«Радянський союз не міг контролювати розповсюдження радіації – але намагався контролювати інформацію. Деякі спостерігачі говорять про 1986 рік Чорнобиля як про визначальний рік для падіння залізної завіси у Європі».
Чому «мирний атом» досі не може позбутися спадку «атома для війни»? Як саме чорнобильська трагедія вплинула на розпад СРСР? Що спільного між порятунком від радіації і від вірусу?
Тези з виступу директора Гарвардського українського наукового інституту історика Сергія Плохія з дискусії «Чорнобиль 35 років потому: Уроки, які треба засвоїти заново», котра відбулася 26 квітня
Зброя, культура, секрети
Причини аварії на ЧАЕС та наслідки аварії на ЧАЕС, безумовно, вкорінені у реаліях 1960-х років – реаліях Радянського союзу у той період, конкуренції між наддержавами доби холодної війни. Втім, причини та наслідки, на мою думку, виходять і за рамки місця та часу, коли сталася аварія. Вони мають ширший міжнародний контекст.
Один із чинників – це військове походження атомної енергетики будь-де на світі, чи це був Радянський союз, чи США, чи будь-яка інша країна. Ядерна енергетика насправді була побічним наслідком, запізнілою ідеєю – коли йдеться про інвестиції, коли йдеться про фокус, коли йдеться про інтерес. Майже вся увага і майже всі інвестиції пішли на атоми війни, а не на мирний атом. Реактори, які ми маємо по всьому світі – різні моделі, так чи інакше вкорінені в історію військових змагань.
У Радянському союзі ця теза справдилася, мабуть, найбільше. Наприклад, людьми, котрі доклалися до першої радянської атомної бомби, були тодішній керівник радянської Академії наук Анатолій Олександров і міністр середнього машинобудування та керівник радянського аналога «Мангеттенського проєкта» Юхим Славський. Вони були ключовими фігурами в будівництві радянської атомної бомби та реакторів, котрі виробляли збройні уран та плутоній, – водночас вони були одними з ключових акторів у конструкції реактора РБМК-1000, що вибухнув у Чорнобилі. Цей реактор був подвійного призначення. За потреби він міг припинити виробляти електроенергію і приступити до виробництва збройного урану.
Мілітарне походження атомної енергетики означало ще одну важливу річ – воно передбачало секретність. Усі проблеми з реактором тримали у таємниці. Навіть для людей, відповідальних за те, щоб управляти цими реакторами.
1975 року недалеко від Ленінграда, нинішнього Санкт-Петербурга, сталася аварія, дуже подібна за технічними характеристиками до тієї, що згодом трапилася в Чорнобилі. Але що відбулося потім? Проблеми, які вийшли на перший план внаслідок цієї аварії, ніколи не доходили до решти учасників промисловості. Люди з кімнати управління 4-м реактором ЧАЕС у квітні 1986 року анічогісінько не знали про потенційні проблеми реактора, котрий може стати нестабільним при роботі на певному рівні потужності. Секретність, пов’язана з мілітарною ядерною програмою, – одна з найбільш вагомих сторінок цієї історії.
Валерій Легасов – людина, відома, мабуть, кожному, хто цікавиться темою Чорнобиля, зокрема завдяки серіалові, випущеному два роки тому. Коли він поїхав до Відня і почав говорити про реактор і про речі, які вважалися секретними, його піддали остракізму власні ж колеги і ціла радянська індустрія. Що врешті й стало однією з причин, які підвели його до смерті.
Ще одне питання, яке випливає із мілітарного походження атомної енергетики, – це питання безпеки та особлива культура безпеки. У випадку з Чорнобильською ядерною катастрофою проявилися деякі проблеми, пов'язані конкретно з радянською специфікою. Та насправді це значно ширша проблема – незалежно від того, йдеться про Україну, про Білорусь чи про будь-яку іншу країну – навіть сьогодні.
Люди, котрі організовували випробування тієї доленосної ночі в квітні 1986 року, мали дуже мало досвіду, дуже мало підготовки. Анатолій Дятлов, колишній заступник головного інженера з експлуатації Чорнобильської АЕС, насправді проходив підготовку на невеликих реакторах на радянських підводних човнах.
Головним завданням цих людей було, звичайно, виробництво електроенергії. Вони мали цілі. Вони мусили зробити так, щоб досягти цих цілей. Отже, питання безпеки стояли на другому місці. Це стало фактором, що сприяв катастрофі. Знову ж таки, це випливає з військового походження програми, але також підготовки цих людей, браку досвіду, відсутності культури безпеки. Це, зокрема, було фактором, котрий спричинив аварію на АЕС Три-Майл-Айленд у США.
