У березні президент Литви Ґітанас Наусєда виступив із дуже яскравою промовою у Верховній Раді. Добру третину свого виступу пан Наусєда виголошував українсько мовою. А вкінці президент Литви попросив Україну про підтримку – він закликав засудити будівництво Білоруської атомної електростанції і відмовитися від купівлі виробленої нею електроенергії.
Білоруську АЕС зводять за 45 кілометрів від столиці Литви Вільнюса, у білоруському прикордонному селі Островець. Литва тривожиться, що станція буде небезпечною. «Будівельник електростанції – Росія – не лише піддала ризику здоров’я жителів регіону, а й намагається використати проєкт електростанції для розширення свого впливу. Зростаюча крихкість Білорусі означає пряму загрозу для інтересів не лише Литви, а й України», – заявив Наусєда.
Між тим, Україна на початку 2021 року, ще до приїзду Наусєди, імпортувала з Білорусі понад 500 млн кВт/г електроенергії.
Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар розповідає Z, чим небезпечна Білоруська АЕС і чи може Україна відгукнутися позитивно на заклик Наусєди – відмовитися від білоруської електроенергії.
– Нещодавно в Києві пройшла конференція, присвячена проблемі деколонізації України. Ви виступили з промовою, котра мала доволі несподіваний ракурс – про будівництво Білоруської АЕС. Що це має спільного з деколонізацією?
– Спільне – мається на увазі колонізація Росією Білорусі. Ця станція – лише за назвою «білоруська» і за місцем розташування. А насправді це російський проєкт, російські технології, російські гроші. Там працюють російські фахівці: у Білорусі нема своїх фахівців із ядерно-енергетичної галузі, оскільки не було самої галузі. Отже, це механізм енергетичної колонізації Білорусі.
Сам проєкт Білоруської АЕС не є новим. Будівництво атомної електростанції планували в Білорусі ще у радянський період. Її мали звести під Мінськом. Планувалася не просто атомна електростанція, а атомна електроцентраль – вона мала виробляти ще й тепло. Але після Чорнобиля від цього відмовилися. Ідея пережила ренесанс у 2000-х роках, у період певної відлиги у Білорусі.
Пригадую, я сам брав участь у різних заходах, організованих Білоруською академією наук у Мінську. Розглядалося питання диверсифікації енергопостачань. Білорусь – енергозалежна країна: газ, нафта імпортуються. Ну й пролунала ідея, яка мене здивувала: «А збудуймо атомну електростанцію». У принципі, сама ідея правильна: треба зменшити споживання газу, бо теплова енергетика Білорусі базується в основному на газі. Я запитав: «Як ви це бачите?». Відповідь: «Та от, Росатом нам допоможе». Вони і зараз вважають, що це диверсифікація, оскільки робота станції дозволить скоротити імпорт газу із Росії. Ну, імпорт газу скоротять. Але збільшать залежність у тій сфері, в якій залежності не було. А це не просто залежність від постання ядерного палива з Росії, а й технологічна залежність, кадрова.
Самій Росії така ідея, звісно, цікава. Москва підтримує все, що збільшує залежність тієї чи іншої країни від Росії.
Сусідні країни очікувано виступили проти будівництва цієї атомної електростанції. Бо АЕС будують з ігноруванням міжнародних норм для будівництва небезпечних об’єктів, конвенції Еспо. Білорусь не погоджувала цього проєкту зі сусідськими країнами, як це годиться. Сама станція розташована за пів сотні кілометрів від Вільнюса.
Білорусь мала кілька варіантів майданчика – але вибрала Острівець. Зрозуміло, це не Білорусь вибирала – їй директивно вказали, де воно має бути. Задум Росії полягав не лише в тому, щоб «підсадити» Білорусь на електроенергетичну ядерну залежність, а ще й у тому, щоб створити плацдарм для російської електроенергетичної експансії в Європейський Союз. Самій Білорусі стільки енергії не потрібно.
– Конспірологічне питання: якщо станція розташована настільки близько до кордонів Європейського Союзу і НАТО – чи могли там закладатися певні квазімілітарні наміри?
– Кремль використовує логіку, що росіяни ні на кого не нападають, а лише захищаються. Тут, у принципі, може бути сценарій простий і примітивний – раптом можуть «з’явитися» якісь диверсанти, терористи з НАТО, які намагалися вчинити якусь диверсію на атомній електростанції. Чи, наприклад, українські бойовики. Бо якщо послухати КГБ і самого Лукашенка, то українці постійно перекидають у Білорусь якусь зброю, вибухівку. Ми сміємося: дурість, ідіотизм. Але такі заяви ж не робляться випадково. Вони можуть бути частиною інформаційного, дезінформаційного накопичення, яке потім можуть використати для початку каральної операції проти тієї чи іншої країни, яку буде призначено винуватцем. Наприклад, проти Литви: мовляв, Вільнюс завжди був проти цієї АЕС – литовські фашисти захотіли знищити нашу АЕС. Той рівень ідіотизму, який ми бачимо і в Мінську, і в Москві, дозволяє припускати такі речі, на жаль.
