Ідентичність: змінна і константа

Як, змінюючись, залишатись собою? Важливі аспекти в історії формування української ідентичності дослідили історик Ярослав Грицак та філософ Олександр Комаров, спільну роботу яких – «Шлях становлення української ідентичності» – презентували на BookForum28 у Львові. Текст вже тепер можна завантажити з сайту Інституту національної пам’яті, аудіоверсія у вільному доступі є на ресурсі проєкту MEGOGO Audio(потребує реєстрації). Втім на паперовий варіант книги ще треба трохи почекати – розповідь про те, як формувалася ідентичність українців, планують проілюструвати мапами та видати найближчим часом.

«Скрипт», як означив цю працю Ярослав Грицак, має цікаву передісторію та стане початком значно ширшого проєкту. Цікаво, що Олександр Комаров привіз її ідею з острова Хортиця. У задумці була аудіопрогулянка тривалістю до однієї години, яку могли б прослуховувати відвідувачі Хортиці на спацері цим історичним місцем. Аудіокнига мала б відповідати на питання «хто ми», висвітлюючи аспекти ідентичності: політичної, культурної, а насамперед – екзистенційної.

«Йдеться про громадянське самоусвідомлення, – каже Олександр Комаров. – Ми постійно рефлексуємо про те, хто ми такі, але хто ми як громадяни – про це має йти діалог. Хотілося, щоб цей нарис вражав обґрунтованістю і науковим підходом. Я звернувся до Ярослава Грицака, чи не міг би він написати таку працю. Виявилося, що він саме в процесі написання двох книг і має час хіба тільки на телефонне надиктовування матеріалу. Так ми й працювали день за днем: пан Ярослав говорив, я записував, укладав текст, він його виправляв. Рецензентами стали Євген Бистрицький, Наталя Яковенко і Сергій Плохій».

«Шлях до української ідентичності» провадять від козацької доби. За словами Ярослава Грицака, саме завдяки традиціям, які ми винесли з того періоду, сформована політична ідентичність українців. «Ми маємо нове явище: громадянська українська нація. Не виключно етнічна нація (українці з походження чи тільки ті, хто розмовляють українською мовою), а всі мешканці України, незважаючи на релігійне, конфесійне, етнічне походження, але які лояльні до ідеї української держави. Поки що ми не маємо історії цієї ідентичності: як вона виникла. Наша книжка – це спроба пояснити, як вона з’являлася. Починаємо з козацької України, бо коріння цієї ідентичності – це певні політичні традиції. Нас з росіянами відрізняють не так мова, релігія чи культура, як різні способи політичного життя. Умовно: той спосіб, коли в нас неможливий Путін, а в Росії неможливий переможний Майдан. Водночас ми показуємо, що це не є якесь унікальне українське явище, а результат поширених європейських практик від XVI-ХVII ст. Тобто концепція української нації природно виникає у загальноєвпропейському контексті появи тих громадянських суспільств, які тоді з’являються і у ХХ столітті продовжують формуватися в Європі».

Євген БИСТРИЦЬКИЙ,

доктор філософських наук, завідувач відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії НАН України

«ІДЕНТИЧНІСТЬ ФОРМУЄ СЕНС ЖИТТЯ КОЖНОГО З НАС»

Ідентичність найкраще проявляється і усвідомлюється на кордонах: я більше усвідомлюю, хто є я, коли зустрічаюся з іншою ідентичністю. Або коли з’являється супротивник. У війнах, які вів Хмельницький, Мазепа, ми постійно мусіли відстоювати свою ідентичність. Тепер маємо такий самий історичний момент, адже йде війна з Росією.

Цікаво, що нашу ідентичність ми зазвичай переживаємо нераціонально. Того, що ми належимо до колективного цілого, ми не усвідомлюємо, але в кожному нашому вчинку, слові, думці є основа ідентичності, завдяки якій ми саме так дивимося на світ. Проте є колективна ідентичність, а є наша воля, щоб належати до неї. Це вибір не лише загальносуспільний, а й індивідуальний.

Ми цього не помічаємо, але ідентичність формує сенс нашого буття. Вона не тільки відповідає на питання, хто я, вона визначає – бажана нам чи ні та чи інша приналежність. Розмова про ідентичність завжди вимагає обережності. Кожен із нас існує в уявному світі. Це уявлення – не фантазія. Це те буття, в якому ми живемо повсякденно, коли ми плануємо, думаємо, діємо.

Після розпаду Радянського Союзу і соціалістичного табору стався вибух ідентичності. Що цікаво: імперія розпалася по національних кордонах, а це означає, що в основі історичного руху лежали не так економічні чи класові протиріччя, а ідентичності, які є підґрунтям для всіх інших рухів.

Сьогодні маємо складні взаємини між політичною і культурною ідентичністю. Умовно, політична ідентичність в Україні має ліберально-республіканський характер, коли ми одностайні стосовно Конституції, громадських свобод тощо. Однак є наративи, які можна назвати українськими, і є радянські. Це ми бачимо в політичних сутичках, коли підтримку виборців отримує партія, яка має проросійські орієнтири. Потрібно зміцнювати громадське суспільство, приділяючи значну увагу культурному та гуманітарному розвитку, доки ще формується ідентичність. Від цього залежить, чи збудуємо ми її на українських засадах, чи на принципі «какая разніца».