Масові протести на Кубі нівроку налякали місцеву владу. Наразі офіційна влада вагається, що робити: ще сильніше закрутити гайки чи таки піти на поступки демонстрантам.
Тисячі мешканців різних міст Куби вийшли на вулиці, протестуючи проти злиднів, негараздів у медичній сфері, проти недієздатного уряду. Куба не бачила демонстрацій такого масштабу з 1994 року, коли після розвалу СРСР й припинення потужної радянської допомоги на «острові свободи» почалися поважні проблеми соціально-економічного характеру. Багато експертів стверджує, що все ж теперішні акції значно масовіші, порівняти їх можна хіба що з 1959 роком, коли Фідель Кастро скидав диктатора Фульхенсіо Батісту, аби самому стати ще жорстокішим диктатором.
За даними незалежної платформи журналістських розслідувань Proyecto Inventario, протести, які розпочалися 11 липня, проходять у чотирьох десятках міст по цілому острову, тобто не лише в Гавані чи туристичному Варадеро, а й у глибоких провінціях. Вони зібрали десятки тисяч людей різного віку та матеріального стану. Кубинська влада не придумала нічого кращого, як жорстко придушувати виступи й арештовувати їхніх учасників.
Згідно з кубинським законодавством, всі ці акції, звісно, «нелегальні», оскільки стихійні громадські зібрання, особливо ті, що базуються на опозиції до уряду, суперечать закону на Кубі. Кубинська влада незмінно заявляє, що протести спровокували Сполучені Штати зі залученням кубинців-«зрадників», тобто тих еміґрантів, хто свого часу втік від місцевої диктатури й оселився в США. Особливо голосно ці заяви залунали після того, як американський президент Джо Байден висловив підтримку кубинському народу і закликав його «до свободи і полегшення перед обличчям трагічних наслідків пандемії і десятиліть репресій та економічного страждання, яких він зазнав від авторитарного режиму Куби». «Кубинський народ мужньо відстоює свої основні і універсальні права, тож хай кубинський режим прислухається до свого народу і задовольнить його потреби в цей життєво важливий момент замість того, щоб збагачуватися», – заявив глава Білого дому.
Насправді ні Сполученим Штатам загалом, ні Байденові зокрема, як зауважує більшість експертів, аж ніяк не є вигідними актуальні протести на Кубі. Бо у Вашінґтону наразі вистачає інших проблем, які вимагають нагального вирішення. Адже існує небезпека, що подальші акції протесту спровокують ще сильніше репресії з боку влади, а це, своєю чергою, призведе до нової хвилі міґрації до США. А Білий дім поки що має страшенні невирішені проблеми з латиноамериканськими біженцями, котрі намагаються продертися крізь мексикансько-американський кордон.
Невдоволення на Кубі зріло роками. Але поки на чолі держави перебував неперевершений харизмат Фідель Кастро, а з 2008 до 2018 року його брат Рауль, то суспільні хвилювання ще вдавалося вгамовувати, зокрема й силою пропагандистського тиску. Та от останні три роки біля владного керма, тобто на посаді голови Державної ради Куби, перебуває пересічний функціонер Комуністичної партії Міґель Діас-Канель. І було лише питанням часу й випадку, коли ситуація вийде з-під контролю чинної кубинської влади.
Пандемія коронавірусу стала тим каталізатором, який прискорив процес суспільного загострення. Злиденна країна з розваленою системою охорони здоров’я нічого не могла протиставити страшній хворобі. Наразі кількість нових захворювань сягає семи тисяч випадків на день. І це лише згідно з офіційною статистикою. Реально ж – значно більше. Бракує вакцини, тестів, засобів індивідуального захисту, місць у шпиталях.
Водночас в країні загалом значно погіршилися життєві умови. Бракує продуктів харчування, товарів першого вжитку, часто в містах відмикають електроенергію, воду, газ.
А до всього іноземний туризм, як одна з поважних статей доходу Куби, фактично звівся до нуля через карантинні обмеження. Хоча кубинські летовища зараз відкриті, ключові пасажири, американці, заблоковані режимом Гавани. Кількість туристів з Європи та Мексики також суттєво впала. Без прибутку від туризму, який протягом багатьох років був головним джерелом валюти на Кубі, поряд з грошима, які надсилають еміґранти, в країні сформувався величезний бюджетний дефіцит.
Промови Діас-Канеля з апеляцією до «святої» революції і протистояння злочинному імперіалізму вже нікого не надихають. Країна вкрай потребувала реформ, а влада замість того, щоб їх проводити, перетворювала Кубу на музей просто неба для туристів.
Хоча, обіймаючи високу посаду, Діас-Канель свято обіцяв Кубі радикальні реформістські зміни. Свого часу він репрезентував план, згідно з яким основою нової кубинської економіки мали стати так звані cuentapropistas, тобто дрібні приватні підприємці. Перукарі, таксисти, люди, які здають житло окремим туристам. Дилери з електроніки, імпортованої з Мексики. Торговці, навіть художники, що продають свої твори на вулицях. Всі вони разом мали б створити нове обличчя кубинської економіки. Щось на кшталт кооперативного руху в СРСР за Михайла Горбачова. На Кубі планували дозволити мінімальну ліцензовану приватну діяльність на засоби виробництва в ім’я підтримання комуністичної системи для решти суспільства.
Міґель Діас-Канель
Але економічна реформа на Кубі, як і в Радянському Союзі в часи Перебудови, виявилася кульгавою. Залишилася маса обмежень на ведення бізнесу, не було створено потрібної інфраструктури. А головне, погодившись дати людям мінімум економічної свободи, влада навідріз відмовилася від будь-яких поступок щодо політичних свобод.
Режим у Гавані продовжує намагатися управляти країною, як за «холодної війни». На острові все ще діє жорстка цензура і будь-які організовані прояви опозиційної діяльності негайно придушують. От і зараз, замість того, аби прислухатися до голосу протестувальників, влада обзиває їх «слугами імперіалізму». Силовики застосовують до демонстрантів ґумові кийки та сльозогінний газ. Їх масово кидають за ґрати. Згідно з інформацією тамтешнього інтернет-порталу 14ymedio.com, який зібрав дані з різних джерел, наразі затримано вже понад п’ять тисяч учасників акцій протесту.
