Зі Степаном Михайловичем Стойком я більше люблю говорити телефоном з тих околиць, де він молодим ходив по пралісах, пестячи підмаренники, зелений підлісок у бучинах, тішився зі своєї лісівницької епопеї й тоді, коли був знаним професором лісогосподарської справи, великим природолюбом.
Говоримо зазвичай про невтішні політичні перебіги на нашій батьківщині, потім повертаємо на Закарпаття, де мешкає його велика родина, бо священичі сім'ї, де виростав Степан Михайлович були немалими. Говоримо про Буштино, Кричево (рідне село професора в Тячівському районі), Новоселицю й Широкий Луг, Нересницю. Саме в Нересниці живуть сестра й брат Степана Михайловича Костянтин, котрий тямить мого батька, старого закарпатського лісоруба . Батьком Костянтин Михайлович захоплювався – кремезний, білявий, синьоокий, непоспішний, але поміркований у роботі з величезними колодами. В Трансильванію бабраків колись не брали.
Дитинство Степана Михайловича Стойка, його юність пройшли в Новоселиці на Тячівщині, де його батько був православним священиком. З Новоселиці на північ дорога пролягала в інше велике православне село Широкий Луг, де на ті часи знаходився найбільший у Чехословаччині буковий праліс. Цей праліс взявся досліджувати професор із південноморавського міста Брно Алоїз Златнік.
Степан Михайлович і Златнік приятелювали вже за радянських часів. Саме до праці Златніка «Лужанський праліс» і спрямував мене професор Стойко. Моя чеська приятелька, студентка університету ім. Масарика в Брно пані Кочишова відшукала той науковий журнал у якійсь з брненських бібліотек, заксерила, сходила на цвинтар Брно, де покоїться Златнік і зафоткала могилу, пам'ятний знак ув одному з лісів Морави. То я все отримав задля власного інтересу й задоволення.
Оскільки священича фара в Новоселиці стояла при головній дорозі, то до неї нерідко заходив подорожуючий до Широкого Лугу люду. Пошта та нотаріат, станція вузькоколійки Тересва-Усть – Чорна тоді містилися в Нересниці. Там отримував пенсію засланий у гори за консервативні погляди, учасник Чеських дружин у Росії, майор Вацлав Вітачек. Він іноді заходив до о. Стойки й про нього мені також розповідав Степан Михайлович.
Це громадянські чесноти професора Стойка. А насправді він мене зачарував книжкою «Карпатам зеленіти вічно», котру я колись придбав з цікавості до природоохоронної справи й до Карпатського регіону взагалі. У книжці були детально описані не тільки природоохоронні об'єкти, а й кожний релікт та ендемік. Було багато й інших його спеціалізованих наукових досліджень для лісівників, ботаніків, екологів
Степан Михайлович навіть у книжці (найновіше видання) «Історичний та етнокультурний нарис закарпатського села Кричово» не обходиться без розділу «Природні умови околиць Кричова та басейну р. Теребля», «Екологічні засади сталого розвитку Кричова», «Протиповеневі заходи на р. Тереблі». Для нього нема поділу на природню та душевну екологію. Все проходить у тісних зв'язках природнього, людського і надприроднього.
Тогочасна гімназіальна освіта була на високому рівні: Хустська гімназія була спеціально збудована чехами на прохання батьків із східного Закарпаття. Її закінчував і Степан Михайлович Стойко, потім лісогосподарський факультет Львівського сільськогосподарського інституту. Відтоді вже почався науковий ріст: захисти дисертацій. Його головні наукові напрями – лісознавство, лісова екологія, ботаніка, охорона природи
Виклади ботаніки на лісогосподарському факультеті Львівського лісотехнічного інституту (1945-1966). В 1966-1970 – старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту ботаніки АН УРСР. Завідував відділом охорони природних екосистем у Львівському природознавчому музеї АН УРСР та Інституту екології Карпат НАН України (1972-2000рр.) По сумісництву викладав спецкурс «Охорона природи» на кафедрі раціонального використання природних ресурсів і охорони природи Львівського національного університету імені Івана Франка (2972-2000).
Вся його столітня наукова біографія нерозривно пов'язана зі Львовом, великим українським науковим і культурним центром. Однак професора Стойка ніколи не покидає сентимент до Срібної Землі, куди він приїжджає майже щороку. Зупиняється переважно в родині сестри в Буштині. Звідти на Різдво Богородиці подорожує до рідного Кричова. Як син священика , відчуває духовну потребу побувати в храмі, звичайній сільській церкві, а не в помпезному міському соборі.
Церква Різдва Івана Предтечі Київського патріархату,споруджена в селі Нересниця Тячівського району.з ініціативи брата Степана Стойка Костянтина на місці зруйнованої повінню Усть-чорнянської вузькоколійки.На задньому плані рікаТересва й руїни залізничного мосту.Черговим на переїзді через колію працював колись брат-близнюк письменника Чендея Петро.
Якось природоохоронці-аматори разом з дирекцією Карпатського біосферного заповідника в Тячеві зробили стихійне зібрання на захист дубових лісів у пониззі ріки ріки Тересва. Ентузіасти привезли на ці збори професора Стойка, що у свої надвисокі роки бездоганно модерував як справжню наукову конференцію. Передніше він попросив мене написати щось про дуби: типу доповіді й оригінальної поезії. Я не міг йому відмовити. Та й на службовому кашкеті над гайного кокарда з дубового листя.
Дубом скельним, дубом черещатим, червонолистим височіє столітній велет національної природоохоронної справи дійсний член НТШ професор Степан Михайлович Стойко. «Ноги погано служать, а голова працює», – каже мені й ділиться науковими дослідженнями.
У Вучковому на Міжгірщині в оточенні букових пралісів живе ще ровесник Степана Михайловича поет і вчитель Петро Продан. Продан живе, хоч давно нема знаменитого лісівника Лоя. І це прекрасно, що Срібна Земля має столітніх живих патріархів. І чим це не час патріархів?
