжди стоїть за столами, де ми продаємо сувеніри на користь військовиків. Дуже багато людей добрих нам допомагають. Це сорочки, футболки, дуже гарні атрибути. І малий допомагає волонтерам це все продавати. Щось носить, приносить… Помічник!
Розмовляла Тетяна Козирєва.
Фото: архів Оксани Мухи.
Кліп на пісню «Не забувай мене» можна подивитися тут.
14.10.2021