Причиною, що спричинилася до цих причинок, став намір опублікувати стенограму наради в справі обговорення проєкту нового українського правопису, що відбулася 26 квітня 1943 року в Уфі, а також доповідної записки стосовно цієї наради напередодні наступної – вже партійно-урядової – наради (яка відбулася під Харковом у серпні цього ж року) від тодішнього голови президії Верховної ради УРСР тодішньому голові Ради народних комісарів УРСР. Читаючи між рядками цих документів (хоч це вміння в післякомуністичній Україні вже почало занепадати), можна скласти приблизне уявлення про процеси, що формували український радянський правопис, який у свою чергу формував, нормуючи, українську радянську мову протягом 73 років (назва уфимського проєкту була "Український правопис з основами граматики", в затвердженій версії слова "основи граматики" з назви зникли, але сама граматика з тексту правопису нікуди не ділася), а значною мірою формує її донині.
28-сторінкова стенограма наради зберігається в українських архівах щонайменше в трьох машинописних копіях (дві – в колишньому партійному архіві, переформованому в Центральний державний архів громадських об'єднань України¹, одна – в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України²), одну з яких супроводжує згадана доповідна записка Гречухи Хрущову на 13 сторінках машинопису³.
Уявлення про рівень аргументації, яка лунала в процесі обговорення проєкту, та її загальну картину читач може скласти самостійно, але щоб образ був яскравішим, трохи окреслю контекст, у якому цей процес відбувався.
Станом на кінець 1941 року Червона армія зупинила німецьку офензиву і перейшла в контрнаступ. На початку 1942 року сповнене оптимізму партійне керівництво через Раднарком УРСР наказало⁴ евакуйованій в Уфу Академії наук УРСР поновити роботу над урегулюванням і удосконаленням українського правопису, яка обірвалася з початком німецько-радянської війни. Інтерес до цього ідеологічного фронту розпалювала інформація⁵, що в піднімецькому Києві в цьому напрямі почали працювати ще в листопаді 1941 року: роботу у відновленому Інституті мовознавства на Фундукліївській очолив той самий Микола Грунський, який керував довоєнною радянською правописною комісією, але при німцях працю повів, звичайно, в протилежному керунку⁶.
Отож, 27 березня 1942 року при затвердженні Інститутові мови і літератури тематики робіт його відділу мови було доручено зайнятися правописом⁷.
Через чотири місяці, 24 липня, хоч німецька армія, відбивши радянський контрнаступ, вийшла до Волги (початок битви за Сталінград), на традиційному п'ятничному засіданні Президії Академії наук УРСР виступив секретар ЦК КП(б)У, завідувач відділу пропаганди та агітації Костянтин Литвин (майбутній, до речі, міністр культури УРСР), наголосивши на комуністичній важливості правописного питання, – і засідання доручило академікові Леоніду Булаховському подати Президії свої пропозиції про складання «Українського правопису»⁸.
Наступної п'ятниці, на засіданні Президії 31 липня, Л. Булаховський пропозиції подав. Для складання нового правопису йому треба було:
1) комісію;
2) останню редакцію проєкту російського правопису;
3) останню редакцію проєкту українського правопису;
4) чинний український правопис.
Засідання Президії визнало вимоги Булаховського адекватними – і "для складання проекту «Українського правопису» утворили комісію в складі 3-х осіб: академіки Л. А. Булаховський (голова), М. Я. Калинович, с.н.с. П. С. Лисенко (секретар комісії), якій доручили протягом місяця закінчити роботу над проектом правопису"; а також постановили "одержати в НКО РРФСР примірник проекту російського правопису останньої редакції; в м. Саратов у НКО УРСР, у редакції газети «Комуніст» та інших організаціях взяти одну з останніх редакцій проекту «Українського правопису», один примірник діючого правопису та орфографічний довідник, виданий наркоматом освіти УРСР"⁸.
Через місяць закінчити роботу не вдалося. Але через два місяці, 2 жовтня, Булаховський разом із тодішнім еміграційним наркомом освіти УРСР С. М. Бухалом виніс на розгляд Президії основні принципи редагування проєкту "Українського правопису"; принципи були простими і вкладалися у два пункти:
1) з російського проєкту правопису взяти розділи "Пунктуация", "Слитные и дефисные написания", "Прописные буквы", "Сокращения";
2) решту тексту взяти з довоєнного проєкту правопису українського.
Зрештою, можна було обмежитися пунктом 2, оскільки пункт 1 в довоєнному проєкті був застосований цілком і повністю⁹ (включно з "Правописанием иноязычных слов" з російського проєкту 1936 року¹⁰) – але річ у тому, що після публікації останньої редакції українського проєкту з'явилася нова редакція проєкту російського¹¹, тож у найновішу українську редакцію треба було імплементувати вже її, цю останню російську редакцію, яку сподівалися отримати в НКО РРФСР.
Президія з резонами винесених на її розгляд принципів погодилася, Булаховського призначили відповідальним редактором видання, а стосовно редакції правопису "вирішили:
а) щодо правил і викладу матеріалу за основу взяти проект, запропонований Інститутом мовознавства АН від 1937 р., редагований Державною правописною комісією УРСР (видання 1940 р.);
б) у частинах, що не вимагають української специфіки (пунктуація, правопис великих літер та ін.), погодити проект з проектом російського правопису 1940 р. Державної комісії РРФСР;
в) остаточним терміном закінчення редагування правопису встановили 1 січня 1943 р."¹²
Цікаво, що цей же проєкт видання 1940 р. взяла за основу¹³ і правописна комісія, яка під керівництвом М. Грунського працювала в окупованому німцями Києві, хоч від 25 травня 1941 року в Ґенеральній ґубернії зобов'язував цілком нерадянський "Український правопис", упорядкований проф. І. Зілинським¹⁴.
Для розуміння ситуації є потреба певного пояснення, про який власне проєкт йшлося.
У 1937 році Інститут мовознавства вже міг здогадуватися про необхідність ще раз русифікувати русифікований вже 1933 року "Український правопис"¹⁵. Хоч фактичним упорядником текстових змін "харківського" правопису 1928 року (в нерадянській Галичині його називали наркомівським, що було некоректним, бо рішення стосовно дискусійних пунктів приймав не нарком Скрипник, а політбюро ЦК комуністичної партії України¹⁶) був Наум Каганович¹⁷, а фактичними авторами – прислані з Москви ідеологічні функціонери ЦК КП(б)У, що просто ставили функціонерів від мовознавства перед орфографічним фактом¹⁸ (і необхідністю обґрунтувати цей факт заднім числом), впроваджуючи з певного дня в партійній пресі свої чергові правописні зміни, та все ж всі три видання правопису в 1933–1936 роках були фірмовані Андрієм Хвилею¹⁹. Тому, коли 13 серпня 1937 року Хвилю заарештували, стало зрозуміло, що його прізвища у новому виданні правопису не буде.
4 жовтня своє невдоволення надто неросійською українською мовою висловила московська "Правда"²⁰ (страшно подумати: в УРСР не була заборонена форма ‘радіом’ – "единственно с целью избежать сходной с русской конструкцией ‘передавати по радіо’"). 3 листопада заарештували наркома освіти Затонського, 27 листопада – керівника українських мовознавців Кагановича, а щодо їхніх розгублених колишніх підопічних "Правда" 12 грудня знову пильно нагадала: "Буржуазные националисты, пользуясь бездействием и покровительством ЦК КП(б)У, распоясались и в области языковедения"²¹.
Щоби вгамувати розперезаних, 28 січня 1938 року першим секретарем ЦК компартії України Москва призначила Хрущова, а 17 лютого Інститут мовознавства виділив до складу урядової правописної комісії при народному комісаріаті освіти УРСР свого директора М. Ф. Бойко та зав. відділом російської мови М. К. Грунського.²²
До речі, з 28 квітня в Москві група мовознавства АН СРСР паралельно зайнялася планом створення нормативної граматики національних мов СССР²³.