Третій пункт, про який я хотів би сказати, – це питання поінформованості суспільства про атомну енергетику загалом і про аварії зокрема. Жодна управляюча компанія, жоден уряд жодної країни у світі не хоче сказати занадто багато населенню про атомну енергетику, а особливо про аварії. Безумовно, Радянський союз перевершив усіх. Комуністична партія мала повну владу і тримала інформацію під повним контролем. Спроби приховати правду спричинили масову мобілізацію в Україні, а також в інших республіках Радянського союзу. Через два-три роки після аварії, коли Горбачов розпочав політику гласності і перебудови, масова мобілізація стала основою для руху за незалежність у низці країн, зокрема в Україні. Із цього можна зробити низку висновків – і про режими, які розвивали атомну енергетику, і про спроби приховати інформацію.
Радянський союз не зміг пережити Чорнобильську трагедію. Фінансування низки проєктів, пов'язаних із Чорнобилем, узяли на себе Україна, Білорусь, частково Росія – але в основному сусіди і міжнародна спільнота в цілому. Зокрема, йдеться про нещодавно збудоване сховище – проєкт, ціна якого перевищила два мільярди доларів. Звичайно, Україна вдячна за допомогу та сприяння. Але це привертає увагу до питання, якою є національна відповідальність і якою є міжнародна відповідальність за подібні трагедії.
Вплив Чорнобиля на розпад СРСР
Інформація про радіацію потрапила на Захід і стала публічною ще до того, як Радянський союз виголосив перше скупе повідомлення про аварію. Я, безумовно, пам’ятаю ті дні в Україні. Ми справді отримували інформацію із закордонних передач – BBC, «Німецької хвилі», «Голосу Америки» і так далі. Вказівки щодо того, як краще діяти і що краще залишатися вдома, спочатку надходили від урядів іноземних держав, а не від уряду країни, громадянами котрої ми були.
Спроба встановити контроль над інформацією стала серйозним провалом. Це спричинило спалах недовіри до влади. Рівень довіри ніколи не був високим у Радянському союзі. Щоправда, він дещо виріс із приходом Горбачова – молодого та енергійного лідера. Але стався Чорнобиль – і запанувала тиша. Горбачов звернувся до народу лише через три тижні після аварії. Він не поїхав відвідувати атомну електростанцію – лише через три роки після аварії.
Радянське суспільство відчувало себе зрадженим. Передовсім це стосується України, котра мала доволі сильне – принаймні набагато сильніше, ніж, скажімо, Білорусь – відчуття самоідентичності. Зокрема, йдеться про українських письменників, інтелектуалів. Саме письменники створили перші організації, які допомогли структурувати відчуття недовіри до влади, протестні настрої, прагнення захистити себе. Витоки українського Руху насправді сягають антиядерної мобілізації 1988-го, 1989-го та 1990 років. Найпершою політичною партією, створеною в Україні, був «Зелений світ» (організація «Зелений світ» створена 1988 року; у 1990-му вона стала засновницею Партії зелених України, – Z). Це політична сила, яка народилася із протесту проти приховування інформації від людей.
Лідером організації «Зелений світ» був Юрій Щербак. Він почав збирати розповіді про те, що трапилося, ще перед Світланою Алексієвич. Щербак першим опублікував свідчення ліквідаторів і операторів станції. Тодішнім центром ліберального руху був не Київ, не Мінськ, а Москва. І він передав рукопис у Москву, щоб надрукувати у журналі «Юность».
Іншими важливими постатями були письменники Іван Драч і Володимир Яворівський. Їхні твори – це цікаве відображення трансформації суспільного ставлення до атомної енергетики. І Драч, і Яворівський як молоді письменники вітали розвиток атомної енергетики в Україні. Для них це було свідченням того, що Україна зростає, що вона приєднується до атомного клубу. І згодом вони стали першими, хто сказав: ми помилилися, ми не знали певних речей, які призвели до трагедії. Вони були ключовими постатями не лише в антиядерному русі, а й у русі за здобуття Незалежності. Драч був лідером Руху, а Яворівський зачитав у Верховній Раді текст Акта проголошення Незалежності.
Я абсолютно згоден із тезою, що Радянський союз розпався б – і розпався б неминуче, був би Чорнобиль чи ні. Можливо, це сталося б дещо пізніше… З іншого боку, важко говорити про це, оминаючи теми Чорнобиля.
Голосування України за незалежність у грудні 1991 року, що стало останнім цвяхом у труні Радянського союзу, не відбулося б без Руху. А історія Руху справді дуже тісно пов’язана з Чорнобилем.
Уроки
Для відкритості атомної енергетики Чорнобиль зіграв позитивну роль. Кожен, хто займається на міжнародній арені питаннями атомної енергетики, постійно покликається на досвід Чорнобиля. Після того, як сталася аварія на «Фукусімі» (хоча «Фукусіма» і не супроводжувалася таким режимом контролю, як Чорнобиль), науковці порушили питання: обернімося назад – подивімося, до чого призводить модель Чорнобиля. Є усвідомлення факту, що атомна аварія в одній країні означає проблеми для всього світу – радіація розповсюджується і несе загрозу здоров’ю, добробуту, суспільному устрою далеко за межами країни, де сталася сама аварія.
