Історична довідка стосовно щойно виявленої львівської пам’ятки історії та архітектури на вул. Є. Коновальця, 21
Вілла Йоанни Лоренц на вулиці Коновальця знаходиться в історичному ареалі Львова, на ґрунтах Нового Світу. На цій околиці Львова розташовувались гіпсові кар’єри, якими у XIX ст. володіла родина Франців, тому й та дільниця названа Францівкою. Тут, в кінці нинішньої вул. Коновальця брати Франц заснували гіпсову фабрику. Ця частина Львова була розпарцельована ще у XVIII ст. та забудовувалася садибними будинками. Розпланування вуличної мережі велося поступово. Вулиці Мурарська (Єфремова) і Крижова бічна (Мельника) в документах вперше згадуються під 1863 роком. 1892 року на парцелі, витягнутій вздовж нинішньої вулиці Мельника, вдова Йосифа Франца Юзефа звела розкішну віллу в стилі необароко (архітектор Ян Перось, скульптор Зиґмунд Плішевський). Її будівництво супроводжувалося одночасним прокладенням нижньої частини (початку) теперішньої вулиці Коновальця, тодішньої 29 листопада, яку об’єднали з вулицею Гіпсовою, що провадила до гіпсової фабрики.
Рис. 1. Ділянка між вулицями Коновальця, 21 і Єфремова, 30 (позначена кадастр. № 2819) на кадастровій карті Львова 1849 р. ЦДІАУЛ, ф. 186, оп. 8, спр. 829.
(клікнути для збільшення)
Рис. 2. Проєкт вілли Йоанни Лоренц на ділянці №№ 2819/10, 2819/11 кад. (між вулицями Коновальця, 21 і Єфремова, 30). Перший, нереалізований проєкт фасаду від вул. Коновальця, плани сутерен і партеру. Архітектор Владислав Рауш, 1898 р.
(клікнути для збільшення)
Рис. 3. Додатковий проєкт вілли Йоанни Лоренц на ділянках №№ 2819/10, 2819/11 кад. (між вулицями Коновальця, 21 і Єфремова, 30). Плани сутерен, партеру і мансарди, реалізований фасад від вул. Коновальця, повздовжній і поперечний перетини. Архітектор Владислав Рауш, 1898 р.
(клікнути для збільшення)
1898 року на парцелях 791 ¼ і 794 ¼ (ґрунт під кадастральними №№ 2819/9, 2819/10, 2819/11) між вулицями 29 листопада (Коновальця, 21) і Мурарською (Єфремова, 30), що були у власності Йоанни Лоренц, постала партерова вілла для однієї родини, з дерев’яною верандою. Проєкт цієї вілли – з сутеринами та мансардою, на замовлення Лоренц, розробив львівський архітектор Владислав Рауш, автор вілли Дуніковських на вул. Драгоманова, 42 (Музей українського мистецтва ім. А. Шептицького). Проєкт був виконаний згідно з тодішніми приписами міського будівельного уряду. Зокрема, будинок постав паралельно до визначеної регуляційної лінії, приміщення в сутеринах, яке призначалося на пральню, було засклеплене на металевих рейках (склепіння Кляйна). Приміщення для мешкання служби в сутеринах і покій на мансарді відповідали будівельним нормам. Будинок був забезпечений ринвами, а навколо була влаштована відмостка-хідник. Вже в липні 1899 року Йоанна Лоренц отримала дозвіл на замешкання вілли, який підписав уповноважений будівельного управління маґістрату Крижановський. Вілла складалася з 3 ізб, кухні, пральні, 2 пивниць, сіней, коридору та санітарного вузла; на партері містилося 5 покоїв, кухня, сіни та санвузол.
Рис. 4. Реалізований фасад від вул. Коновальця та план. Архітектор Владислав Рауш, 1898 р.
(клікнути для збільшення)
Владислав Рауш (пол. Władysław Rausz 1858 – до 1912) – архітектор. Навчався у Політехнічній школі Львова, у 1877-1882 рр. – у Віденській політехніці знакового віденського архітектора, професора Гайнріха фон Ферстеля. Якийсь час працював в архітектурному бюро Тадеуша Стриєнського в Кракові. Згодом переїхав до Львова. Від 1884 року – член Політехнічного товариства у Львові.
В короткому часі (7 травня 1900 року) Й. Лоренц відпродала свою реальність директору крайового Залізничного бюра Казимиру Залеському та його дружині Феліції. З будівельної справи відомо, що нові власники відразу почали займатися благоустроєм своєї ділянки, яка була заволожена та занечищена. Ділянка під № 791 ¼ (з боку Коновальця) була осушена за проєктом, розробленим 1900 року інженером Робертом Собельом. 1906 року збірник дренажної води з ділянки, що містився при брамі з боку вулиці 29 листопада, під’єднали до ново зведеного каналу на вул. 29 листопада.