5 травня в УРСР нарешті призначили наркома освіти (Григорія Хоменка) – пройшло рівно пів року після арешту попереднього, і через три дні, 8 травня, політбюро ЦК КП(б)У приймає рішення № 43/33 "Про складання нового українського правопису":
"Затвердити державну правописну комісію по розгляду проекту нового українського правопису в складі: тт. Редько – голова комісії, Шматлай, Бойко, Грунський, Пелипас, Гавриш, Гринштейн.
Зобов'язати комісію до 25.У ц.р. закінчити розгляд додатків до українського правопису, обов’язково притягнувши до цієї роботи найширші кола вчителів, літпрацівників, письменників. Після докладного обговорення проекту нового правопису, подати його на затвердження ЦК КП(б)У з висновками про цей проект"²⁴.
Ще через кілька днів, 14 травня, це рішення отримує форму постанови РНК УРСР № 677²⁵ (цікаві можуть пошукати відмінності між цими двома документами).
Перший проєкт нової редакції Українського правопису комісія одержала від завбачливого Інституту мовознавства АН УРСР; його докладний виклад був поданий у травневому числі журналу "Комуністична освіта" (на момент правописних рішень політбюро/РНК це число журналу вже місяць як здали в друкарню, але випуск притримали спеціально для цієї публікації, підписавши його до друку 19 травня) в статті О. Безкровного, І. Губаржевського, П. Лисенка "До проекту змін в українському правописі". Її варто процитувати:
"Процес контрреволюційного «право-троцькістського блоку» остаточно розкрив перед трудящими СРСР і перед цілим світом жахливі злочини троцькістськобухарінсько-націоналістських вбивць і шпигунів. Їхня мерзенна діяльність виявилась у багатьох ділянках роботи. Від убивств кращих людей нашої батьківщини до підкидання скла в продукти – така довга нитка цих злочинів. Річ певна, що система шкідництва не обминула і ідеологічного фронту. Буржуазні націоналісти – любченки, затонські, хвилі і інші запеклі вороги народу нашкодили тут чимало. Відомо, що це шкідництво широко провадилось і на мовознавчому фронті, особливо в словниках і правописі.
Щоб утруднити розуміння правил, у правописі подавались антинаукові твердження, створювалися розбіжності між окремими частинами його, нарешті, пропускалися складніші правописні питання або формулювання їх подавались зовсім неправильно.
Все це підлі вороги народу робили для того, щоб виконати прямі вказівки своїх хазяїв-фашистів, агентами яких вони були. Їх завданням було – різними методами викидати з української мови слова, звороти, речення, подібні до російських, щоб створити штучний розрив між братніми мовами – українською й російською. Цим самим націоналісти намагалися розірвати живий кровний зв’язок українського народу з братнім російським народом, реставрувати капіталізм в СРСР, перетворити квітучу Радянську Україну на колонію німецького фашизму. Цю лінію вороги народу провадили і в правописі. Зрозуміло, що широкі трудящі маси Радянської України не могли бути задоволені таким правописом. Це підтверджувалося виступами в пресі, де критикувався правопис, і тими численними запитаннями, що надходили в Інститут мовознавства, тощо.
Перегляд правопису став невідкладною справою"²⁶.
У липні Державна правописна комісія у дещо зміненому складі – заступника завідувача шкільного відділу ЦК КП(б)У Т. О. Шматлая майже відразу після призначення в комісію призначили підсудним у справі «Молодої генерації» українських націоналістів²⁷ (пізніше замість нього в комісію від Інституту літератури АН кооптували акад. П. Тичину)²⁸ – розглянула другий проєкт Інституту мовознавства й ухвалила на своєму пленумі вважати його першим проєктом виправленого українського правопису²⁹, який 25 липня здано в друкарню, а 2 жовтня підписано в друк тиражем 350 примірників.
Зрештою, члени комісії розпочали обговорення цього першого проєкту ще перед його друкованою появою. В статті М. Грунського та І. Губаржевського "Деякі питання українського правопису" в газеті "Вісті Рад депутатів трудящих УРСР" від 2 серпня 1938 р. пропонувалося, наприклад, ліквідувати правило дев'ятки:
"Правопис 1933 року, як і правопис 1927 року, укладався буржуазними націоналістами. Їх метою було віддалити український правопис від мовної дійсності, відірвати українську мову від братньої російської мови. Буржуазні націоналісти намагалися нищити все спільне з російською мовою не тільки в частині суто орфографічних явищ, а навіть і в частині структури граматики, як системи.
Зокрема, в попередніх правописах, в тих чи інших варіантах, говориться про написання и після ряду приголосних в іншомовних словах, — так зване «правило дев’ятки». Це правило, як відомо, дуже важко сприймається і здебільшого не відповідає вимові. На Україні говорять «дівізія», а не «дивізія», «дісціпліна», а не «дисципліна», «іділія», а не «ідилія» і т. д. Правда, деякі з слів іншомовного походження вимовляються з нахилом до и, але чи ж мало в нашому правописі, як і в усіх інших, таких місць, де правопис не цілком точно відбиває вимову? В усякому разі, далеко більше слів іншомовного походження, в яких після «дев’ятки» вимовляємо і, а не и, ніж слів, у яких вимова відповідає правилу дев'ятки.
Дев’ятка відбиває польську систему письма (порівн.: dyrektor, systema, żyrandole, tytuł і ін.), а засмічення української мови польськими словами та зворотами якраз і було на меті буржуазних націоналістів.
Зрозуміло, що знищення «дев’ятки» мало б велике значення в справі спрощення українського правопису.
У зв’язку з цим ми ставимо на обговорення таку думку: чи не варто скасувати правило дев’ятки, писати в словах іншомовного походження і, а не и.
Якби замість и в словах іншомовного походження писати і, то ці слова мали б такий вигляд: актріса, авторітет, акліматізація, актів, кандідат, артілеріст і ін.
Щождо прикметників з суфіксом ИЧН (античний, археологичний, академичний, техничний), то тут треба писати И"³⁰.
Внаслідок таких обговорень (між іншим, 4 листопада 1938 року засідання харківських кафедр мовознавства університету та української мови педінституту з обговорення українського правопису провадив Л. Булаховський, а виступав Ю. Шевельов³¹) комісія уклала проєкт нової редакції; правило дев'ятки, попри його польсько-українську буржуазну націоналістичність, до речі, залишилось (але стаття редактора проєкту яскраво вказувала його інтенції). Цей проєкт правопису був обговорений на поширеному пленумі Комісії на початку лютого 1939 року³² – хоч у друк його було здано ще 6 січня 1939 року, зміни вносилися – вже в друкарні – аж до квітня, коли Комісія завершила роботу. Після затвердження нового (фактично третього) проєкту Радою народних комісарів УРСР 10 серпня 1939 його підписали до друку, але вийшов він – тиражем всього 50 примірників – вже під датою 1940 року³³.
Член державної комісії Ю. Пеліпас у статті про цей проєкт³⁴ зазначав:
"Державна правописна комісія мала постійний зв’язок з правописною комісією РРФСР, що працює над «Правилами единой орфографии и пунктуации». Окремі розділи Українського правопису, в яких немає особливої специфіки української мови і які повинні бути однаковими в правописах, уніфіковані з «Правилами единой орфографии и пунктуации». Уніфіковано розділи: «Правопис складних слів», «Написання слів разом і через дефіс», «Правопис частки не»,«Правопис частки ні», «Вживання великої букви», «Правила переносу» та «Головніші правила пунктуації». Уніфікація цих розділів дасть значне полегшення у засвоєнні їх у школі і усуне розбіжність у написанні однакових слів в українській і російських мовах"³⁵.
І, забігаючи вперед, варто зазначити, що цей пеліпасів перелік уніфікованих з російським правописом розділів є повнішим, а формулювання "уніфікація" є чеснішим за вказівку Президії АН від 1942 року "погодити проект з проектом російського правопису": оці перелічені розділи – що становлять більшість російського правопису – не те що погоджені, а просто перекладені і внесені у правопис український, часто разом із прикладами.