– Ви говорили про те, що Росія зацікавлена встановити електроенергетичний плацдарм біля самого кордону з ЄС. Як це працює?
– Ідеться про продаж білоруської електроенергії в Європейський Союз. У принципі, це вже відбувається. І литовці вже розкрили цю схему.
«Бацька», який проголосив себе президентом, перебуває в політичній ізоляції. Для того, щоб налагодити торгівлю, довелося винайти схему з метою обходу цих речей. Електроенергія з Білоруської АЕС надходить в Росію (російська і білоруська енергосистеми утворюють одну енергосистему), потім білоруська електроенергія у вигляді російської продається якійсь латвійській офшорній компанії, вона цю електроенергію виставляє на біржу і там продає – там цю електроенергію купують литовці, поляки, будь-хто з європейців. Формально, електроенергія купується у латвійського трейдера. А на кіловатах не написано, звідки вони надійшли. От і все.
– Щось це нагадує. Тільки з газом і з Україною.
– Ну так, схеми ж однакові – і для електроенергії, і для газу. Газ – була схема «Росукренерго», працювала швейцарська компанія. Тут – латвійська.
Сусідські країни – держави Балтії, особливо Литва, – прагнуть не допустити промислової експлуатації першого енергоблоку Білоруської АЕС, не допустити сертифікованого функціонування атомної станції. Наскільки це вдасться – мені важко передбачити. Це як із «Північним потоком – 2». З одного боку, є бажання його зупинити, з іншого боку – його і далі будують. Так само і Білоруська АЕС. Незважаючи на всі протести і застереження, перший блок функціонує. То вмикається, то вимикається – але працює. Другий енергоблок добудовують.
Питань до проєкту є багато. Починаючи від відповідності належним вимогам тієї сталі, яку використовували при виготовленні корпусу самого реактора.
– Наприкінці минулого року на станції відбулося кілька інцидентів. Наскільки вони є типовими для нових АЕС? Це нормально?
– Складно сказати. Ми виходимо зі скупої офіційної інформації – а вона поверхова.
Коли енергоблок уже збудовано, він проходить період фізичного пуску. Спеціалісти дивляться, як все пройде – запуск реактора тощо. Потім починається етап дослідної експлуатації, коли реактор працює на мінімальних режимах. Після цього режим роботи починають посилювати, щоб якраз і перевірити функціональність усіх систем, передовсім реактора. Пізніше, якщо все нормально, починається період дослідно-промислової експлуатації – реактор включається у мережу, працює під навантаженням. І от коли дослідно-промисловий період завершено, а до роботи станції немає зауважень, тоді підписується остаточний акт про введення в експлуатацію і починається режим промислової експлуатації. А тут ми бачимо, що йде гонка – постійно рапортують, що все добре, і успішне проходження періоду за періодом. Детальної інформації немає. Все під контролем недремного ока ФСБ, яке намагається не допустити витоку такої чутливої критичної інформації.
– Президент Литви Ґітанас Наусєда під час виступу у Верховній Раді закликав Україну не купувати електроенергії з Білоруської АЕС. Київ готовий відгукнутися на цей заклик? Наскільки це зачепить наші економічні інтереси?
– Насправді і не йдеться про якісь великі закупівлі електроенергії в Білорусі. Коли починають роздувати масштаби цієї торгівлі, це теж неправильно.
Передовсім, з Білоруської АЕС ми нічого купувати не можемо – немає прямої лінії електропередачі від Острівця в бік Києва.
– Тобто ми не можемо купувати чи не купувати із конкретної АЕС – ми купуємо в Білорусі?
– Так. А Росія відразу підхопила: «Все, Білоруська АЕС запрацювала – Україна закуповує електроенергію з Білоруської атомної...»
Електроенергія береться із білоруської енергомережі. Вона ж інтегрована із російською. Себто ми, по суті, закуповуємо ту ж саму російську електроенергію, тільки через білоруський напрямок. Так, ми були змушені взимку взяти [електроенергію з Білорусі], бо в нашому електроенергетичному секторі був бедлам: на початку опалювального сезону працювало 10 із 15 енергоблоків на наших АЕС – хоча зазвичай працює 13; на теплових станціях, бачте, закінчилося вугілля… У таких обставинах виникає дефіцит електроенергії. Якщо його не покрити, тоді треба відключати когось із споживачів. Знайшли вихід – взяти якусь частку електроенергії з Білорусі. Її було небагато, але в той момент вона мала критичне значення, щоби не допустити «віялових» відключень.
Звісно, тут є серйозний політичний підтекст – ми ж не визнаємо режим Лукашенка легітимним. Для нас він – незаконно проголошений президент. Є й другий момент: ми беремо електроенергію чужого виробника, а свій «Енергоатом» змушений простоювати – це теж аномальна ситуація.
