Чеські автори МАЧ

«Нове тисячоліття не стерло старого життя…»

Коли відбувається велика літературна подія, наприклад, транскордонний фестиваль, то за нею завжди стоїть велика праця. Зокрема із добору учасників, мотиви якого можуть бути різними. Проте так чи інакше великі події презентують певний зріз, фіксують момент, конденсують у собі стан тут-і-тепер у літературі чи літературах. Про ситуацію у словацькій літературі, яка цього року є головним гостем Місяця авторських читань, можна почитати тут . А про що говорить добір чеських учасників і учасниць?

Цього року чеську лінію фестивалю, що розпочинається 1 липня і триває щовечора протягом місяця, представлятиме п’ятірка авторів: це Мілан Угде (5 липня), Арношт Ґольдфлам (7 липня), Сильвіє Ріхтерова (16 липня), Ярослав Рудіш (29 липня) та Клара Власакова (30 липня). Завдяки активності українських богемістів і перекладачів деякі з цих імен уже відомі українським читачам, інші стануть новими і доповнюватимуть картину чеського літературного світу. І це, безумовно, тішить: повільно, але впевнено взаємодія між нашими книжковими космосами відновлює свою традицію, вибудовується в систему та дає не уривчасте, а цілком цілісне уявлення одне про одного.

Іншою цікавинкою цього року є те, що обрані письменники і письменниці належать до різних літературних поколінь, народилися у дуже різний час, і це впливає на їхню творчість – теми, сюжети, прийоми. Найстарший автор, драматург та політик Мілан Угде (1936, Брно) виступив першим. Маємо можливість прочитати його п’єсу «Диво в чорному будинку», яка вийшла минулого року у Видавництві Анетти Антоненко в перекладі Лідії Кіцили (рецензію можна прочитати тут). Цей текст – про травми Другої світової війни, які лишають відбитки на житті родини, про іншість, про прийняття і неприйняття, про зраду заради життя. Під час фестивалю  презентовано різні тексти автора: як спрямовані у минуле (спогади про кінець війни та зустріч із президентом Бенешом із еротичним підтекстом), так і цілком сучасні (фейлетон про проблеми приватизації), або ж позачасові (варіація на фаустівську тему). Однак загалом це автор 20 століття – він пише про болісний досвід і злами, якими пройшла Чехія тоді.

Мілан Угде.

Так само і Арношт Ґольдфлам (1946, Брно) у своїх творах для дорослої аудиторії (а пише він також і для дітей) звертається до теми Другої світової війни та Голокосту. В антології чеського оповідання «У чехів» (А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2021) представлено два його оповідання із циклу «Стандова бабуся» (перекладачка Катерина Платонова). У них рельєфні образи старших людей, що згадують чи прагнуть забути давно минуле, занурюють нас у атмосферу потаємності та недомовленості, вразливості та невизначеності, яка панує над усім 20 століттям. Спогади про життя єврейської родини, особливо про бабусю, її звички та побут через індивідуальне, дуже інтимне, непублічне, витворюють особливий світ, про який так і хочеться подумати – це було дуже-дуже давно, це легенда.

Арношт Ґольдфлам.

Цікаво, що про це міркує й третя авторка цьогорічного МАЧ у Львові – Сильвіє Ріхтерова (1945, Брно). В оповіданні, яке вона прочитає під час зустрічі «Дзеркало заднього виду» є таке твердження: «Нове тисячоліття не стерло старого життя, минулі події та знайомі люди присутні постійно, інших раніше не було і раптом вони є. Те, що є тут і тепер, змінює значення того, що було десь колись». Сильвіє Ріхтерова – письменниця і богемістка, довгий час жила в Італії. У своїх прозових та поетичних текстах вона часто звертається саме до теми змін – того, що було, і того, що приходить. Між цими реаліями немає чіткої межі, їх не можна розділити, насамперед не  можна розділити в кожній людині, адже кожен із нас живе поза часом, поєднуючи в собі спогади, мрії та щоденні клопоти.

Сильвіє Ріхтерова.

Перші три автори ніби навмисне звертають нашу увагу на те, що в часі віднесено вже доволі давно – Другу світову війну, комуністичні злочини, економічні перетворення. Водночас їхні тексти набувають якогось позачасового звучання (як-от в образі Фауста у виконанні Угде), підкреслюючи вкотре – людське добро вічне, так само як і людське зло. Вони можуть набувати різних форм, бути більшою чи меншою мірою інтенсивними, але вони завжди повертаються, завжди стаються. Вони торкаються людей, народів, культур, торкаються природи і світу, зачіпають приземлене і буденне, але й вище, надлюдське. Література ж допомагає ці прояви зафіксувати і у хвилини тиші про них подумати.

Ярослав Рудіш (1972, Турнов) представляє вже іншу генерацію письменників. В Україні він відомий завдяки роману «Останні дні панку в «Гельсінкі», який вийшов у 2013 році у видавництві «Темпора» в перекладі Тетяни Окопної. Ярослав Рудіш також неодноразово відвідував Київ та Львів, був гостем МАЧ. У Чехії велику популярність мав комікс, співавтором якого він є, – «Алоїс Небель». У ньому простий робітник залізничної станції бачить марева: йому ввижаються найрізноманітніші події 20 століття. Твори Рудіша – це погляд тих, чия творчість припала на межу тисячоліть, погляд у минуле, але вже з нової перспективи. Бажання підсумувати – і ступити далі. В численних фейлетонах та оповіданнях Рудіш звертається і до сучасних тем, проте основні його тексти – це якесь помежів’я, погляд із сьогодні назад, із бажанням рушати вперед.

Ярослав Рудіш.

Можливо, таким «вперед» буде творчість тих, хто приходить в літературу саме зараз: це покоління представлятиме на фестивалі остання чеська авторка Клара Власакова (1990, Чеське Будєйовіце). Її дебютний роман «Тріщини» (Praskliny) вийшов у 2020 році і був номінований на премію імені Їржі Ортена для молодих авторів. Читачі зазначають, що в основі тексту – критика споживацької сутності сучасного людства. В інших текстах авторка звертається до проблем із рівністю прав людини та екологічної проблематики. І хоча на позір здається, що це щось страшенно далеке від того, про що пише старша чи навіть середня генерація, – при уважнішому читанні думки знову повертають до роздумів: що це за дивне створіння, людина?  Чому вона руйнує крихкий світ навколо себе, чому завдає болю? А чому вона творить? Для чого чи для кого? І який сенс це може мати?

Клара Власакова.

У сучасному світі нас турбують інші проблеми, ніж іще двадцять років тому: екологічна криза, пандемія коронавірусу, перерозподіл економічних і політичних сил, популізм. Нові слова, але десь трохи глибше – ті самі болі. Людина, яка будує. Людина, яка руйнує. Про це – у чеських авторів і авторок на МАЧ 2021.