Щодо решти, то тут можна послатися на відомого знавця правописної справи Василя Сімовича, який вказував, "що офіціяльний український большевицький правопис складали не за законами української мови, а що його підтягали під російський, щоб найбільш його зблизити до ортографії «братнього» народу. А що це зближення з року на рік, за програмою затіснювалося, то й не могло бути мови про стабілізацію й того вже большевицького правопису. Тим пояснюється, що з року на рік виходили нові й нові проєкти змін правопису — в дусі такого зближення. Вершком такої тенденції був проєкт із 1939 р., надрукований у 1940 р."³⁶ Оцей вершок зближення, нагадаємо, став основою затвердженого в 1945 році українського правопису, що з невеликими змінами функціонував до 2019 року.
І хоч Сімович вважав, що з "прилученням Галичини до УРСР, західні українці стали в моді, між письменниками зчинився бунт проти офіціяльного курсу у правописі, надрукований цим правописом перший випуск російсько-українського словника (теж дуже й дуже зближеного!) завернули його укладачам для «українізування» його – і проєкт правопису апробати Наркомату освіти не дістав..."³⁷, була важливіша причина зволікань з прийняттям нового українського правопису: в Росії ніяк не могли узгодити позиції двох груп, що займалися розробкою нового російського правопису, – московської та ленінградської.
Загальновідомий декрет Наркомпросу від 23 грудня 1917 року (продубльований декретом Ради народних комісарів РРФСР 10 жовтня 1918 р.) впроваджував лиш рішення академічної орфографічної підкомісії Комісії з питання російського правопису Імператорської академії наук ще від 12 квітня 1904 року (точніше, ще раз впроваджував, оскільки Тимчасовий уряд її вже впровадив постановою відповідних зборів від 11 травня 1917 року) і стосувався лиш деяких графічних замін (літер ѣ, ѳ, і на е, ф, и та з на с в префіксах роз-, чрез- перед глухими; закінчень -аго, -яно на -ого, -его, -ыя, -ия на -ые, -ие, а також ея, онѣ, однѣ на ее, они, одни та ліквідацію ъ в кінці слів³⁸; цікаво, що про літеру ѵ просто забули, вона з абетки випала сама), в цілому ж діяли правила Я. Ґрота ще від 1885 року³⁹.
Спроби революційно реформувати правопис в 1930 р. (комісія Главнауки)⁴⁰ та в 1931 р. (НИЯз)⁴¹ закінчилася ліквідацією інституцій, що пропонували реформи⁴². Але політичний тоталітаризм 1930-х усе наполегливіше вимагав орфографічного абсолютизму. За відсутності правопису його норми почали регламентувати орфографічним довідником: у січні 1933 року в Ленінграді вийшов «Технико-орфографический словарь-справочник» Н. Філіппова⁴³. У відповідь у Москві через кілька місяців з'явився свій довідник «Орфография, пунктуация и техника корректуры» А. Шапіро і М. Уарова⁴⁴. Ленінградська школа дотримувалася більше дескриптивних принципів уніфікації правопису, московська – прескриптивних, одні казали писати, наприклад, колач, інші – калач.
Відповідно, були утворені (того ж 1933 року) дві орфографічні комісії: московська (голова Д. Ушаков) – при Народному комісаріаті освіти, і ленінградська (голова А. Орлов) – при Академії наук⁴⁵. Щоб узгодити розбіжності обох структур, у 1935 р. була створена об'єднана комісія – при Академії наук, але під керівництвом наркома освіти РРФСР А. Бубнова⁴⁶. Це не завадило наступного року одночасно видати два проєкти «Свода орфографических правил»: один – ленінградський за редакцією Орлова⁴⁷, а інший – московський за редакцією Ушакова⁴⁸.
У квітні 1936 року комісія зібралася в Ленінграді, щоб дійти до одного проєкту (а заодно дати настанови делегації Інституту мовознавства АН УРСР в особі Н. Кагановича, Г. Левченка та В. Бабака, якими мають бути підручник та правопис української мови)⁴⁹, потім зібралася в червні, потім у жовтні⁵⁰, а в жовтні наступного року А. Бубнова арештували за антирадянську терористичну діяльність (через десять місяців розстріляли). Спільний московсько-ленінградський проєкт з'явився лиш у 1939 році, після створення 10 липня урядової комісії під керівництвом вже союзного наркома освіти: спочатку перший⁵¹, потім другий⁵², а 21 січня 1940 року третій⁵³. Український проєкт, нагадаємо, був підписаний до друку в серпні 1939 року. Якщо російські дискусії, як правильно писати – снегирь чи снигирь, українські мовознавці в основному спостерігали хоч з цікавістю, але з дистансом (правда, не всі: Булаховський як завкафедри російської мови брав участь у російській правописній дискусії) – то такі моменти, як правильно писати російською День Урожая, день Урожая, а чи День урожая⁵⁴, несли безпосередню вказівку для радянських норм української – і, відповідно, до вирішення таких питань у російській мові справа затвердження українського правопису мусіла чекати, бо кожен новий російський проєкт вимагав змін в українському (цікава в цьому контексті репліка з місця під час конференції вчителів Києва у справі обговорення нового українського правопису 10 листопада 1938 року: "Чи вам нічого не відомо про десятилітню роботу у справі російського правопису? Чи ця робота буде закінчена, чи провадитиметься ще 20 років?"⁵⁵; роботу з російським правописом завершили через 18 років⁵⁶).
Але виявилося, що обов'язок української правописної справи чекати на російську був чинним лиш у мирний час – під час війни партія змінила свою настанову: український правопис треба приймати на основі чинних на даний момент російських проєктів, а після затвердження російського правопису до українського треба буде внести відповідні уніфікаційні зміни.
Словом, 4 грудня 1942 року, у розпал Сталінградської битви і за два місяці після затвердження принципів нового правопису, Булаховський рапортує про "закінчення роботи з редагування проекту українського правопису".⁵⁷
Проєкт відіслали в ЦК партії та уряд, і 14 березня Політбюро ЦК КП(б)У / РНК УРСР приймає рішення "Про затвердження проекту «Українського правопису» складеного Державною Комісією за головною редакцією академіка Булаховського":
"Доручити заступнику голови Раднаркому УРСР тов. М. Бажану скликати в м. Уфі під його головуванням пленум державної Комісії щодо вироблення проекту українського правопису.
На пленумі остаточно затвердити проект українського правопису і передати його Укрвидаву при ЦК КП(б)у в готовому схваленому вигляді для видрукування.
Тираж видання «Українського правопису» встановити 10.000 примірників. Виданий текст «Українського правопису» надіслати до всіх партійних, радянських і громадських організацій, установ, інститутів, видавництв, шкіл, вишів, культурно-освітніх закладів, театрів УРСР"⁵⁸.
Прізвище Бажана з'явилося в правописному контексті з тої причини, що трохи більше тижня перед тим його призначили⁵⁹ (завдяки тому, що він переклав "Витязя в тигровій шкурі", а точніше, що про цей переклад стало відомо найголовнішу в СРСР грузинові Сталіну – але це окрема історія) на цю наркомівську посаду; разом із ним на посаду наркома освіти УРСР призначили Григорія Тичину⁶⁰. Вони і сформували нову Державну правописну комісію, куди, крім Леоніда Арсенійовича Булаховського, включили Максима Тадейовича Рильського та Юрія Івановича Яновського.
Десь через тиждень після постанови політбюро і уряду Державна комісія (не плутати з комісією АН УРСР) збирається в Уфі і – "після жвавого обговорення" – міняє деякі пункти вже узгодженого в ЦК проєкту, зокрема повертає в алфавіт літеру ґ, залишає написання Европа, і в такому вигляді "апробує" (схвалює) правопис для затвердження. Презентуючи цей апробований проєкт на нараді у складі (крім членів Держкомісії) 28 учасників, Булаховський підкреслює⁶¹, що це не його проєкт, а Державної комісії.
