Той, хто уявляє собі, що давні міста на Україні були такі самі, як і сучасні, тільки меншого розміру, подібні на села, — помиляється. Давні городи істотно відрізняються од сучасних і не тільки розмірами, але й своєю будовою, типом і місцерозташуванням (топографією). Сучасні міста побудовані на широких теренах і відкритих місцях; що більше місто, то більшу сукупну площу займає воно. Зовсім інакше було за князівських часів. Тоді міста ніколи не будовано на широких просторах відкритої площі суходолу, на плато. Виключно на відокремлених від суходолу горах, ізольованих від іншої місцевости.
Гора була місцем поселення за князівських часів (X–XIII ст.). Гора, що стояла сама окремо від рівнини, високий і крутий шпиль, берегова круча між ріками й ярами, ріг (мис), вибраний там, де ріка робить крутий поворот, або де глибокий яр прорізав обрану для поселення місцевість, або одна ріка впадає в іншу. Глибокий рів і вал, або низка валів захищали город з його приступнішої сторони.
Город, як показує саме це слово, є огорожене і тим самим безпечне місце. Наша мова, як і інші мови, виразно показують на зв'язок цих понять: городити, горожа, город. Так само й наше тин, тинити (пор. назви міст на Україні: Ягнятин, Пирятин ітд.) безпосередньо відповідає німецькому цавн — горожа, тин, паркан і англійському тавн в значенні місто, саме мале місто. Зв'язок нашого слова берег (давнє-слов. брег) з німецьким берґ — гора та нім. бурґ — город, замок, — в свою чергу вказує на ту характерну особливість давніх міст, що вони звичайно містилися на берегових горах.
Про це, між іншим, згадує давній літописець. Він пише про полян, що "вони сиділи по горах", "в лісі на горах, над рікою Дніпрською". Так само і проф. П. Курінний, описуючи топографію давнього Галича, відзначає, що "княжі гори-двори лежали по узгір'ю від Дністра аж до Крилоса". Хто, читаючи статтю проф. П. Курінного, не звернув уваги на це місце, хай зважить значення цієї нотатки: "гора була городом".
Що до жител, то вони в давньому городі розташовувалися зовсім інакше, ніж в сучасному місті. Сучасне місто має вулиці і двори, які, простягнувшись уздовж вулиці, прилягають один до одного. За давнини місто в більшості випадків не мало ні вулиць, ні дворів. Це було місто без вулиць і без дворів. Житла — дерев'яні рубані кліті — будувалися по колу, над краєм кручі, входячи до складу й системи фортифікаційних укріплень. Середина лишалася порожньою, вона становила собою майдан (пор. Райки на р. Гнилоп'яті поблизу Бердичева).
В більшості з розкопаних археологами давніх міст жадних окремих дворів не було. Город і був двором. Двір, гора, город становили собою тотожність. Тим-то й проф. П. Курінний дуже слушно в своїй статті говорить "про княжі гори-двори".
Такий в загальних рисах основний тип города князівських часів (X–XIII ст.) на Україні. Зі сказаного ми бачимо, як відмінні були ці давні міста від нинішніх, сучасних. Для людини, яка не бачила розкопаного городища на власні очі, важко збагнути, що свого часу були городи, в яких не було вулиць, які не складалися з сукупности багатьох окремих дворів, так що, взагалі, город становив собою двір; отже двір та город були те саме.
Наші князівські "городи—двори—гори" засадничо не відрізнялися од сучасних їм західньоевропейських "середньовічних замків", "вірлячих гнізд", самотніх у своїй відокремленості, розташованих на горі з крутими схилами, осідок рицаря, його "гора-двір", бург, ізольований від усього й піднесений над околицею. Двором окремого "дворянина" був замок середньовічного рицаря так само, як і наш на Україні город-двір-гора.
Подібна будова й тип давнього города-двора сприяли незалежності його владаря, хто б він не був: князь, княжич, боярин. При ізольованому положенні города-двора, в умовах постійної небезпеки, осібна дружина ставала суворою і виключною необхідністю. Так накреслюється подібність між соціяльним становищем України й февдальної середньовічної Европи.
Як зростало місто? Як воно розросталось? З самого початку треба засвоїти: в відміну од наших сучасних міст, город князівських часів (за винятками, про які буде йти мова далі) ніколи не зростав на рахунок поширення своєї територіяльної площі. І не тільки тому, що відрубне розташування ізольованої гори виключало це з чисто природних причин, а головне тому, що весь уклад тодішного життя підказував зовсім інше розв'язання проблеми.