На підставі купівлі-продажу від 31 липня 1908 р. реальність Феліції Залєської відкупила Молочарська спілка в Рудках, уповноваженим якої на той час був Кароль Севровський. Нові власники продовжили впорядковувати благоустрій ділянки. У 1909 році було проведено каналізацію реальності з боку вул. Єфремова. Роботи виконувались за проєктом і під керівництвом інженера-архітектора Івана Новорити.
Іван Новорита (пол. Jan Noworyta, нар. прибл. до 1875 – після 1939) – львівський інженер і архітектор українського походження. Закінчив будівельний відділ Промислової школи у Кракові (1896). Працював асистентом Зиґмунта Ґорґолевського при будівництві львівського Міського (оперного) театру (1896-1900), керував зведенням костелу Св. Єлизавети у Львові та неоґотичного костелу в Кам'янці-Бузькій за проєктом Т. Тальовського, цукрового заводу в Чернівцях. 1905 р. отримав ліцензію на проєктування та будівництво у Львові. Проєктне бюро Новорити знаходилось на вул. Дудаєва (Зиморовича), 17. Проживав на вул. Князя Романа (Баторія), 34. Проєктував переважно мешкальні будівлі в стилях модернізованого класицизму, ар деко та функціоналізму. Застосовував новаторські системи обігріву та теплоізоляції приміщень. Автор низки патентів у сфері технологій будівництва. На території Галичини був представником журавненської фабрики алебастрових виробів Чорторийських.
Молочарська спілка здавала в найм помешкання в віллі, зокрема, на 1910 рік тут мешкали: судовий урядник Ян Іжицький та купець Юзеф Стоцький.
Молочарська спілка розбудовувалася; 1911 року звела конюшні та помешкання для візників з боку вулиці Єфремова, 30. Проєктантом і будівничим виступав також Іван Новорита. Партерова забудова, що складалася з конюшні (в подвір’ї), залу та помешкання в регуляційній лінії вулиці Єфремова, замикала подвір’я від заходу та півночі, і творила стилево цільний господарський блок. Відкрите мурування стін, видовжені щілинні віконця-«бійниці», сеґментні віконні перемички, «бланки», що завершували будівлю з широкою арковою брамою від вулиці Мурарської, творили вигляд фортеці. У 1928 році на ділянці 794 ¼ Малопольська молочарська спілка збудувала молочарний завод, проєкт на який розробив інженер управління залізобетонних робіт Павло Регоровський. Невелика споруда з залізобетонних конструкцій прилягала до південного фасаду вілли.
Рис. 5. Проєкт мешкального будинку і стайні на парцелі 974 ¼ при вул. Мурарській (Єфремова), 30). Архітектор Іван Новорита, 1911 р.
(клікнути для збільшення)
За переказами старожилів, під час німецької окупації, в будинку мешкали остербайтери. Під час совєтської окупації у віллі розмістилися НКВедисти, а Молочарський завод перейшов у власність Львівського молокозаводу. До початку 1970-х років на першому поверсі існувала сироварня, від якої в інтер’єрі збереглися герметичні двері. На другому поверсі були влаштовані комунальні мешкання.
Рис. 6. Південний (від вул. Єфремова) фасад будинку молочарні Малопольської молочарської спілки. Проєкт 1927 р. Інженер Павло Регоровський.
(клікнути для збільшення)
Варто зазначити, що між вул. Коновальця, 21 та вул. Єфремова, 30 був прохід, що мав статус офіційно заєстрованого провулку, який до 1940 року називався «провулок Кінський», та до 2010 року на бічному фасаді вілли Йоанни Лоренц висіла польська таблиця (pr. Koński).
До 2013 року вілла перебувала на балансі відкритого акціонерного товариства «Львівський міський молочний завод». У 2012 році Львівська міська рада намагалася передати ділянку на вул. Коновальця, 21 в постійне користування «Львівській Політехніці» під будівництво багатоквартирного будинку. Відтак, 2013 року будинок перейшов у власність територіальної громади Львова, а господарські будівлі та споруду молокозаводу розібрали і у 2010-х роках на ділянці з боку Єфремова, 30 збудували новий багатоквартирний будинок з широкою брамою-проїздом у подвір’я. До 2017 року у віллі замешкувало 4 родини. Будинок помалу нищився, протікав дах. ЖЕК ремонтувати не поспішала. Будинок викупили, мешканців розселили у куплені квартири.
Історико-архітектурним опорним планом, який на даний час перебуває на стадії розроблення, віллу на Коновальця, 21 визначено, як об’єкт, пропонований до внесення у список пам’яток культурної спадщини.
Аби врятувати віллу від знесення, в березні 2019 року Управління охорони культурної спадщини виготовило облікову документацію на щойно виявлену пам’ятку (розробник Ґеоргій Корнєєв), яка була розглянута на Консультативній раді при ЛОДА та внесена до Переліку щойно виявлених пам’яток архітектури та історії та відправлена до Міністерства культури. Після зауважень документація була доопрацьована (розробник кандидат архітектури Оксана Бойко) та повторно розглянута на Консультативній раді з питань охорони культурної спадщини у Львівській області 26.05.2020 року. Згідно з позитивним (одноголосно!) рішенням Консультативної ради (протокол № 2 від 26.05.2020 р.), вілла Йоанни Лоренц на вул. Коновальця, 21 повторно занесена до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини Розпорядженням голови Львівської ОДА № 403/0/5-20 від 15.06.2020 р.