Пізніше, в передмові до видання затвердженого правопису 1945 року, нарада перетворилася в "збори широкої громадськості", яка, ця широка громадськість, складалася з 4 письменників, 11 літературознавців, 5 мовознавців, 2 мистецтвознавців, 2 композиторів, а також геолога, історика та партійного функціонера.
Щоправда, не всі філологи були фахівцями з україністики: троє були з Кабінету по вивченню єврейської мови та літератури, Анфіса Ряппо займалася естонською літературою, Борис Зданевич – тюркологією, а Ніна Крутікова та Ісак Ямпольський були "чистими" русистами ("нечистими", з домішкою україністики, була більшість решти).
В обговоренні взяли участь 14 учасників: шестеро – на етапі питань, 11 – у дискусії.
Почав нараду нарком освіти П. Тичина, який наголосив на трьох основних моментах внесення змін у правопис: 1) спростити, 2) передати аромат та красу змін народної мови під час війни, і 3) "щоб український правопис в основному далеко не відходив від правопису російського"⁶².
Редактор проєкту академік Л. Булаховський наголосив, що "проект регулює не тільки правопис, а і певні факти самої мови", тобто це, фактично, вже граматика – "через що і назвали його «Український правопис (з основами граматики)»"⁶³.
В основі проєкту, який був готовий уже у грудні, було покладено, зазначив Булаховський, проєкт змін, розроблений держкомісією 1940 року, і його вже затвердив був ЦК партії – але зі створенням нової, "письменницької", державної комісії проєкт довелося змінити.
Те, що зміни ці стосувалися, зокрема, повернення літери ґ (але тільки в стислому переліку "давніх українських слів"; в іншомовних читаємо ґ, а пишемо г, оскільки "нове покоління вчилося вже без цієї літери") та збереження написання Европа, яке в попередньому проєкті було змінено на Європу, вже зазначалось. Але цікаво, що мотивом планованого повернення літери ґ стало, виявляється, погіршення російської вимови в Україні: такого звука вимагає російська літературна вимова, а відсутність літери ґ "призводить до занепадання самого звука"⁶⁴ серед українців. Пізніше, 29 липня 1943 р., в доповідній записці Хрущову до планованого розгляду проєкту українського правопису голова Президії Верховної ради М. Гречуха категорично виступив проти такої аргументації, уздрівши в цьому можливість написання Ґорькій, Ґоголь, Новґород⁶⁵.
Европа же замість Європа стало несподіванкою навіть для старшого наукового співробітника Інституту мови і літератури Панаса Лисенка, що від 31 липня 1942 року був секретарем комісії АН УРСР для складання проєкту "Українського правопису" – очевидно, "досить жваве обговорення" проходило у досить вузькому колі. Однак, як знаємо, в затвердженому через два роки українському правописі літери ґ не було⁶⁶, як і не було⁶⁷ – і донині нема⁶⁸ – Европи (у згадуваній доповідній записці Гречуха усталив: "ніхто з нашого народу, хто вже зустрічався з цим словом, не говорить Европа, а тільки Європа"⁶⁹).
Натомість залишилась відміна норми, введеної ще 1933 року, що "після голосних в іншомовних словах i передається через і (а не через ї)" (тобто відміна написань архаічний, героічний, мозаіка тощо).
Що ж до таких розділів, як пунктуація, писання слів укупі або окремо, вживання великої і малої літери, то, зазначив Л. Булаховський, настанова була на узгодження "з іншими правописами Радянського Союзу, насамперед – з російським"⁷⁰; "жваве обговорення" цього питання навіть не торкалося, було вирішено, що Булаховський автоматично внесе відповідні зміни згідно з останнім російським проєктом, який Бажан привіз за кілька днів перед нарадою.
Справа зближення з російською мовою, звичайно, не обмежувалася переліченими розділами. Характерна відповідь Л. Булаховського на питання, як треба – народній чи народний і східній чи східний: оскільки в російський мові є народный, то в українській мові треба писати народний, а оскільки в російській нема слова східний, то треба писати східній⁷¹.
Від єдиного, мабуть, фахового питання (членкора АН УРСР Еліяху Гершовича Співака, завідувача Кабінету по вивченню єврейської мови, літератури та фольклору), чому треба змішувати орфографію з морфологією, Л. Булаховський відмахнувся: "Я дав пояснення вже на попередній нараді"⁷².
Так само коротко відповів Л. Булаховський П. Лисенкові на його питання про те, "а як же буде з словом европейський?": "В діючому правописі є европейський, і не бачу підстав, щоб з цим не погоджуватись"⁷³.
Однак в обговоренні Лисенко ще раз порушив це питання, адже ще у вересні 1938 року він писав: "Вороги народу – буржуазні націоналісти, троцькісти і бухарінці, пробравшись в органи Наркомосу, Інститут мовознавства, всякими способами намагалися перекрутити ленінсько-сталінську національну політику на Україні, розірвати віковічну дружбу російського і українського народів. Ставлячи бар'єр між братерськими російською і українською мовами, вороги намагалися засмітити українську мову, полонізувати її, викинути з неї все, що подібне до російської мови. Вся ця мерзенна робота провадилась і в правописі. Націоналістичною вигадкою, скерованою на відрив від живої мови і, особливо, на відрив від братерської російської мови, було те, що рекомендували писати Европа замість Європа, Евпаторія замість Євпаторія, Евфрат замість Євфрат і т. д."⁷⁴ Як же тепер він, секретар комісії для складання проєкту Українського правопису, міг акцептувати цю "націоналістичну вигадку"? Тому Лисенко знову заперечив: "Слово европейський ніхто не каже в народі, а кажуть європейський. І якщо оправдуватися народним принципом, то треба давати слова так, як їх називає народ"⁷⁵. Лисенка підтримали письменники О. Кундзіч⁷⁶ та Ф. Бурлака⁷⁷.
На що отримали – вже від Бажана – ідеологічні звинувачення у відході від лінії партії в бік "повзучого емпіризму чи серйозного імпресіонізму":
"В проекті українського правопису [має відбитися] принцип єдності українського народу, починаючи від Північного Донця аж до Карпат.
Виходячи з цього принципу, ми вирішуємо питання відразу, що поставлено тут, що писання для всього українського народу мусить бути єдине, воно мусить об’єднати і східньо-північні говірки нашої мови, і західні говори, підкоряючи їх всі принципу єдності нашої української мови, мови, яка має свою вікову історію, свою славетну літературу, своїх великих вчених і знавців – поетів, письменників, мовознавців.
Тут у виступі тов. Лисенка звучали ноти, які фактично заперечували принцип єдності українського народу. Неправильно думати, що західно-українська говірка – випадкова, чужа і не гідна нашої уваги. В цій говірці – велика засміченість германізмами і полонізмами, але треба відрізняти західно-українських націоналістичних неуків від мови західно-української трудящої маси. Перше – варто нашої зневаги, друге – мусить бути нами враховано.
Не можна, бажаючи внести зміни в проект українського правопису, наводити такі аргументи, як от «у мене в селі говорять», або «це мені не до смаку», або «а в Манджури інакше написано». Це аргументи повзучого емпіризму чи серйозного імпресіонізму. Проте такі аргументи часом тут звучали в виступах деяких товаришів"⁷⁸.
Ця ж ідеологічна відповідь стосувалася і ще однієї тези Лисенка⁷⁹ родом з цієї ж його статті⁸⁰ – що "в народній мові перевагу віддається формам на ть (писать, читать, молотить, косить)", а тому необхідно затвердити "абсолютну паралельність закінчень інфінітива на ти і ть".
