14–16 березня відбувся в Еслінгені (Вюртемберг) собор єпископів Української Автокефальної Православної Церкви під головуванням Митрополита Полікарпа. На Собор прибули: Митрополіт Полікарп, архієпископ Михаїл, архиєпископ Генадій, архієпископ Ігорь, єпископи: Григорій, Платон, Вячеслав, Сильвестр, Володимир і Мстислав. З'їзд привітав референт церковних справ при Відділі Культури і Освіти Центрального Представництва Української Еміґрації,який сказав між іншим: "Українське Православне Громадянство в ці понурі хвилини свого національного життя жде від своїх Владик духової опіки та високих зразків усіх громадянських чеснот. Українське Православне Громадянство вірить, що як завжди перед тим, так і тепер наша Церква стане прапором потужного національного відродження. Громадянство, що було дуже стурбоване чутками про неоднозгідність в лоні нашого Єпископату, вірить, що Собор започаткує нову добу в житті Української Автокефальної Православної Церкви й з свого боку запевняє Св. Собор у своїй відданости прадідівській вірі та в послусі Єпископатові Української Автокефальної Православної Церкви". На це привітання відповів Митрополит Полікарп, дякуючи Культурно-Просвітний Відділ за привіт та обіцяючи взяти на увагу побажання громадянства".
Собор виніс після докладного обговорення такі постанови. Перш за все ухвалено створити вищі управління У.А.П.Ц. на таких основах: найвища церковна влада належить Собору Єпископів; голова Собору – Митрополит; виконавчий орган — Св. Синод, що складеться з Митрополита, заступника, секретаря й одного члена. Змінні члени Синоду вибіраються Собором на один рік. При Синоді існує синодальна канцелярія. До Синоду війшли: Митрополит Полікарп, архієп. Михаїл (заступник), єп. Платон (секретарь) і єп. Мстислав (член). Синодальна канцелярія міститься в м. Еслінген, Мартінстрассе 26.
При кожному єпископові, що має й адміністративні функції, існує Церковне Управління. При парафіях діють церковно-парафіяльні ради під головуванням настоятеля парафії.
Далі винесено такі ухвали: посилити пастирську опіку над вірними й міоійно-освітну серед них працю; створити центральний орган УАПЦ, при Синоді: "Церква і Життя", що видається в Єсслінгені. Виготовлено було "Окружне посланіє до Святіших Патріархів, Блаженіших Митрополитів, Високопреосвященіших архієпископів і Преосвящен. Єпископів усіх Автокефальних Церков Св. Східної Вселенської Православної Христової Церкви". У посланії коротко переказано історію Україн. През. Церкви з підкресленням подій 1921 р. й необхідности деяких каноничних порушень у цю добу; переказано далі про відновлення ієрархії в 1942 р., про розбиття й акцію т. зв. Автономії Церкви й нарешті події останніх років. Закінчується посланіє проханням "прийняти до уваги все вищесказане про УАПЦ і про слушні та законні домагання українського народу мати свою Автокефальну Церкву й подати їй братерську у Христі руку молитовного єднання".
УАПЦ стоїть на ґрунті чистого православія й каноничновсти та не мислить себе інакше, як тільки складовою частиною Всесвітньої Східньої Православної Церкви й на всіх своїх богослужбах молиться за всіх Патріярхів і інших Предстоятелів Автокефальних Церков та має тверду надію на Бога, що вона не погрішає.
Намічено на Соборі такий поділ єпархій: арх. Михаїд-Мюнхен; арх. Ігорь – Авґсбурґ; єп. Григорій – Вестфалія (англ. зона); єп. Платон – Есслінген; єп. Вячеслав – Бад Кісінген; єп. Сальвестр – французька зона; арх. Генадій – Зальцбург (Австрія); єп. Володимир – Байройт; єп. Мстислав – Баден; єп. Сергій – Констанца.
Що до скликання Всеукраїнського Собору з єпископів, духовенотва і мирян винесено таку ухвалу: "Зважати, що скликання такого Собору не може бути переведене незначною частиною Церкви поза міліоновою її паствою на території України; що ж торкається скликання Собору У.А.П.Ц. на еміграції, в якому б взяли участь єпископи та представники духовенства й мирян для обміркування потреб тої церкви в теперішніх змінних умовах еміграційного життя, то в даний момент справа та не є можливою до зреалізування. Священному ж Синодові доручається занятися вивченням і опрацьованням потрібних матеріялів для скликання такого Собору, коли для того наступлять відповідні передумови і спроможности".
В справі примусового навернення українців греко-католиків на російське православіє винесено ухвалу: "Беручи на увагу факт, що Св. Православна Вселенська Церква ніколи не одобрювала насильницького навернення людей до того чи іншого християнського визнання, бо і сам наш Господь Іисус Христос нікого не примушував, лише кликав, Св. Собор Єпископів У.А.П.Ц. осуджує таку не християнську акцію, скеровану на осягнення політичних цілей, що мають на меті винародовлення українців. У хвилину тяжких проб і офір, що їх сьогодні складають греко-католики, Св. Собор Єпископів висловлює їм своє братерське, щире і сердечне співчуття та звертається до Всемогучого Господа Бога з гарячою молитвою, щоб Він скоротив їхні терпіння та відвернув від них це насильство".
Bсi наради Собору відбулися в спокою та в повній згоді. З нагоди Собору було видано до духовенства й вірних УАПЦ соборне апостольське посланіє.
[Український літопис, червень 1946]
15.06.1946