Петро МІДЯНКА

Це прекрасно, що Срібна Земля має таких столітніх живих патріархів як Степан Стойко. І чим це не час патріархів?
14.03.20 | | Минуле
Юрій Андрухович, як його знамениті попередники Чубай і Лишега, продовжив нашу літературну євроінтеграцію, не декларуючи її прямолінійно.
13.03.20 | | Дискурси
На відміну від поляків, котрі давно співпрацюють з українським літературним середовищем, чехи менше перекладають українську поезію, а ми ще менше чеську. Деякі зрушення відбулися в 2015 році, коли Україна стала почесним гостем Міжнародного поетичного фестивалю «Місяць авторських читань». Тоді брненське видавництво «Vetrnе mlyny» видало українським поетам книжки й оприлюднило фільми в серії «Українська читанка».  
Сьогодні важко здивувати поетичними одкровеннями досвідченого читача з-поміж купи численних видань: і «метеликів», і поважних «гросбухів». Тим більше, що в своєму віці книжок купую мало. Тяжко в громадді породи відшукати витонченого поета, який би зворушив не лишень глибокими почуттями, але й добірною стилістикою, бездоганною технікою вірша…  
  Бозна коли шкільний історик, випускник Вищої партійної школи, відволікшись від теми уроку, розповідав нам, учням середніх класів, про те місце, де ми навчалися. Вів розмову, що над пивницею, де наш навчальний корпус, колись стояла церковна фара з мощеним каменем двором, і піп Грабар вінчав молодят.  
  Їм затьмарилися рідні овиди в квітні 1944 року. Розірвані подушки й перини, порвані священні книги по млачках і яругах. Десяток возів до найближчої станції вузькоколійки, звідки мали відправити вглиб Угорщини, до містечка Матесалка.    
Мій дід Олекса Михайла Ілляшового за Австро-Угорщини межував городом із церковною фарою. Я запам’ятав той камінний парохіальний будинок уже з радянськими агітаційними лозунгами, оскільки там містився шкільний гуртожиток для дітей з віддалених гірських присілків. Там не було якихось фундаментальних огорож. Зате стояли мурована пивниця зі замшілим склепінням і колодязь-журавель.   Місце плебанії-фари з XVIII століття. Хата-пустка.  
  Десь понад 40 років тому зібралися троє однокласників до мінерального джерела під полониною Красна. Тоді не було ні айфонів, ні планшетів, навіть плівкових мильниць, то якесь фотання було неможливе. Але я добре затямив двоповерховий мисливський будиночок з березовою балюстрадою на балконі. Хлопці казали, що то «майорова хижа».