Шкільну освіту одягають у нову форму з 2018-го. Та ще за рік до того започаткували новий для нас, але поширений і дуже популярний у світі рух «Teach for all» – «Навчай для України». Ціль такої програми – покращити якість освіти у віддалених регіонах, зокрема селах. За три роки організатори та вчителі НДУ охопили 3500 дітей у Львівській, Київській та Одеській областях. Заявки на участь у програмі на цей рік завершують приймати якраз сьогодні – 14 травня.
Освіта як екосистема дитини
«Сподіваюся, ви дивилися американський фільм "Звіт про тортури"? – запитує виконавча директорка НДУ Оксана Матіяш. – Це про події 2001 року. Головний герой приходить на співбесіду в ЦРУ, і його питають: "Навчався у Гарварді? Добре, а що ти робив після Гарварду?" – "Я був три роки вчителем у «Навчай для Америки» в Балтиморі". Тоді йому кажуть: "Чудово! Робота з дітьми – це якраз ті навички, які нам потрібні"». Отже, глобальний рух «Teach for all» є дуже важливим і високо цінується у розвинутих країнах. В Америці він існує з 1989-го, і кожен другий розкаже вам, що таке «Навчай для Америки». Програма працює в 60 країнах світу. В Україну її ввели четверо молодих людей. Вони шукали способів перетворити пострадянську освіту на «екосистему віри в себе», яка б давала дітям основний навик – критичне мислення. Христина Новоставська, менеджер із комунікацій НДУ, розповіла про те, як кожен із організаторів складав свій пазл. Андрій Сорохан (Чернівецька область), Світлана Осауленко (Київ), Людмила Ломпас (Івано-Франківська область), Руслан Громов’юк (Хмельницька область) – усі здобули якісну освіту і досвід праці в Україні та за кордоном, а після Майдану, як і багато інших молодих активістів, прагнули всіляко зміцнити і збагатити потенціал рідної країни.
Оксана Матіяш
Ініціював програму Андрій Сорохан, який навчався у столиці та цікавився темою рівного доступу до освіти у молоді. Стажувався в Канаді, де й познайомився з організацією «Teach for all». Одного дня він звернувся до неї з листом – запитував, як привести організацію в Україну.
Світлана Осауленко викладала японську мову у школі. Коли прийшла вчителювати, їй вказали на учнів, у яких нічого і так не вийде, тому на них можна не звертати увагу. Проте вона однаково ставилася до всіх, і ті, що нібито не подавали надій, показали неймовірні результати. Світлана зрозуміла, що не всі батьки вірять у своїх дітей, тому вчитель – єдиний, хто може їх заохотити. Пізніше вона викладала вже дорослим і помітила, що в багатьох ще зі школи збереглося багато зневіри у собі. «Хоч людина – насправді мегамозок, її тримає той комплекс, що в неї хтось не повірив, обрізав крила», – каже Світлана Осауленко.
Ще одна учасниця програми Людмила Лопмас з Надвірної знає з власного досвіду, яка важлива віра вчителя в учня. «Наша класна керівниця завжди повторювала: “Не зважайте на те, що ви з маленького міста – ви усі маєте вступити у Київ”. І додавала: “...на бюджет”. Завдяки такій вірі вчительки це сталося: Людмила вивчала банківську справу у Києві. Далі поїхала за програмою Fullbright у США, де вивчала економіку країн, що розвиваються. Повернувшись в Україну, взяла участь у програмі волонтерства ООН. Що більше вона працювала, то краще розуміла, що дуже багато проблем могли б вирішитися завдяки якісній шкільній освіті. «Школа – це та ланка, через яку проходять усі. Якби шкільна освіта давала необхідну підтримку і можливості для всіх дітей, тоді ми могли б стати суспільством реалізованих, кпевнених у собі людей – а отже і зреалізованою країною», – каже Людмила Ломпас.
Руслан Громов’юк, випускник київського вишу, волонтер та учасник багатьох проєктів, познайомився із колишнім СЕО та одним із засновників програми у Росії Федором Шеберстовим.
«Тоді я зрозумів, що оскільки Україна також є пострадянською країною, у нас схожа ситуація з освітою. Мій старший син ходив у школу, а молодший – у садок. Я бачив, що потрібно запроваджувати нові ідеї в освіту. Хоч пройшло 25 років від незалежності, ми й далі виховували дітей, у яких немає критичного мислення». Так Руслан приєднався до команди.