Несподівано гострою була відповідь Л. Булаховського⁸¹ на м'яку пропозицію К. Гуслистого щодо ширшого запровадження літери ґ: "Коли ця літера зустрічалася широко, це збагачувало українську мову"⁸². Ця гострота мала своє продовження – саме доля літери ґ в українському правописі спричинила конфлікт між Тичиною та Булаховським 28 серпня 1943 року на нараді державної правописної комісії в Помірках під щойно визволеним Харковом за участю голови Ради народних комісарів М. С. Хрущова та його заступника В. Ф. Старченка, голови Президії Верховної ради М. С. Гречухи, 3-го секретаря ЦК КП(б)У Д. С. Коротченка (члена Політбюро, довоєнного та повоєнного голови уряду) і заступника заввідділу пропаганди і агітації ЦК К. З. Литвина (через рік – секретаря по пропаганді та агітації ЦК).
Ось як цю ситуацію, зі слів дружини П. Тичини Лідії Петрівни⁸³, описує С. Тельнюк:
"Булаховський, аргументуючи необхідність однієї літери «г», посилався на думку найвищих інстанцій про потребу якомога тіснішого зближення української та російської мов. Говорилося й про те, що наявність двох «г» ускладнить засвоєння української мови людьми неукраїнської національності, що це створить додаткові труднощі у друкарнях і (страшно подумати!) поставить радянський «Український правопис» на одну дошку з правописом, яким користуються зарубіжні українці, серед яких є й чимало ворогів Радянського ладу...
Тичина, який був наділений найвищими повноваженнями у мовно-освітніх питаннях, не міг погодитися зі своїм добрим товаришем — академіком Булаховським. [...]
М. С. Хрущов та М. С. Гречуха дотримувалися при обговоренні нейтралітету, але, звісна річ, аргументи, які висловлював Л. Д. Булаховський, були для них ближчими й зрозумілішими. Проте й думку Тичини, який став наркомом освіти УРСР за наполяганням самого Й. В. Сталіна, не можна було ігнорувати: а що, як Павло Григорович поскаржиться самому Верховному Головнокомандуючому, який вважався корифеєм геть усіх наук, у тому числі й мовознавства, і той зопалу, не розібравшись, що й до чого, угледить у ліквідації одного «г» цілу міжнародну політику?!
Бурхливе обговорення тривало допізна. Письменники стояли на своєму, мовознавці — на своєму. [...]
Зрештою, дійшли згоди: «Український правопис» треба схвалити в цілому, а питання про «г» [а також, за свідченням Л. Булаховського, правопис російських прізвищ, слів народній — народний, східній — східний тощо⁸⁴] вирішити в робочому порядку. Павлові Григоровичу запропонували підписати теку з машинописом «Українського правопису». Тичина сказав: «Відкладемо на завтра! Підпишемо на свіжу голову!» І Хрущов, і Гречуха, й інші учасники цього тривалого засідання погодилися з наркомом...
А наступного ранку учасники обговорення двома машинами поїхали в Харків, де мав відбутися мітинг, присвячений визволенню першої столиці Радянської України від німецько-фашистських загарбників. У першій машині їхали М. С. Хрущов, М. С. Гречуха, М. П. Бажан. Тичина їхав у другій машині – з М. Т. Рильським, Ю. І. Яновським та Л. А. Булаховським. Суперечка продовжувалася на ходу...
Саме тоді й налетіли на два «вілліси» німецькі літаки. Під час бомбардування наркома освіти П. Г. Тичину було викинуто з машини. Контуженого, з важкою травмою — переломом ноги — його забирає в свою машину М. С. Хрущов і наказує шоферові тут же відвезти поета в госпіталь. Мітинг на честь визволення Харкова проходить без Тичини. «Український правопис» залишається без наркомівського підпису...
Кілька днів Павло Григорович лежить у госпіталі, потім на приватній квартирі, а далі М. С. Хрущов на своєму літакові відвозить його до Москви, в Кремлівську лікарню. Там він і продовжує своє лікування майже до кінця 1943 року.[...]
Власне, новий український правопис був уже затверджений без Тичини, інстанцій над Наркоматам освіти було чимало, – і все ж начальству хотілося, щоб і Павло Григорович підписав цей документ. Булаховський раз у раз підходив до Тичини з текстом правопису, але нарком придумував найнеймовірніші відмовки, аби лиш не підписувати те, до чого не лежала його душа. То при ньому не було потрібної авторучки, то його негайно кудись кликали, то ще щось... Нарешті, всі аргументи були вичерпані, і коли академік Булаховський підійшов у черговий раз, академік Тичина послав його разом з «Українським правописом» за відомою непристойною адресою. Ображений у своїх найкращих почуттях, Булаховський звернувся до президента АН УРСР, академіка О. О. Богомольця із скаргою, що нарком освіти виматюкав його, визначного мовознавця, під час виконання ним службових обов’язків. Богомолець покликав обох академіків до себе в кабінет – і там прямо сказав Павлу Григоровичу: щодо «г» є пряма вказівка Й. В. Сталіна, а невиконання прямої вказівки вождя – річ нечувана. Тичині відступати було нікуди – і він мусив підписати «Український правопис»"⁸⁵.
Виглядає, що перед підписанням був етап ще однієї комісії, бо Л. Булаховський зазначав⁸⁶, що протягом перших місяців 1945 року над погодженням окремих питань працювала комісія в складі тт. М. П. Бажана, П. Г. Тичини, Г. П. Пінчука⁸⁷ та самого Булаховського. Затверджений проєкт був переданий народним комісаром освіти тов. П. Г. Тичиною до Ради народних комісарів УРСР, яка 8 травня 1945 року постановила:
"З метою врегулювання українського правопису відповідно до зрослих вимог культури, науки і мовної практики населення України проект українського правопису, розроблений Інститутом мовознавства Академії наук Української РСР під керівництвом дійсного члена Академії наук УРСР тов. Л. А. Булаховського і затверджений Народним Комісаром Освіти УРСР тов. Тичиною, схвалити"⁸⁸.
Ще через пів року, 10 жовтня 1945 року, "Український правопис"було підписано до друку⁸⁹, а ще через рік з лишком, 15 листопада 1946 р., Рада міністрів УРСР приймає постанову "Про запровадження на території УРСР нового українського правопису, розробленого Інститутом мовознавства АН УРСР":
"Запровадити розроблений Інститутом мовознавства Академії наук УРСР і схвалений постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 8 травня 1945 року № 694 Український правопис до обов’язкового вжитку в усіх навчальних закладах, установах, виданнях і пресі на території Української РСР – з 1 грудня 1946 року"⁹⁰.
Стенограма наради в справі обговорення проєкту нового українського правопису, що відбулася 26 квітня 1943 року (і доповідна записка голови Президії Верховної ради М. С. Гречухи голові Ради народних комісарів М. С. Хрущову від 29 липня 1943 р.)
____________________
¹ ЦДАГО, ф. 1, оп. 23, спр. 455, арк. 1–28,
ЦДАГО, ф. 1, оп. 70, спр. 13, арк. 32–59,
² ЦДАВО, ф. 2, оп. 7, спр. 787, арк. 31–58
³ ЦДАВО, ф. 2, оп. 7, спр. 787, арк. 18–30
⁴ Український правопис, К., 1945, с. 3 (передмова)
⁵ "ДЕРЖАВНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС. При інституті мовознавства Української Академії Наук організована комісія з представників академії, відділу освіти обласної управи, відділу освіти міської управи, представників видавництв і періодичних видань, що має розглянути і вирішити в найближчий час питання про державний український правопис. За большевиків розгляд державного українського правопису протягом останніх 4–5років марнувала урядова комісія, призвівши тим до повної плутанини в газетах, журналах і навіть у підручниках різних попередніх правописів і наявних проєктів правопису.
Комісія розпочала роботу і просить установи, організації та приватних осіб подавати з приводу правопису свої зауваження — в письмовій формі або усно, — на адресу: Фундукліївська, 15, інститут мовознавства" (Українське слово (Київ), № 52 від 08.11.1941, стор. 4)
До кінця року, починаючи від 11 листопада 1941 року, відбулося 11 засідань правописної комісії (ЦДАМЛМ, ф. 154, оп. 1, спр. 5, арк. 1).