Світова спільнота зробила низку дуже позитивних кроків, зокрема прийняла низку угод про раннє інформаційне попередження про аварії.
Безумовно, на зміну ставлення вплинуло і падіння Радянського союзу, і закінчення холодної війни. Але й сам Чорнобиль посприяв тому, що атомна промисловість та стандарти безпеки (особливо в країнах Східної Європи та колишнього СРСР) надзвичайно покращилися при активній участі Міжнародного агентства з атомної енергії. Перший візит президента МАГАТЕ до Радянського союзу відбувся у травні 1986 року. Це був перший крок до відкриття промисловості і дотримання міжнародних норм. Це дуже важливо для України – держави, де сьогодні діє 15 реакторів, середній вік яких – 32 роки, які виробляють понад 50% електроенергії. Україна стала головним вигодонабувачем, якщо йдеться про трансформацію індустрії.
Ці 2 мільярди доларів, які світ виділив для 4-го реактора, – це для мене аргумент, що міжнародний контроль слід посилити. Чорнобиль показує, що національний уряд, який будує атомну електростанцію, отримує від цього найбільші економічні та інші вигоди. І це, безумовно, його суверенне право. Та якщо щось піде не так, це стає відповідальністю всього міжнародного співтовариства. Це те, що треба розуміти зі самого початку і вбудовувати в систему міжнародного контролю.
Радянський союз не міг контролювати розповсюдження радіації – але намагався контролювати інформацію. Деякі спостерігачі говорять про 1986 рік Чорнобиля як про визначальний рік для падіння залізної завіси у Європі.
Радіація і ковід
В обох випадках – коли йдеться і про радіацію, і про вірус – ми маємо справу з невидимим ворогом. Це означає, що їх дуже важко контролювати. Це також означає, що інформацією дуже легко маніпулювати. Ще одна паралель – надзвичайна ситуація, яка починається в одній країні, згодом поширюється через національні кордони і починає загрожувати здоров’ю суспільств, а також і політичним системам та стабільності у країнах усього світу. У цьому сенсі паралелі між пандемією та радіацією Чорнобиля справді існують.
Реакція світової спільноти дозволяє мені зробити припущення, що ми не засвоїли старих уроків. Як я вже згадував, після Чорнобиля реакція полягала в тому, щоби зняти кордони, дозволити міжнародним організаціям потрапляти в місця, куди вони раніше не могли потрапити. Реакція ж на пандемію – давайте будувати залізні завіси, давайте будувати стіни. Були кроки – зокрема, з боку США – спрямовані на те, щоб відкликати підтримку Всесвітньої організації охорони здоров'я, на послаблення міжнародних організацій, які мають справи з надзвичайними ситуаціями планетарного масштабу.
Звичайно, світова спільнота зробила багато помилок, коли йдеться про чорнобильську катастрофу. Але що було важливим і правильним – це міжнародна солідарність. Була ідея, що лише об’єднавшись зможемо впоратися з таким лихом. Під час пандемії ми це втратили. Частково через те, що закриття кордонів сприймалося як один зі способів зупинити поширення хвороби. Але на це вплинули також і політичні причини, які можна пов’язувати із популістською хвилею. Ми мусимо змінити своє ставлення до того, що відбувається. Ми засвоїмо уроки Чорнобиля, якщо зміцнимо міжнародні інституції, передовсім ті, що пов’язані з ООН.
Секретність «Фукусіми»
Коли я говорив про факт, що уряд жодної країни, керівництво жодної компанії не має бажання ділитися інформацією про проблеми, то мав на увазі, зокрема, керівництво TEPCO (Tokyo Electric Power Company, оператор «Фукусіми», – Z). З одного боку, за вибухом реактора можна було спостерігати у прямому ефірі на екрані телевізора. Таким чином, масові медії стали не просто частиною історії, а й частиною рішення. Водночас TEPCO не була щасливою з того приводу, що мусила ділитися деталями. Головну роль в інформуванні громадськості та міжнародного співтовариства зіграв уряд. У той час існувала висока напруженість між керівництвом TEPCO та урядовцями.
Отож, ми бачимо закономірність: самі управляючі установи, які керують цими об’єктами, за своєю природою є закритими. Це походить від традиції «атомів для війни» – хоча, безумовно, впливають і побоювання, що це може нашкодити їхньому бізнесу.
Звичайно, ставлення до інформування потрібно змінити. У суспільствах, які не є демократичними – таких, як Радянський союз – уряд може вдатися до приховування інформації. Набагато важче цього досягнути у демократичних суспільствах, особливо з огляду на рівень розвитку сучасних соціальних медій. Сьогодні не вдасться приховати багато речей. Набагато актуальнішим стає боротьба з маніпулюванням інформацією.
Підготував Володимир Семків
28.04.2021