Свідчення німецького хроніста початку 15 століття.
Як можна прочитати у Вікіпедії, «Кóнстанцький собор — XVI Вселенський собор католицької церкви, що засідав у місті Констанці (південна Німеччина) з 16 листопада 1414 до 22 квітня 1418 року. Головним завданням собору було подолати результати великого розколу католицької церкви.
До Констанца прибуло 30 кардиналів, 400 єпископів, багато інших духовних, представники держав — всього близько 18 тисяч людей. Литовсько-руську митрополію на соборі представляв митрополит Київський Григорій Цамблак.»
Натомість в іншому джерелі з цього питання читаємо: «У 1414 – 1418 рр. у швабському місті Констанці на березі Боденського озера працював XVI Вселенський собор, скликаний за ініціативи короля Угорщини і імператора Священної Римської імперії Сигізмунда Люксембурга для подолання “Великої схизми” – періоду 1378 – 1414 рр, коли на чолі католицької церкви стояли два–три папи, які ворогували між собою. До слова сказати, цей собор дійсно був вселенським. В його роботі взяли участь не лише три папи, але й три патріархи православної церкви, 29 кардиналів, 33 архієпископи, 150 єпископів, більше 100 абатів і більше 300 докторів теології і права з різних європейських університетів. Крім імператора, на соборі були присутні герцоги Австрії, Баварії, Саксонії, Мекленбургу та Лотарингії, а також посольства інших світських правителів: королів Франції, Англії, Шотландії, Польщі, Швеції, Данії, Норвегії, Неаполя, Сицилії і “посольство королівства Червоної Русі” (“das küngrich von rot Rusen”)»¹.
У Констанці у складі литовської делегації перебували два спадкоємці престолів Галицько-Волинського і Смоленського князівств, два Федори – Федір Данилович і Федір Юрійович². Крім того, “посольство королівства Червоної Русі” налічувало багато представників різних міст, назви яких українському читачеві можуть видатися знайомими, хоча Ульріх Ріхенталь нотував їх, очевидно, зі слуху:
«Lutz. Krimnitz. Brissg. Plon. Kymp. Camnitz. Clingenburg. Kottogy. Resch. Lantzhuͦt. Sperburgsi. Jerassla. Will. Wittoffschgi. Smalergsi. Brantzg. Starabub.
In der Rodoly.
Bregla. Dalmatsch. Brantzg.
In Rüßen. Primisil. Wischna. Gredik. Lamberg. Sogul. Cossgy. Brissgia. Gross Brantzgi. Butten. Klainargi. Großargi. Buchur. Samber. Sanack. Krossen. Roßnoͧw. Trochen. Bitsch. Fulnegg»³.
Спробуймо розв’язати цю загадку на кмітливість…
Отож, Lutz – Луцьк; Krimnitz – Кременець; Brissg/ Brissgia – імовірно Брест; Camnitz – Каменець; Resch – Ряшів; Lantzhuͦt – Łańcut; Jerassla – Ярослав; Will – Вільно; Wittoffschgi – Вітебск; Smalergsi – Смоленськ; Brantzg – Брянськ; Starabub – Стародуб; Primisil – ясна річ, Перемишль; Wischna – може, Вишневець; Gredik – очевидно, Городок; Lamberg – без сумніву, Львів; Sogul – як вважають, Сокол; Gross Brantzgi – Великий Брянськ; Buchur – Бахір; Samber – Самбір; Sanack – Сянок; Krossen – Кросно; Trochen. Bitsch – вважають, що Дрогобич…
Перемишль, Вишневець, Городок, Львів, Сокол, Сянок, Великий Брянськ, Бахір, Самбір, Кросно, Дрогобич – це Rüßen.
Bregla. Dalmatsch.; Брянськ – це Rodolen/Bodolen = Podolen.
Інше джерело подає, що у посольстві Григорія Цамблака «з певною часткою вірогідності» були представники таких міст: Берестя, Бринеська, Брянська, Бужеська (Буська), Вільна, Вітебська, Вишні, Володимира, Галича, Городла, Гроддека (Гродна), Дрогобича, Звенигородки, Кам’янця, Києва, Кросна, Кременця, Луцька, Львова, Любутська, Новогрудка, Орші, Перемишля, Полоцька, Самбора, Сянока, Серпейська, Смоленська, Сокаля, Стародуба, Ярослава⁴.