"При підтримці німецької влади в Києві утворено комісію для перегляду українського правопису, яка з травня ц. р. працює над усталенням правопису та надрукуванням підручників для українських народніх шкіл.
В основу своєї праці, що має закінчитися до серпня ц.р., комісія взяла перший проєкт так званого академічного з 1929 р. і на базі цього матеріалу тепер остаточно унормовує український правопис.
Засідання комісії відбуваються регулярно тричі на тиждень у Київському педагогічному інституті.
До складу комісії входять професори Шаровольський, Грунський, Марківський, Ковалів, П. Горецький, письменник Аркадій Любченко та багато інших відомих мовознавців."
(Нове українське слово, №171, 26.07.1942, с.3)
Аркадій Любченко під датою 2.08.1942 записав в своєму щоденнику, що Deutsches Nachrichtenbüro (Німецьке Пресове Бюро) розповсюдило цю інформацію свого кореспондента Стефана Малиновського на основі його, Любченка, матеріалів. (Щоденник Аркадія Любченка, В-во М.П.Коць, Львів-Нью-Йорк, 1999, с.61.)
"Вінницькі вісті" датували це повідомлення 20 липням і додали, що "Комісію очолює директор Київського Педагогічного інституту проф. Грунський" (Вінницькі вісті, №59, 26.07.1942, с.4). А вже через два тижня в публікації Юрія Тарковича головою комісії названо Василя Завітневича (1899–1983), а секретарем – Петра Горецького (1888–1972):
"Київ, липень 1942. Правописна комісія при Педагогічному Інституті в Києві закінчує свою працю над остаточним устійненням правил єдиного всеукраїнського правопису. Ця правописна комісія продовжувала і закінчує тепер працю, що її почав ще осінню 1941 р. Інститут мовознавства Української Академії Наук у Києві. Участь в цій остаточній праці над усуненням всяких неясностей і сумнівів щодо поодиноких правил українського правопису беруть такі мовознавці нашої столиці: проф. Завітневич, як голова комісії, проф. Горецький — головний редактор, далі відомий мовознавець проф. Грунський, Шаровольський, Марківський, Жовтобрюх, Гавриш та інші. Є в комісії відомі старі мовознавці і молоді українські філологи. Правила цього правопису будуть обовязкові для всіх шкільних підручників, часописів-журналів, нових книжкових видань тощо, в Державному Комісаріяті України. Праця комісії триває вже кілька місяців. Комісія сходиться на ділові наради, майже щодня в свойому приміщені на Бульварі Шевченка біля Української Міської Управи і недалеко від Володимирського собору." (Краківські вісті, №176, 11.08.1942)
В листопаді з'явилось повідомлення, що до комісії увійшли також Василь Маслов (1884–1959) та Юрій Шевельов (1908–2002):
"НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС. Як уже повідомлялося, з травня 1942 р. в Києві працює комісія над новим українським правописом. До складу цієї комісії ввійшли кращі українські вчені лінгвісти: н. п. професор Грунський, професор Маслов, професор Шевельов та інші видатні мовознавці.
Робота над правописом зараз майже закінчена. Незабаром проєкт правопису буде поданий до Райхскомісаріату для затвердження. Г.Круча"
(Нове життя, № 44, 27.11.1942, с.2)
Юрій Шевельов залишив опис атмосфери цієї правописної праці:
"Я спробував ще шукати іншого обличчя серед науковців. Було приміщення, де вони збиралися час від часу на наукові доповіді. У холодній кімнаті, в потертих шубах, вони сиділи і щось обговорювали, здається, чи не реформу правопису. Не почув я жадної нової ідеї чи проблеми, над усім панував дух переляку, примітивізму й сірости. Називали мені імена декого з присутніх, але я їх не чув перед тим і не запам’ятав тепер. Не виступала тут підлота, але і сюди не було бажання повертатися. Було враження малих людей, чиї думки були зайняті «проблемою хліба», а зовсім не науки.[...] Від науковости стояли вони далеченько." (Юрій Шерех. Я, мені, мене ... (і довкруги), Вид-во М. П. Коць, Харків - Нью-Йорк, 2001)
⁶ ЦДАМЛМ, ф. 154, оп. 1, спр. 5, арк. 3–105;
⁷ Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1, спр. 96, арк. 259–269.
⁸ Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1, спр. 96, арк. 270–281.
⁹ Правила единой орфографии и пунктуации. С приложением краткого словаря. 2-я ред. Проект. М., 1939, 136 стр. (Составлено рабочей подкомиссией, выделенной из состава Правительственной комиссии по разработке единой орфографии и пунктуации русского языка, учрежденной постановлением Совета Народных Комиссаров Союза ССР от 10 июля 1939 г.).
¹⁰ Свод орфографических правил. 2-я ред. Проект. М., 1936, с. 52–56.
¹¹ Правила единой орфографии и пунктуации. С приложением краткого словаря. Проект. М., 1940, 152 стр. (Составлено Комиссией по разработке единой орфографии и пунктуации русского языка, учрежденной постановлением Совета Народных Комиссаров Союза ССР от 10 июня 1939 г.) (підписано до друку 21.01.1940).
¹² Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1, спр. 96, арк. 355–362.
¹³ ЦДАМЛМ, ф. 154, оп. 1, спр. 5, арк. 1–105.
Щоденниковий запис Аркадія Любченка за 14.07.1942 р. прояснює причини цього:
"Він [Володимир Базилевський] передав мені запрошення від комісії з усталення укр. правопису, яка зараз працює в Києві, — взяти в ній участь. Довідавшись, що там є група, яка обстоює т.зв. «академправопис часів Скрипника» і змагається з групою Грунського (дещо русофільською), я погодився." (Щоденник Аркадія Любченка, В-во М.П.Коць, Львів-Нью-Йорк, 1999, с.53.
¹⁴ Український правопис. Упорядкував Др. І. Зілинський. Краків, Українське видавництво, 1941. 54 с.
¹⁵ "У минулому році при інституті мовознавства Академії наук УРСР була створена комісія по опрацюванню проекту змін українського правопису. До складу комісії увійшли: доктор слов’янського мовознавства професор М. К. Грунський, наукові співробітники інституту мовознавства тт. В. М. Бабак, П. С. Лисенко та інші. Комісією був складений проект змін українського правопису" (Комуніст, 23.10.1938).
¹⁶ Андрій Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті. Більшовик України, 1933 р., № 7–8, травень, с. 42–56.
¹⁸ Cергій Вакуленко. 1933-ій рік в історії української мови: чинна норма та правописна практика (на прикладі редакційної політики газети «Комуніст»). Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – № 16–18. – С. 74–79.
¹⁹ Український правопис, Х. Радянська школа, 1933 (І видання). 95 с.; ІІІ видання: К., Радянська школа, 1936. 83 с.
²⁰ Н. Кошевой. Как “очищали” украинский язык, Правда, 4 октября 1937.
²¹ Д. Вадимов. Русско‐украинский словарь и его составители. Правда, 12 декабря 1937.
²² Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1. спр. 70, арк. 66–81.
²³ Вестник Академии наук СССР, 1938, № 5, с. 102.
²⁴ ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 463, арк. 117;
Шматлай: Т. О. Шматлай – заст. завідувача шкільного відділу ЦК КП(б)У, репресований у червні 1938 р. у справі "Молодої генерації українських націоналістів".
Бойко: Марія Федорівна Бойко (1902–1986) – мовознавець, на той час директор Інституту мовознавства Академії наук УРСР
Грунський: Микола Кузьмович Грунський (1872–1951) – мовознавець-славіст, професор; зав. кафедри російської мови Київського державного університету, старший науковий співробітник Інституту мовознавства.
Пелипас: Ю. С. Пеліпас – мовознавець, Київський державний університет.