Я сподіваюся, що в українському законодавстві введуть заборону на закупівлю електроенергії з Білорусі та Росії. Вона була тимчасовою і закінчилася в грудні. Хочеться вірити, що цю норму відновлять на постійній основі. Ну а охочих поживитися на халяві у нас ніколи не бракувало. Крім того, у нас є лобі – категорія, я б сказав, корисних ідіотів – у середовищі народних депутатів, які вважають себе великими ринковиками і лібералами й ратують за те, щоби українському споживачеві електроенергія обходилася якомога дешевше. А тому треба запустити на ринок більше дешевої електроенергії. Дешевої – це Білорусь. Мовляв, жодної політики – сама економіка і турбота про споживача, рядового українця. Ось так маскуються корисні ідіоти.
Якби ми не зазнавали російської агресії, якби Білорусь не була російським сатрапом, тоді ми могли б використовувати такий підхід. Але реальність зовсім інша: Росія – агресор, Білорусь – союзник агресора. Навіщо нам створювати додаткові залежності, тим більше, в такій критичній ситуації?
– Низка оглядачів коментували заяву Наусєди з погляду моралі. Україна закликає інші країни заблокувати «Північний потік – 2» – навіть коли це на збиток їхнім економічним інтересам. А тут сама підживлює чужий проєкт, котрий є загрозливим для стратегічного союзника.
– Політика і мораль – речі часто несумісні. Керуватися треба національними інтересами. А національні інтереси полягають у тому, щоб не купувати білоруську чи російську електроенергію, бо у нас вистачає своїх потужностей – вони навіть у надлишку.
Інша проблема, що у нас не збалансована структура енерговиробництва. Ми маємо перевиробництво «зеленої енергії» – а вона приносить нестабільність в енергомережу. У нас дефіцит маневрових потужностей. Вони дозволяли б збалансувати систему у випадку виникнення якогось дефіциту і не дати їй випасти у «блекаут». Ну, наприклад, вимкнувся один атомний енергоблок і в одну мить «вирубилися» тисячі мегаватів. Як їх компенсувати? Тоді треба або вимкнути певну кількість споживачів, або включити маневрові потужності. Таким ресурсом є вугільні енергоблоки, які розкочегарюються дуже швидко. А коли немає зайвих вугільних енергоблоків у гарячому режимі, як це було взимку, коли ахметовський «ДТЕК» повиключав ряд вугільних енергоблоків під приводом того, що не встигли зробити ремонт, – тоді так, виникла проблема взяти електроенергію на роль маневрової потужності. Взяли білоруську. Це був вимушений крок, але треба пильно стежити, щоб вимушені винятки не стали системою.
– Тобто підставити плече Литві – не важко. Лише треба самому бути готовим.
– Звичайно. Питання треба вирішити на рівні Верховної Ради – ухвалити закон. У попередньому законі була елегантна красива схема: імпорт електроенергії здійснюється з країн, що є членами договору Енергетичного співтовариства – а це країни Європейського Союзу, Україна, Молдова, Балканські країни. Але суть у тому, що ми не можемо взяти електроенергію з країн ЄС, бо наша енергосистема не синхронізована з європейською. Наступного сезону ми маємо пройти випробування з роботи в ізольованому режимі. І тоді вже буде зрозуміло, чи ми можемо долучитися до європейської енергосистеми. Бо зараз – не можемо. Можемо брати електроенергію лише на Бурштинський енергоострів, сполучений із європейською енергосистемою, але не в енергосистему у цілому.
– Як щодо Литви? Виглядає, що Путін пропонує литовцям тамувати спрагу своєю ж кров’ю – тобто купувати електроенергію зі станції, якої вони самі бояться.
– Ні, там ситуація не така вже гостра. Країни Балтії виходять зі системи БРЕЛЛ (електричне кільце Білорусі, Росії, Естонії, Латвії, Литви) – вже завершується будівництво інтерконекторів між собою, і спокійно братимуть електроенергію з країн Європейського Союзу. Не можна сказати, що ця проблема стоїть для Литви критично. Основне питання – проблема безпеки. Литва працює над тим, щоб вирішити не тільки питання електроенергетичної самодостатності, а й докласти зусиль, щоб ця Білоруська АЕС ніколи не запрацювала в сертифікованому режимі. Литовці намагаються заручитися підтримкою європейських регуляторів, доводять, що ця електростанція є проблемним об’єктом і його не можна допускати в експлуатацію. Бо Білоруська АЕС вже порушила передбачені норми: цей об’єкт споруджують без погодження з країнами-сусідами. І не можна бути певним, що всі вимоги технічні, технологічні там дотримані. Повного доступу до документації не надають. Бо, напевне, є що приховувати.
Розмовляв Володимир Семків
05.05.2021