Українськолитовське посольство приїхало до Констанцу 18 чи 19 лютого 1418 р. – прибула делегація на чолі з митрополитом Київським Григорієм Цамблаком⁵: «Darnach am xix. tag des monats February, do rait in der hochwirdig herr und ertzbischoff, herr Jörg, ertzbisch[off] Kivionensis in Krüchenland, und mit im fünf bischof desselben globens. Und lit das ertzbistum in kriecheschena landen und stoßt heruß wert in das hertzogthuͦm ze Rüssen und nebend an das hertzogthuͦm ze Littow und an das kaiserthuͦm zuͦhinder Thurgy und heruß an die hindern Walachy […] Als der Bischof sich dort eingerichtet hatte, bereitete er einen Altar vor und ließ seiner Boschöfe die Messe halten. Nach der Messe segnete er den Brot, das der Prister bei der Kommunion übriggelassen hatte, zerbrach es in kleine Stücke und bot jedem seiner Diener eines davon an. Die nahmen es in ihre linke Hand und schlossen die Finger darum. Dann beteten sie kniend mit dem Mund auf der Hand und aßen es schlieslich aus der Hand. Das war für sie so, wie wenn wir hier Weihwasser nehmen»⁶. – «19 лютого прибув до Констанца високошанований пан Йорґ, архиєпископ Київський у Греції, а з ним п’ять єпископів тої ж віри. Його Архиєпархія у грецькому краї і межує з князівством Руським і з князівством Литовським, із задньою частиною Турецької імперії і з задньою Валахією. […] Вони в’їхали до будинку «проти сонця» (zur Sonne), який тоді належав Ульріхові Імгольцові. Як тільки архиєпископ тут розмістився він розпорядився спорудити вівтар і звелів своїм єпископам провести літургію. Після меси він поблагословив хліб, який священник залишив у процесі причастя, розламав його на малі куски і запропонував кожному зі своїх співслужителів. Вони взяли хліб у ліву руку і закрили пальці. Потім вони навколішки спожили його ротом з руки. Це для них мало таке ж значення, як свячена вода для нас».
Далі автор хроніки подає ще один подібний, але набагато поширеніший опис східної літургії.
«Коли архієпископ Київський влаштувався у своєму помешканні, він звелів спорудити у тому будинку вівтар, біля якого разом зі своїми священиками могли б служити Літургію. А вівтар вони спорядили у той самий спосіб, як це роблять священики у наших землях. Посередині, в центрі вівтаря було встановлене золоте розп’яття, а на кожному боці [вівтаря] по золотій таблиці (вони були чотирикутними і [творили] неначе скриньку-релікварій), а обік стояли чотири запалені свічі у чотирьох позолочених підсвічниках зі срібла. Після того вони поставили на вівтар позолочений срібний келих – великий, як наших три келихи. Поверх келиха поклали срібну трикутну вигнуту тацю а на неї золоту сервету розміром близько півліктя⁷ в довжину і ширину. У келих помістилося б півтори міри вина. Коло келиха поклали позолочений дискос для проскур, такий великий, що там цілком помістилася б ціла варена курка; він теж був прикритий ще одним таким золотим рушником. Справа вони поставили дві золоті ампули, доволі високі, але менші, ніж тут у нас. В одній було вино, або пиво, або мід, – докладно не відомо, але напій був теплим. В іншій була вода. На підвіконня у нішу вікна поставили дві срібні миски, також такі великі, що на них помістилася б варена курка. В одній мисці лежала біла хлібина величиною з кулак, а під нею білий рушник, гаптований золотом. Перед вівтарем справа був мур, завішаний золотою запоною, інша верета лежала на підлозі, і над вівтарем також висів рушник. Позаду, де стояв або клякав архиєпископ, теж була постелена верета. На ній стояла довга лава, також встелена золотим покривалом. А згори з правого боку звисали ще численні рушники.
У цьому приміщенні клякали і стояли архиєпископ, його священики і капелани, а також двоє грецьких князів⁸, з них один – князь Смоленський, володар Червоної Русі, а крім того – більш як 300 інших людей їхньої віри.
Як тільки все було готовим, священник одяг підрясник і взяв кадило до рук. Диякон теж одягнув підрясник і так само піддиякон, який читав Послання апостолів, тоді він узяв посудину для свяченої води і усі троє попрямували до вівтаря. Тут вони приклякли і кожен з них тричі перехрестився. При цьому кожен з них підніс складені три пальці правої руки до чола, тоді опустив їх на рівень грудей, звідти – до правого плеча, а тоді до лівого. Також упродовж Літургії вони багато разів хрестились таким чином.
Після того диякон узяв кропило, декілька разів окропив свяченою водою вівтар, тоді передав кропило піддияконові, який відніс кропило і посудину зі свяченою водою геть. Потім священик підійшов до вівтаря. Він покадив на нього і потім довкола. Потім він повернувся з кадилом назад до архиєпископа, обкадив його й усіх решта, які там перебували. Врешті він повісив кадило з лівого боку. Потім він одягнув поверх підрясника стихар⁹ і спереду від руки до ліктя два коштовні золоті рукави, які з’єднувалися шовковими шнурами і до того епітрахиль над якою ззаду звисало волосся. Крім того, він одяг фелон¹⁰, який немов дзвін спадав від шиї аж до ніг. Коли він хотів зробити якісь рухи руками, повинен був підсмикнути рукави.
