Чим була б Велика Британія без королівського двору? Тамтешні ревні республіканці (навіть такі існують на Туманному Альбіоні) відповіли б, що країна стала би багатшою, оскільки заощадила б масу грошей, які витрачають з бюджету на розкішні монарші імпрези та на утримання королівської родини Віндзорів.
Але спостерігаючи за тим, з яким ентузіазмом мешканці не лише самого острова, а й більшої частини колишньої імперії, а також мільйони просто цікавих людей реагували на народження нового спадкоємця престолу, — чітко розуміємо, що монархія для британського суспільства має набагато більше значення, ніж просто чинник державних витрат на неї.
Принаймні чинна королева Елізабет ІІ будить серед британців відчуття спільної причетності до країни, яка, попри нинішні економічні труднощі, попри зміну геополітичних розкладів, політично поводить себе так, нібито й досі належить до провідних учасників ґлобальної гри. Королева за минулий рік встигла зробити надзвичайно багато, намагаючись допасувати свою постать до актуальних викликів часу. І це не може не викликати поваги. А проте вона вже давно є фіґурою з іншого світу, і не лише через свій шанований вік.
За таких обставин швидко зростає небезпека, що якщо не королева, то її потенційний спадкоємець може розбудити щодо себе сподівання, які великою мірою перевищують його можливості. І саме в цьому може приховуватися дуже великий ризик. Попри те, що британці завжди поводяться самовпевнено, їхнє ритуальне зазирання до ностальгійної скрині, щойно на обрії з'являються ознаки негоди, править за явне свідчення того, що самовпевненість ця радше є позірною. Тобто вона потребує постійного підтримувального стержня, яким і є монархія, допоки її авторитет незаперечний.
Та все ж Велика Британія може почуватися щасливою. Завдяки знаменній і радісній події, яка відбулася в понеділок у лондонській лікарні святої Марії, трон забезпечений потенційними його посідачами на три ґенерації.
Коли Елізабет ІІ змінить на престолі її спадкоємець принц Чарльз, кінець світу не настане, час не зупиниться, можливо, його плин стане швидшим. Але британці не втратять відчуття, що тисячолітню традицію не перервано, що, попри зміну декорацій, все принципове залишається таким самим, як багато-багато років тому.
Можна лише сподіватися, що нові британські монархи зуміють навчити своїх підданців, як позбутися остров'янської окремішності — задля політичного й економічного успіху країни. Можливо, вдасться подолати британську пиху щодо всього, що вони зверхньо називають «континентальним».
Британцям варто було подивитися, з яким розчуленням той «континент» спостерігав за народженням дитини Вільяма й Кейт Віндзорів. Може, це нарешті дозволить їм усвідомити, що в Європі вони мають набагато більше друзів, ніж ворогів. Ностальгія, звісно, шляхетне почуття, але лише тоді, коли вона об'єднує, а не поглиблює кордони зі сусідами.
24.07.2013