Архітектура
Будинок – в стилі історизму, з елементами необароко, партеровий, з сутеренами та мансардою, вкритий двосхилим дахом з бляшаною покрівлею; зведений з цегли, отинькований, з дерев’яною верандою з чільного фасаду; в плані квадратовий. Чільний фасад формують дві різновисокі та різноширокі частини. На ширину триосьової частини, підкресленої трьома круглими горищаними віконцями, прибудована дерев’яна веранда. Виступаюча двоосьова частина акцентована двосхилою мансардою та півциркульною нішою для скульптури між півциркульними вікнами. Віконні прорізи оздоблені профільованим необароковим обрамуванням, обрамування партерових вікон – сеґментні і прямокутні з вушками. Обрамування вікон бічного фасаду оздоблені замковими каменями.
В інтер’єрі акцентом виступає дерев’яна сходова клітка. Приміщення в сутеринах, що призначалося на пральню, перекрито сеґментним склепінням Кляйна, перекриття партеру і мансарди – пласкі дерев’яні стелі.
Вілла Йоанни Лоренц на вул. Коновальця, 21 у Львові набуває культурної цінності згідно з критеріями, визначеними Постановою Кабінету Міністрів України № 452 від 22.05. 2019 р.
A. Автентичність. Вілла збережена в автентичному вигляді. Збережена об’ємно-просторова та конструктивна структура, а також архітектурний вистрій в стилі історизму з елементами необароко. Збережене компонування чільного та бічного фасадів, архітектурний вистрій (профільовані віконні обрамування, ніша, де була поміщена скульптура, двоспадовий дах під бляшаною покрівлею, дерев’яна веранда з чільного боку). В інтер’єрі збережені дубові сходи, дверна та віконна столярка з латунною фурнітурою.
B. Вілла Йоанни Лоренц – збережений свідок колишньої садибної забудови історичної дільниці Львова під назвою Францівка. Будинок в стилі історизму, підкреслений нішою для скульптури святого та увиразнений дерев’яною верандою, що є характерними елементами для віллової забудови Львова кінця XIX – поч. XX ст.
C. Ділянка вілли пов’язана з історією промислового Львова, позаяк перебувала у власності Молочарської спілки, яка збудувала тут невеликий молочарський завод, котрий існував до Незалежности.
D. Вілла збудована за проєктом відомого архітектора Владислава Рауша. Втрачену забудову ділянки, що була пов’язана з Молочарським заводом, будував відомий львівський інженер-архітектор, українець за походженням Іван Новорита, та інженер Павло Реґоровський.
Довідку склала канд. арх. Оксана Бойко
Джерела та література
1. Державний архів Львівської обл. (ДАЛО), ф. 2, оп. 2, спр. 572. Будівельна справа на будинки при вул. Мурарській (Єфремова, 30), Коновальця, 21.
2. ДАЛО, ф. 2, оп. 41, спр. 7. Карта Львова 1936 р.
3. Банцекова А. Є. До питання визначення стилю Ар Деко в архітектурі Львова // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 18. — Львів : 2008. — С. 128.
4. Богданова. Ю. Л. Ян Новорита. Архітектура — фах чи покликання? // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — № 585. — 2007. — С. 12—16.
5. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. – Львів: Видавництво світ, 2001.
6. Мельник І. Львівський Новий світ та південні околиці королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2009.
7. Тимофієнко В. Зодчі України кінця XVIII – початку XX ст. Біографічний довідник. – Київ: НДІТІАМ, 1999.
8. УХВАЛА № 1559 від 24.05.2012. Про погодження Національному університету «Львівська політехніка» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою...
9. УХВАЛА № 2322 від 30.05.2013. Про надання згоди на прийняття у власність територіальної громади м. Львова житлових будинків...
10. Cielątkowska R., Onyszczenko-Szwec L. Detal architektury mieszkaniowej Lwowa XIX-XX wieku. – Gdańsk: Zakład Poligrafii Politechniki Gdańskiej, 2006.
11. Czasopismo Techniczne. – Lwów, 25/07/ 1912 r.
12. Lwowskie Wiadomości Parafjalne. – N1. – Lwów, 1939.
13. Purchla J. Formowanie się środowiska architektów krakowskich w drugiej połowie XIX wieku // Rocznik Krakowski. – 1988. – № 54. – S. 125. .
14. Skorowidz, Księga adresowa Lwowa (1910, 1913, 1916, 1935-1936).
15. Wiek Nowy: popularny dziennik ilustrowany. – Lwów, 1930. – N 8796.
16. uk.wikipedia.org/wiki/Вулиця_Коновальця_(Львів).
17.06.2021