Потім вони підійшли до вівтаря, поклали голови на свої долоні і поклонилися до землі. Після того підвелися і стали перед вівтарем. Тоді піддиякон подав дияконові миску з хлібом. Той встромив туди ножа, як коли пробують сир, і вийняв кавалок величиною як квасолина, який передав священикові. Той поклав його на миску. Потім диякон вирізав кусок з іншої хлібини, який був удвічі більшим, аніж попередній і теж передав його священикові. Той поклав його на миску і накрив золотим рушником. Після того диякон вилив обидві ампули до келиха і тепер можна було зрозуміти, що, судячи із запаху, там було тепле вино і вода. Потім він накрив келих. Тоді вони пішли вправо від вівтаря і стали спиною до стіни. Потім до вівтаря підійшов служка і проспівав літанію їхньою мовою. На що архиєпископ, священик і вірні відповіли „Ora pro nobis”¹¹, також своєю мовою. Вони співали це дуже протяжно. Тоді диякон почав заспівувати Вхідне і враз із ним співали архиєпископ, священик і миряни. Замість “Господи помилуй”¹² вони дев’ятикратно заспівали Трисвяте¹³, потім щось подібне до «Слава во вишніх»¹⁴. Відтак вони продовжили чин Літургії і піддиякон прочитав Послання, повернувшись при цьому плечима до вівтаря. Після Послання вони знову заспівали дев’ятикратно Трисвяте, відтак Алилуя. По тому диякон заспівав з Євангелія. Врешті вони заспівали Вірую¹⁵ і знову тричі Аллилуя. Врешті священик здійснив дуже тривале благословення. В цей час прозвучав піснеспів, дуже подібний до «Свят, свят, свят»¹⁶.
Коли ж священик повинен був прийняти Пресвяті Дари¹⁷, піддиякон узяв запалену свічку і вийшов наперед. Диякон узяв келих і ніс його слідом, за ними ішов священик з дискосом. Вони ішли до присутніх, які стояли на колінах. Тоді священик обернувся знову до вівтаря. Усі співали “Отче наш” і знову “Трисвяте”. Священик узяв кадило і гойднув його декілька разів над вівтарем. Після того він узяв більший шматок хліба, розломив його на дві половини і одну поклав туди до келиха, а іншу – назад на миску. Він знову повторив благословення, тоді взяв шматок хліба з миски і дав його дияконові. Той узяв його у ліву руку, закрив долоню, поклав її на вівтар і опустив голову на руку. Те саме священик вчинив з іншим шматком хліба, після чого вони з’їли хліб, який був у руці. Тоді диякон узяв ложку, і, міцно тримаючи келих, узяв третю часть хліба із келиха і дав його священикові, який спожив його з ложки. Потім вони ложкою зачерпнули з келиха вино, змішане з водою і випили його з ложки, не потребуючи піднімати келих.
У цей час піддиякон розламав обидві хлібини на малі часті і приніс їх архиєпископові. Після благословення архиєпископ роздав усім вірним, які там стояли, звідти по кускові. Вони теж брали їх лівою рукою, й робили це так, як описано вище, та їли з руки. Це для них мало таке ж значення, як свячена вода для нас».
__________________________
¹ Войтович Л. Загадковий “високородовитий шляхетний князь Червоної Русі” // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Вип. 13. Дрогобич, 2009. С. 24.
² Там само.
³ Ulrich Richental. Die Chroniik des Konzils von Konstanz / Hgg. von Thomas Martin Buck. MGH, München, 2019, CLIV + 890s., S. 303.
⁴ Бегунов Ю.К. Творческое наследие Григория Цамблака. – Женева:Буй-Тур-Велико Търново: Пик, 2005. – С.439-441.
⁵ Кардинал Філлястрі писав, що Цамблак прибув на собор 18 лютого 1418 року, натомість Ульріх фон Ріхенталь – що 19.
⁶ Ulrich Richental. Die Chroniik des Konzils von Konstanz Ulrich Richental. Die Chroniik des Konzils von Konstanz, S. 533.
⁷ Лікоть – міра довжини антропометричного походження, різна на різних територіях (від 46,3 до 59,6 см.).
⁸ В ориґіналі – Herzöge.
⁹ В ориґіналі «alba».
¹⁰ В ориґіналі «überröck»; У словнику М. Уманця і А. Спілки Словарь російсько-український (Берлін, 1924) термін «фелонь» переданий словосполученням «риза верхня».
¹¹ Ora pro nobis (лат.) – молися за нас.
¹² В ориґіналі «Kyrieleson»
¹³ В орґіналі «Hagios».
¹⁴ В ориґіналі «Halleluia».
¹⁵ В ориґіналі «Credo in unum».
¹⁶ В ориґіналі «Sanctus».
¹⁷ Евххаристію. В ориґіналі «unsern herren» – нашого Господа.
28.07.2021