Літописець в своєму оповіданні про Кия, Щека й Хорива твердить, що кожен брат сидів осібно на своїй окремій горі. Звідтіля й досі знані назви гір в Києві: Щекавиця, Хоривиця. Історики розглядають цей переказ про Кия і його братів, як легенду. Тим часом саме літописець стояв ближче до істини, ніж скептичні історики.
Розкопки 30. років в Городську на Тетереві поблизу Коростишева наочно показали, що міста в давні часи зростали саме так, як про це розповів літописець. Місто поширювалося не в спосіб поширення його площі, а в спосіб збільшення кількости його городів-дворів. В основі лежав "принцип числа"; зростала не площа, а число освоєних, забудованих і укріплених гір. Місто росло через збільшення числа осібних дворів-гір.
Кількість дворів-городів-гір могла бути в даному місці більша або менша; гори-двори могли бути вищі або нижчі, краще укріплені або слабше, але поселення на відкриту рівнину не переносилося.
Розкопки 30 років у Києві виразно показали, що свого часу Київ, як місто, був не єдиним сукупним городом, городом єдиної площі, а сукупністю окремих ізольованих одна од одної гір-дворів. Так, прим., місце, де стояла Десятинна церква, було свого часу окремою горою і глибокий рів-яр відділяв її од сусідньої на південь гори-двора. Лише пізніше традиція була порушена, рів був засипаний, обидві гори були з'єднані й витворена була одна широка площа. Так підготовлялись умови для того, щоб місто Ярослава — місто вже модерного ґатунку! — охопило великий терен вздовж урвищ з "Золотими воротами" в південно-західній частині міста. За Ярослава місто перестало бути городом-двором, кількісною сукупністю ізольованих гір-дворів. Не окремі дружини окремих дворів, як колись, а єдине військо обороняло тепер ціле місто. Процес концентрації влади знаходив для себе вияв в зміні структури міст.
Щоб зрозуміти тип і характер давнього великого міста, столиці держави, слід уважно придивитися до давнього Галича, як його можна бачити й досліджувати ще сьогодні. Як зазначено в статті проф. П. Курінного, за наших часів на тому місці, де був колись княжий Галич, знаходиться село Крилос. Проф. Яр. Пастернак довів, що саме теперішній Крилос був княж-двором князів Володимира й Ярослава Осмомисла. Той, хто побував тут, той знає, що велика гора витягненим прямокутником підноситься над розлогою рівниною. Ця гора це й є княжий Галич. Оглядаючи це місце, ми впевнюємося, що площа гори тричленна. Навіть сьогодні, навіть не заторкуючи ґрунту лопатою археолога, ми бачимо тричленний характер столиці. Широка площа передньої частини городища системою валів відокремлена від розлогої рівнини суходола. Середня частина, відокремлена в свою чергу ровом і валом од першої, є найвищою. Вона панує над столицею, саме тут височив славетній, могутній, з тесаного каменя збудований, Успінський Собор, фундація князя Ярослава Осмомисла, де він був і похований. І, нарешті третя частина, крайня, найнижча, найменш презентативна — "Золотий тік".
Хороми князя досі нерозкопані і тому ми не знаєм, де саме, в якій саме частині давнього Галича був осідок князя. Можливо, що хороми знаходились в центральній частині; можливо, однак, що вони були в третій частині. Проблема, де були княжі хороми, істотно важлива. Проф. Курінний ладен всю територію гори з нинішнім Крилосом розглядати сукупно, як княж-двір, однак тричленність вказує на якийсь поділ міста. В чому сенс цього поділу? Чи не була перша передня частина ремісничою, центральна з собором епископською і третя, "Золотий тік" княжою, княж-двір, в властивому розумінні цього слова? Це дуже важливе питання, бо од відповіді на нього залежить постановка другого, з ним пов'язаного питання про взаємини в давньому Галичі церковної і світської влади, про ролю, місце й значення князя. Але все це теми дальших дослідів минулого нашої країни.
Ще одна коротка примітка. Вже давно в науці вкорінилась думка, що на Україні городи-бурги, гори-двори були з дерева, що на Сході взагалі не було ніколи кам'яних замків. Мих. Грушевський, приміром, твердить: "Кам'яних укріплень в давній Русі майже не було" (Іст. Укр. І. 1898, 226). Хибне твердження!.. Уже при розкопках Райків знахідки каменів і кам'яних плит в рові вказували на те, що стіни були зовні бруковані. Розкопки 1940 р. в Пліснеську, коло Бродів, наочно довели, що вали ззовні були обкладені кам'яними тесаними плитами.
[Нова дорога. Науково-популярний журнал для кожного. Ч. 2–3. 1946.]
13.03.1946