Гавриш – Федір Семенович Гавриш (1886–1971) – перекладач, у 1935–1941 рр. літредактор Держлітвидаву (Київ).
Гринштейн: Г. З. Грінштейн – редактор видавництва "Радянська школа".
²⁵ ЦДАВО України, ф. 2, оп. 7, спр. 27, арк. 159.
²⁶ О. Безкровний, І. Губаржевський, П. Лисенко. До проекту змін в українському правописі. Комуністична освіта. 1938, № 5, с. 46–63.
²⁸ ЦДАМЛМ, ф. 154, оп. 1, спр. 91, арк. 1 [Доповідна записка до РНК УРСР про видання українського правопису (проект)].
²⁹ Український правопис (проект видання четвертого), К., Рад. школа, 1938, 123 с.
³⁰М. Грунський, І. Губаржевський. Деякі питання українського правопису. Вісті Рад депутатів трудящих УРСР, 2 серпня 1938 року.
³¹ "Протокол
Відкритого засідання кафедри мовознавства ХДУ і кафедри укр. мови Харк. Держ. Пед. інституту від 4/XI-38 р.
Присутні від кафедри мовознавства ХДУ: проф. Л. Арс. Булаховський, доцент О. Є. Вержбицький, стар. викл. Ю. В. Шевельов; від кафедри укр. мови ХДПІ старш. викл.: Ст. П. Левченко, Т. В. Зайцева, Т. М. Гелета, асистент І. З. Севастьянов.*
(* від Харк. педінституту іноземних мов представники з невідомої причини не з'явились.)
Присутні також викладачі середніх шкіл м. Харкова і студенти в кількості 30 осіб.
Порядок дня: Обговорення
проекту українського правопису.
Проф. Л. Арс. Булаховський повідомляє про дане йому головою Держ. Правописної комісії, заст. наркома НКО УРСР т. Редьком доручення скликати засідання мовознавчих кафедр ХДУ, ХДПІ і Х. Педінст. іноземних мов для обговорення Проекту держ. укр. правопису.
Проф. Л. Арс. Булаховський пропонує обговорити проект Укр. правопису переважно з трьох сторін: а) скерованість поданих в проекті правил, б) їх формулювання, в) історичні пояснення до них.
Далі проф. Л. Арс. Булаховський, підкреслюючи цінність нового проекту в низці моментів, що стосуються усунення націоналістичних намагань, які мали місце в III-м виданні укр. правопису, разом з тим вказує, що проект, як він є, ще не докінця оброблений і потребує удосконалень в ряді пунктів; доповідач подає приклади деяких незадовільних формулювань та історичних пояснень і зазначає, що кількість таких уваг чимала. На його думку, зазначає він, збори якнайбільше прислужаться справі, коли зможуть передати до Держ. правописн. комісії потрібний їй матеріал поправок та обгрунтованих порад. Проф. Булаховський пропонує членам кафедр і присутнім подати свої зауваження до "Проекту".
Кілька присутніх зазначають, що не мали змоги ознайомитися з проектом безпосередньо, бо навіть кафедра укр. мови ХДПІ мала в своєму розпорядженні тільки один примірник "Правопису".
Слово бере старш. викладач ХДУ Ю. В. Шевельов, який докладно зупиняється на настановах, побудові і окремих формулюваннях Проекту. Після виступу т. Ю. В. Шевельова об'єднане засідання кафедр одноголосно ухвалює:
Пропозиції проф. Л. Арс. Булаховського та вик. укр. мови ХДУ т. Шевельова прийняти.
Доручити членам кафедр, які матимуть зауваження після детального ознайомлення з Проектом укр. правопису, передати ці зауваження в письмовій формі проф. Л. Арс. Булаховському.
Доручити проф. Л. А. Булаховському доповісти Державн. Правописній Комісії ввесь відповідний матеріал.
Голова Л. Булаховський
Секретар Т. Гелета
(ЦДАМЛМ, ф. 154, оп. 1, спр. 323, арк. 68–69).
³² "ПОШИРЕНИЙ ПЛЕНУМ ДЕРЖАВНОЇ ПРАВОПИСНОЇ КОМІСІЇ. 2 лютого в Києві відкрився розширений пленум державної правописної комісії, який обговорить розроблений текст українського правопису.
З повідомленнями про проведену роботу і завдання пленуму виступили голова державної правописної комісії, заст. наркома освіти УРСР тов. Редько і відповідальний секретар комісії проф. Грунський.
У роботах пленуму беруть участь мовознавці, викладачі мов у вузах і школах і літературні працівники". ("Вісті Рад депутатів трудящих УРСР", 3.02.1939)
"ОБГОВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ. Учора поширений пленум Державної правописної комісії з участю викладачів української мови і літературознавців почав обговорення українського правопису. На першому засіданні обговорювали одне з важливих питань правопису – про родовий відмінок іменників другої відміни. Після розгляду проекту Державної комісії та пропозицій, що надійшли, пленум доручив правописній комісії остаточно розробити це питання.
На порядку денному наступних засідань – правопис географічних назв і прізвищ, зміни приголосних при збігу їх. Слід відзначити, що Державна правописна комісія не підготувалася як слід до пленуму. Пленум відкрився ще 2 лютого, проте, приступити до роботи не міг, бо лише за кілька хвилин до відкриття учасники одержали проект змін правопису і не встигли ознайомитись з ним. Чомусь не стоїть на порядку денному пленуму таке важливе і складне питання, як написання слів разом і нарізно". (Комуніст, 4.02.1939)
³³ Український правопис. (Редактор – відповідальний секретар Державної правописної комісії професор М. К. Грунський), К., Радшкола, 1940, 150 с.
³⁴ Ю. Пеліпас "Про деякі питання українського правопису", Комуністична освіта, 1940, № 11, с. 34–45.
³⁵ Там же, с. 34.
³⁶ Василь Сімович. Завертаймо до академічного правопису, Краківські вісті, 14 січня 1941 (ч. 6), с. 2.
³⁷ Там же.
³⁸ Предварительное сообщеніе орѳографической подкомиссіи. – Санктпетербургъ, 1904. – 15 с.
Постановленія совѣщанія по вопросу объ упрощеніи русскаго правописанія, принятыя 11 мая 1917 г., Санктпетербургъ, 1917, 8 с.
Декретъ Наркомпроса РСФСР от 23.12.1917 года "О введеніи новаго правописанія". Газета Временнаго Рабочаго и Крестьянскаго Правительства, 23.12 1917 (5.01.1918), № 40.
Декрет Наркомпроса РСФСР, Совета Народных Комиссаров РСФСР от 10.10.1918 "О введении новой орфографии". Известия ВЦИК, № 223, 13.10.1918.
³⁹ Русское правописанiе. Руководство, составленное по порученiю Второго отдѣленiя Императорской Академiи наук академикомъ Я.К. Гротомъ. СПб.: Типографiя Императорской Академiи наукъ, 1885, 120 с.
⁴⁰ Проект реформы правописания / под редакцией К. Бархина, Г. Костенко и И. Устинова; Сектор науки Наркомпроса РСФСР. – Официальное издание. – Москва; Ленинград: Государственное издательство, 1930. – 64 с. : табл.
⁴¹ "ПРОЕКТ РЕФОРМЫ РУССКОЙ ОРФОГРАФИИ. Итоги Всесоюзного орфографического совещания.
26 июня закончило работу Всесоюзное совещание по реформе русской орфографии, пунктуации и транскрипции иностранных слов.
В результате горячего обсуждения и проработки проекта в секциях, совещание приняло с некоторыми поправками проект НИЯЗ’а. В основу этого проекта положен принцип приближения письменной речи к устной, или, точнее говоря, приближения орфографии к живому литературному языку.
Практическая часть этого проекта сводится в основном к следующему:
Упраздняются буквы э, и, й, ъ и ' (апостроф).
Вместо э всюду пишется е (етаж, електричество (произношение, конечно, остается прежнее)). Вместо и вводится i.
