Скоро поклик весінній вирій обійде:
"Гей до-дому пора, бо весна вже іде!
Поспішаймо, браття, щоб її вороття
В рідний край у свій час привитати,
Щоб великій красі ми успіли усі
Гідну честь, гідну славу віддати".
І веселий вирій загуде, наче рій,
І згадає, що в рідному краї
Ясні ж зорі горять, тихі води бренять,
Над Славутою сонечко грає...
І затужить вирій! Загуде, наче рій,
І в дорогу далекую рушить.
Перелетить моря — і ні світ, ні зоря
Рідну землю привітом зворушить!
І в криївці степів не загін козаків,
Сірий шнур журавлів заночує...
Скоро, скоро пісні тай назустріч весні
Любий край, світлий край мій почує.
І велична вона пишна, гойна прийде!
На сади, на гілля білий цвіт упаде,
Кинуть сум в зелен-шум наші рідні поля,
У барвінки-вінки убереться земля,
У барвінки-вінки, як ніколи нігде,
Бо вона — молода, бо до шлюбу піде!
Та по тій, по землі, по родючій ріллі
Дрібно жальворон пісню розсіє,
Гей, що жито буйне, скільки око сягне,
Да й чогось у стеблі половіє!
Без часу, без пори суховії вітри,
Ці тяжкі вороги з опівночі,
П'ють із нього росу, сушать його красу,
І воно зеленіти не хоче...
Без часу під косу попаде за красу
І зеленая лука розлога, —
І заб'ється крильми,
І заллється слізьми над малими дітьми
Бідна матінка — чайка небога.
Піде жаль на всю даль,
На ввесь гін тих сторін,
До країв тих степів!
А в гаю? А в гаю — соловейковий спів!
Залунає в гаю, там, у ріднім краю,
Де боролись орли за свободу свою!
Де боролись орли, а гармати ревли,
Де найкращі сини наші трупом лягли!
І двигтіла земля, іздрігались поля,
А тепер... смутку мій! Стєнька Разін ґуля.
[Воля, 14.05.1921]
19.05.1921