7 вересня 2016-го було зареєстровано організацію «Навчай для України». 19 січня наступного року вони підписали меморандум про співпрацю з Міністерством освіти та науки України. 9 лютого відбувся офіційний запуск програми. У перший рік організатори зібрали 300 заявок та відібрали 20 учасників.
«Навчай для України» замість служби королеві
Оксана Матіяш з Тернополя очолила НДУ пів року тому. Щоби працювати вдома, залишила Лондон, де закінчила навчання на програмі в Оксфорді й отримала офер на роботу. «Про НДУ я дізналася в Британії. Трьома моїми одногрупниками були люди, які брали участь у подібних програмах в Америці, Британії та Індії. Мене особливо вразила історія мого одногрупника з Індії, який потрапив у непросту індійську школу в дуже бідному районі. В нього кидали камінцями, обзивали, він зазнав булінгу від своїх учнів, але зумів знайти з ними спільну мову і реалізував чимало соціальних ініціатив. Мене це так вразило, що я прийшла додому і задала в пошуковій системі, чи є програма "Навчай для України". Через пів року мені прийшов емейл, де мене запрошували працювати СЕО цієї програми. На ту пору я мала пропозицію працювати в службі трибуналів і судів Її Величності. Однак бажання долучитися до чогось, що має сильний соціальний вплив у рідній державі, мене перебороло. Не шкодую, бо розумію, що є великий запит на покращання освіти у нашому суспільстві», – каже Оксана Матіяш.
Зі слів виконавчої директорки, НДУ – це робота, яка змінює життя. До програми залучають найкращих випускників українських вишів, які готові два роки прожити в маленькому населеному пункті. «Ми працюємо, щоб розширити можливості для дітей, у яких набагато складніший старт у житті, оскільки вони народилися не в місті, а в селі», – каже Оксана Матіяш. Програма пропонує лідерську стипендію для молоді, також учасників офіційно влаштовують у школу на посаду вчителя.
«Учасники, які не мають педагогічної освіти, мають можливість навчатися на магістерській програмі з основ педагогіки в Університеті Бориса Грінченка. Ми цю програму оплачуємо, і випускники отримують сертифікат про предмет, який дасть їм змогу продовжити професійний розвиток як учителям. Також є щомісячні реколекційні секції з коучами і менторами. Це така постійна підтримка від програми, щоб дати вчителям змогу постійно прогресувати», – доповнила Оксана Матіяш. Щоби стати «надихаючим учителем» програми, треба заповнити аплікаційну форму на сайті https://teachforukraine.org/. До 14 травня триває третя хвиля прийому заявок. Далі учасників запрошують на інтерв’ю. Ще одне випробування – симуляція уроку, участь у групових активностях. Хто успішно пройде цей відбір, буде запрошений на 6-тижневий літній інститут, а це, нагадаю, 250 годин коучингу від призерів Global Teacher Prize – премії, яку вручають найкращим вчителям. Ще один мотиваційний чинник: на інтерв’ю може бути хтось з українських зірок, які є амбасадорами проєкту: Сергій Притула, Тарас Тополя, Ахтем Сеітаблаєв чи інші. Для тих, хто любить міжнародні обміни, НДУ дає таку можливість: учасники їздили в Бельгію, Австрію, Британію, Іспанію, щоб дізнатися, як там працює освітня система.
Вчителі, які надихають
Представник «Навчай для України» – це не тільки той, хто прийшов викладати програму, а й людина, яка насамперед пробує зрозуміти внутрішній світ учня і стосунки в колективі. Анастасія Бєляєва – випускниця КМУ імені Тараса Шевченка. Викладала зарубіжну літературу в селі Теплодар на Одещині. Окрім основного предмета, організувала гурток англійської, гурток підготовки до ЗНО, телеграм-канал з можливостями для учнів та інше. Разом з іншими випускницями програми Ольгою Коваль та Оленою Павлюк заснували проєкт «ЗНОву». Це волонтерська ініціатива, щоб допомогти дітям з окупованих територій, які прагнуть навчатися в українських університетах, підготуватися до ЗНО. Дівчата долучили десять волонтерів серед учителів. Щотижня відбувається 9 предметів онлайн. Навчається 14 дітей.
