Після того, як у листопаді 2020 р. в Андреи Кінґ Кольє діагностували COVID-19, вона сумнівалась, що антитіла зможуть захистити її від повторної інфекції, і чимдуж стала в чергу на вакцинацію. Кольє зареєструвалась у всіх пунктах розподілу вакцини, які знайшла поблизу свого міста Флінт у штаті Мічиган. 21 лютого вона отримала другу дозу вакцини «Pfizer» і, здавалось би, могла повернутися до звичайного життя. 8 березня Центр контролю та профілактики захворювань США дозволив вакцинованим людям збиратися без масок всередині приміщень, не дотримуватися соціальної дистанції і, загалом, робити усе те, що вони робили до карантину. Але Кольє не відчула омріяної свободи. Хоча раніше вона була відданою мандрівницею, тепер, за її словами, вона не уявляє, як може знову сісти у літак. За час, що минув після вакцинації, вона так і не наважилась поїсти у ресторані або фізично зустрітися з кимось з-поза своєї соціальної бульбашки.
Андреа Кольє не одна така. Багато людей бояться повертатись до свого докарантинного способу життя навіть після того, як їх повністю вакцинували. Психологи навіть придумали назву для цього явища – «синдром печери».
Жаклін Ґоллан, професорка психіатрії та поведінкових наук з Північно-Західного університету, стверджує, що пристосування до нових умов життя завжди складне й потребує часу. «У багатьох людей з’явився страх перед хворобою і смертю. Цей страх автоматично не зникає після вакцинації, оскільки багато хто схильний переоцінювати ризик захворіти», – стверджує науковиця.
Недавнє дослідження Американської психологічної асоціації показало, що 49% опитаних дорослих респондентів повідомили, що повернення до соціального життя після пандемії викликає у них дискомфорт.
Такі психологічні наслідки пандемії були передбачувані. У травні 2020 р. дослідники з Університету Британської Колумбії опублікували дослідження у журналі Anxiety, в якому довели, що приблизно у 10% людей COVID-19 став причиною серйозного психологічного стресу, схожого на посттравматичний стресовий розлад та тривожні розлади.
Алан Тео, доцент психіатрії з Університету Ореґона, пов’язує «синдром печери» з трьома основними факторами: звичкою, сприйняттям ризику та соціальними зв’язками. «Нам потрібен був час, щоб сформувати звичку носити маску і дотримуватися соціальної дистанції. Тепер, коли звичка вже сформована, її важко зламати. Крім того, існує велика різниця між реальним ризиком і тим, як його сприймають люди». За його словами, для багатьох людей «ризик захворіти і померти є більшим, ніж ризик залишитися самотнім».
Але небажання повертатись до своїх доковідних життів може мати і інші причини. Для когось це страх перед хворобою, але є й ті, хто оцінив переваги життя на ізоляції і не хоче з ними розпрощатися.
Студент Каліфорнійського університету у Лос-Анджелесі Дженезіс Ґутьєрес – один із таких. За його словами, йому подобається вчитися віддалено, але найбільше він оцінив гроші, які зберіг, відвідуючи заняття онлайн. «Повернутися до доковідного життя означає, що мені знову доведеться орендувати шалено дорогу квартиру у Лос-Анджелесі, хоча заняття в університеті я можу відвідувати й онлайн, – каже Ґутьєрес. – Навчаючись дистанційно, я зумів поєднати навчання з іншими справами, на які у мене раніше не вистачало часу».
Алан Тео зазначає, що соціальна ізоляція може набувати патологічних форм хікікоморі – ситуації, коли людина уникає соціальних зв’язків по пів року й навіть довше і яка нагадує агорафобію (страх перед великими приміщеннями і людними місцями). «Запитання полягає в тому, чи цей екстремальний стан став поширенішим за час пандемії, особливо серед підлітків і молодих дорослих, які найбільше до нього схильні?» – каже дослідник.
Що робити тим людям, які хочуть вийти з ізоляції, але відчувають страх? Чи варто їм звертатись до спеціалістів, чи, може, їм просто потрібно трохи більше часу, щоб адаптуватись? За словами Ґоллан, це залежить від рівня стресу. Якщо людина відчуває певні симптоми втоми, депресії або тривоги, вона радить їй заняття, які повертають відчуття сенсу у житті: медитацію, молитву, музику тощо.
Але якщо симптоми важчі, то може знадобитися допомога психотерапевта, який підбере когнітивну терапію, що дозволить подолати стрес. Іноді можна використовувати і медикаменти.
Тео, щоправда, вважає: оптимізм, що пандемія невдовзі закінчиться і світ повернеться до звичайного життя, є невиправданим. «Ґрунтуючись на тому, що ми знаємо про імунітет і нові варіанти вірусу, які постійно з'являються, радше протилежне є правдивим», – вважає науковець.
Melba Newsome
‘Cave Syndrome’ Keeps the Vaccinated in Social Isolation
Scientific American, 3/05/2021
Зреферував Є. Л.
06.05.2021