Проект вводит новую букву j (йот), которая употребляется, во-первых, везде вместо й, во-вторых, в сочетании с а, о, у, вместо я, е, ю (jаблоко, jуг), в-третьих, в середине слов вместо ъ или ь знака, стоящих перед гласными (обjект, калjян), а также в слове миллион (милjон), и в-четвертых, в сочетании ьи (чjи, семjи). Буквы я, ю, е сохраняются для обозначения мягкого произношения предшествующей согласной (няня, мел).
После ж, ш, ч, ц никогда не пишутся я, ю, ы (огурцi, революцijа, цiган).
Мягкий знак упраздняется: 1) после шипящих (рож), 2) в середине счетных слов (пятдесят, семсот), 3) в неопределенной форме глаголов, оканчивающихся на ться (он будет учится).
По вопросу о двойных согласных в корнях слов проект первоначально предлагал упразднить их, то есть писать Ана вместо Анна, каса вместо касса и т.д., но совещание признало это мероприятие нецелесообразным. Таким образом, двойные согласные в корнях слов остаются.
Приставки из, воз, низ, раз, без, чрез – всегда пишутся с буквой з. Окончания прилагательных ого, его заменяются на ово, ево. Окончания прилагательных мужского рода следует писать оj, еj (красноj, доброj). Окончания прилагательных ые, ие, заменяются – ыi, ii (добрыi, синii).
В сложных названиях (Всесоюзный центральный исполнительный комитет) с большой буквы пишется только первое слово.
Устанавливается свободный перенос слов (с-овет).
По вопросу пунктуации совещание приняло подробный свод правил, во многом совпадающий с существующими правилами. Наиболее существенное изменение – это сокращение случаев употребления запятой (например, между предложениями, соединенными сочинительными союзами).
В вопросе о транскрипции иностранных слов проект кладет в основу принцип передачи произношения слова (в особенности фамилий), а не написания.
Французские носовые звуки передаются буквой н и (перед губными согласными) буквой м. Немецкое h – буквой х, дифтонг ei – ай. Исключение делается для тех фамилий, которые давно и прочно вошли в русский язык в другой транскрипции, например, Гейне, Гауптман должны писаться по-прежнему, а не Хаiне, Хауптман, как это следовало бы по новым правилам.
Принятый Всесоюзным совещанием проект реформы орфографии, пунктуации и транскрипции передается на утверждение коллегии наркомпроса, а затем Совнаркома". (Вечерняя Москва, 29.06.1931).
⁴² Выписка из протокола № 47заседания Политбюро ЦКот 5 июля 1931 г. О "реформе" русского языка. Сталин И. В. Cочинения. – Т. 17. – Тверь: "Северная корона", 2004. с. 615–616.
⁴³ Технико-орфографический словарь-справочник (Под ред. Н. Н. Филиппова). Ленинград: Ленинградское областное издательство, 1933. 231 с.
⁴⁴ Шапиро А.Б., Уаров М.И. Орфография, пунктуация и техника корректуры: Справочник для работников печати. М.: ГИЗЛЕГПРОМ, 1933. 208 с.
⁴⁵ Каверина В.В. Пореформенная орфография: история нормирования. Stephanos. 2017. № 3. С. 11–25.
⁴⁶ Григорьева Т.М. Три века русской орфографии (XVIII–XX вв.). М.: Элпис, 2004. 456 с.
⁴⁷ Свод орфографических правил. Составлен Орфографической комиссией при Ученом комитете литературы и языка Наркомпроса РСФСР. Проект. М., 1936, 86 стр. (Состав Орфографической комиссии: Д. Н. Ушаков (председатель), А. А. Реформатский, М. В. Сергиевский, А. М. Сухотин, А. Б. Шапиро).
⁴⁸ Свод орфографических правил. 2-я ред. Проект. М., 1936, 84 стр. (Составлено Орфографической комиссией при Ученом комитете языка Наркомпроса с изменениями, принятыми Объединенной орфографической комиссией при Академии наук в Ленинграде 12–17 июня 1936 г. и на заседании Комиссии по упорядочению правописания 1 октября 1936 г. под председательством А. С. Бубнова).
⁴⁹ ЦДАВО України, ф. 166, оп. 11, спр. 359, арк. 24–37.
⁵⁰ Свод орфографических правил. 2-я ред…
⁵¹ Своды орфографических и пунктуационных правил. Проект. М., 1939. 96 стр. (Составлено рабочей подкомиссией, выделенной из состава Правительственной комиссии по разработке единой орфографии и пунктуации русского языка, учрежденной постановлением Совета Народных Комиссаров Союза ССР от 10 июля 1939 г.).
⁵² Правила единой орфографии и пунктуации... (1939)
⁵³ Правила единой орфографии и пунктуации... (1940)
⁵⁴ Ушаков Д.Н. О современном русском правописании. Большевистская печать. 1937. № 2–3. С. 16–18.
⁵⁵ ЦДАМЛМ, ф. 154, оп. 1, спр. 323, арк. 32.
⁵⁶ Правила русской орфографии и пунктуации. М., 1956, 176 стр.
⁵⁷ Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1, спр. 96, арк. 426–432.
⁵⁸ ЦДАГО, ф. 1, оп. 6, спр. 704, арк. 59.
⁵⁹ Указ Президії Верховної Ради УРСР про затвердження тов. Бажана М. П. заступником Голови Ради Народних Комісарів УРСР. Відомості Верховної Ради, 15 жовтня 1944, № 5, с. 10.
⁶⁰ Указ Президії Верховної Ради УРСР про призначення тов. Тичини П. Г. Народним Комісаром Освіти УРСР. Відомості Верховної Ради, 15 жовтня 1944, № 5, с. 9.
⁶¹ Стенограма наради в справі обговорення проекту нового українського правопису, що відбулася 26 квітня 1943 року (див. прим. 1 та 2), с. 4.
⁶² Там же, с. 2.
⁶³ Там же, с. 3.
⁶⁴ Там же, с. 5.
⁶⁵ ЦДАВО, ф. 2, оп. 7, спр. 787, арк. 20.
⁶⁶ Український правопис, К., 1945, с. 5, 106.
⁶⁷ Там же, с. 106.
⁶⁸ Український правопис. К., Наукова думка, 2019, с. 26 і далі.
⁶⁹ Там же, арк. 23.
⁷⁰ Стенограма..., с. 11.
⁷¹ Там же, с. 13.
⁷¹ Там же, с. 14.
⁷³ Там же.
⁷⁴ П. Лисенко. Проект українського правопису – на широке обговорення. Комуніст, 20.11.1938 р.
⁷⁵ Стенограма..., с. 18.
⁷⁶ Там же, с. 20.
⁷⁷ Там же, с. 16.
⁷⁸ Там же, с. 27.
⁷⁹ Там же, с. 19.
⁸⁰ П. Лисенко. Проект...
⁸¹ Стенограма..., с. 21–22.
⁸² Там же, с. 21.
⁸³ В. В. Німчук. Про графіку та правопис як елементи етнічної культури: історія ґ (До 60-річчя "Українського правопису". Мовознавство, 1991, № 3, с. 18).
⁸⁴ Л. А. Булаховський. Нове видання "Українського правопису". Радянська школа, 1945, № 4, с. 20-24.
⁸⁵ С. Тельнюк. У ті найважчі роки. Нарком освіти П. Г. Тичина. Радянська освіта, 10.01.1989.
⁸⁶ Л. А. Булаховський. Нове видання "Українського правопису"...
⁸⁷ Григорій Павлович Пінчук (1904–1992) – державний і компартійний діяч УРСР, в 1943–45 рр. завідувач відділу шкіл ЦК КП(б)У.
⁸⁸ Постанова РНК УРСР № 694 від 8 травня 1945 року.
⁸⁹ Український правопис. К., 1945, с. 180.
⁹⁰ Архів Президії НАН України, ф. 251, оп. 1, спр. 221, арк. 68.
13.07.2021