Ми мусили дожити до своїх поважних років. Від того ранкового піонерського горна над досвітнім Ужем, відлуння якого сягало до затуманеної вершини Явірника, до книжок і виставок. Від чубатого чорноволосого хлопчика з пензликами й мольбертом у підніжжі Малоберезницького монастиря до статечного майстра живопису й графіки Бориса Васильовича Фірцака.
Ми вже самі майже досягли того віку, в якому тоді перебував керівник образотворчої студії юних художників Золтан Степанович Баконі, котрий збирав юні обдарування то в Сваляві, то у Великому Березному в типовому для тих часів піонерському таборі. Що саме тоді малював Борис, я не дуже й пам'ятаю. Затямилися купання на Ублянці й похід на гору Явірник, де ще не було Янка Деревляного, а оригінальний чеський туристичний притулок. Були ще юні сміхи з виховательки у вечірні часи, легкий сон, перед яким Тарас Турянський кпив вигуком «І на веранду!» (виховницю звали Вірою).
Відтоді я не бачив Бориса Фірцака наживо, хоч неодноразово бував у Києві та Львові, де він здобував професійну освіту. І тепер мені пише білчанин з походження Володимир Кришеник про те, що неодноразово переконував сусідів, що з Бориса буде великий художник.
Боржавська долина в Закарпатті, з якої родом Борис Фірцак, закарпатський Йордан. Від сивих вершин полонини Боржава до полуничних і перцевих плантацій у середній течії однойменної річки. Класичне сонячне Закарпаття. Не скажу, що родинне оточення в селі Білки, одному з небагатьох поселень Австро-Угорщини, яке мало статус містечка, впливало на колористику Борисової палітри. Борис був надто незалежний від впливів майстрів закарпатської школи живопису, надто автономний і суверенний. Старі закарпатські колористи були неперевершені, але Борис Фірцак хотів бути іншим, неповторним. Його не змогло полонити портретування замовне. Його зіркий погляд проникав у спектри небес над Бужорою, світанковою й вечерішньою, у відтінки очей, шкіри пересічних і непересічних натурників, що при першому спогляданні на полотнах здавалися якимись ефемерними й безтілесними, метаморфозуючи далі в стрімку людську плоть.
Ті арт-критики, що досі писали про образотворче мистецтво Бориса Фірцака, якось ковзали по поверхні його полотен, припасовуючи до них «дзен» чи ще щось інше. Всі ймовірні анатомічно-академічні штучки з блакитними прожилками тіла заливали благородні психологічні кольори – вогонь і жар, лід та іній, що завгодно…
У зв'язку з триванням експозиції творів Бориса Фірцака в Львівській галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, яку я фізично не міг відвідати, переглядав каталог цієї «Портретації». Мимоволі мені хотілося ототожнити портрет «Тетяна» з портретом Мерилін Монро Енді Воргола. Та навіть Воргол, якому на початку 90-х років я виспівав гімн «Сервус, пане Воргол», а потім його в музиці й виконанні озвучив Тарас Чубай, здався мені прісним з цим фірцаківським портретом. Саме в ньому Борис зумів помістити всю блакить карпатського неба й зелень пралісів. Ці кольори домінують в багатьох роботах Фірцака. Може, в окремих мистецтвознавців вони викликають інші асоціації, а в мене – кольори Закарпаття, антоничівську «Зелену євангелію», любов до життя. Можна тільки догадуватися чому на портреті художниці Олени Придувалової голубий скальп і якась буденна картато-коцкова одежина. Як сполучити земне й небесне?
Ця індивідуальність, ця внутрішня незалежність відокремлює Бориса Фірцака від багатьох його сучасників. Знаних і невідомих. Присутність пурпуру на окремих картинах йде як ознака маєстату й патриціанства з одного боку, з іншого як сонцесхідне чи призахідне світило, той плин, котрий рухає життям.
Я поганий мудрагель та аналітик для довершених робіт майстрів. Залишмо цю аналітику для дослідників вернісажів та галерейних запасників.
Знаменно, що народилися ми з Борисом Фірцаком під одним зодіакальним знаком Тельця. Я мало вірю в астрологію і всілякі там не божествені знаки, але й різниця в роках наших мізерна. Кожен досяг досконалості по-своєму. І це закономірно.
Юлій Фірцак був за Австро-Угорщини наш церковний владика й депутат угорського парламенту, в залі якого споглядав картину закарпатця Мігая Мункачі «Здобуття батьківщини. Іван Фірцак-Кротон – білецький молочарош і силач. Борис Фірцак поєднав владицтво й силу Фірцаків у модерному мистецтві. Здоров'я й світлого зору. Обійму й поцілую не лиш його автопортрет, але й трепетне живе тіло митця бодай через півстоліття.
Петро Мідянка, поет, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка в галузі літератури
26.04.2021