Учасники програми значну увагу приділяють позакласній роботі, адже, як і в Європі, орієнтуються на закладення емоційного інтелекту в дітей. «Це можуть бути вечори кіно, клуб настільних ігор чи гурток із медіаграмотності. Метою є неформальне спілкування. Саме завдяки простору, де учні можуть вільно поспілкуватися з учителем на будь-яку тему, поділитися своїми інтересами та переживаннями, формується фундамент для емоційного виховання. Вчитель стає авторитетом, рольовою моделлю і тим, хто може скоригувати поведінку учня. Уроків для цього не досить», – розповіла голова рекрутменту і відбору учасників Ірина Пупко.
Все ж учасники НДУ не без гумору згадують про курйози, які трапляються в сприйнятті сільської громади такої ініціативи. Львів’янин Ярослав Височанський, випускник історичного факультету УКУ, вчителював у Нових Петрівцях на Київщині. «Навчальний табір закінчується в серпні, а про школу я дізнався вранці перед від’їздом. То було село Нові Петрівці Вишгородського району. Втішився, подзвонив завучці – вона сказала, що раді будуть мене бачити, але з житлом мені допомогти не можуть. Це був трохи шок для мене, але, тим не менше, я жив у гарних людей. Спершу був страх. Нові люди, нове місце проживання. Місто змінив на село. Думав, як воно буде, чи є в селі проєктор. Насправді це виявилося неважливо. Спершу цікавилися мною як людиною. Були навіть версії, що приїхав дівчину шукати чи землю відсуджувати. Це треба з гумором сприймати. Я працюю в новопетриківській школі досі. Дистанційно. НДУ – чудовий досвід. Маю друзів на все життя».
КОМЕНТАР
Сергій ПРИТУЛА
Пару місяців тому я розмістив у себе на сторінці у fb повідомлення про чудову ініціативу «Навчай для України» від однойменної громадської організації «Навчай для України» / Teach For Ukraine.
Суть зводилась до простого.
Діти у сільських школах та в маленьких містечках потребують допомоги у здобутті якісної освіти. Саме тому «Навчай для України» звернулася до молодих спеціалістів із проханням відгукнутися на заклик допомогти таким дітям і на 2 роки поїхати працювати у сільські школи.
У коментарях до цього допису (як і очікувалось) з’явилося дуже багато максимально конструктивних коментаторів із дописами від «сам їдь» до «нічого дітям в селах не бракує».
З якого дива хтось вирішив, що я, золотий медаліст та слухач Малої академії наук України, народжений у місті, де було три школи, сумніваюсь у здібностях дітей із малих міст та сіл – не знаю.
Констатую лише те, що заклик, попри волання скептиків, знайшов свій відгук.
На сайті ініціативи було зроблено 1500 реєстрацій.
Отримано 400 заявок.
Відібрано вже 30 учасників проєкту!
100 заявок ще розглядаються.
Запити на кваліфікованих спеціалістів, які допоможуть діткам і підтягнути предмети, і організують їм позашкільне дозвілля, гуртки, дискусійні клуби тощо, надійшли від сотні шкіл зі всієї України.
Найбільше запитів наразі є з наступних предметів:
- Математика
- Інформатика
- Хімія
- Біологія
- Англійська мова (найбільше)
Тому якщо ви молоді душею і тілом, маєте диплом бакалавра або магістра будь-якої спеціальності, хочете чогось нового у своєму житті і корисного для суспільства, то зголошуйтесь і ставайте частинкою проєкту!!!
Два роки викладання улюбленої дисципліни в школі. Окрім цього, учасники проєкту розвивають лідерські навички та трансформують місцеву спільноту, надихаючи своїм прикладом школярів. Все для того, щоб відкрити нові можливості для дітей!
Учасники Програми отримують:
- офіційне працевлаштування;
- зарплату та стипендію, яка покриває основні витрати;
- оплачувану магістратуру в Університеті ім. Б. Грінченка;
- нетворкінг та обміни з учасниками із інших 59 країн, де існують схожі програми;
- менторство та розвиток лідерських навичок від експертів;
А ще просто незабутніх 2 роки та дуже круту спільноту однодумців!
Реєструйтеся тут: teachforukraine.org/grads
Заявки приймаються до 14 травня включно!
Всім, хто вже приєднався до проєкту, велика подяка!!!!
14.05.2021