За своє не надто довге життя я пережив дві революції. Пережив по-різному. Якщо перша революція вплинула на мене безпосередньо, то друга викинула мене на марґінес. Її я можу тільки спостерігати. І це є ідеальними умовами, щоби могти доволі точно бачити.
Адже всі революції відбуваються виключно у площині базових інстинктів. Виживання, секс, влада. Сукупно ці інстинкти виражаються у власності. У володінні реальністю. Якісні революційні стрибки визначаються двома показниками – якою є реальність і хто нею володіє.
Моя перша революція була фактично контрреволюцією. Але тільки на рівні ідеї. Вона полягала у відновленні священності приватної власності. Практика, звичайно, була революційною. Оскільки після довгого, понадмойсеєвого, періоду державного соціалізму не відбулося консервативної реституції. Умовна копиця умовного спільного сіна була розпарцельована новими людьми. Що було нічиїм, стало чиїмось. Звідки вони взялися, ці нові власники – це і є головним питанням тієї революції. В кожному разі, революція полягала у перерозподілі, який виявив нових власників, відібраних за нетрадиційними ознаками.
І так все тривало доти, доки не почалася наступна революція. Вже справжня і тотальна. Недаремно комуністи казали, що для перемоги комунізму потрібна матеріально-технічна база. В якийсь момент вона почала виразно бути. Спочатку на рівні надвиробництва і споживацтва. На рівні матерії. Нові речовини, нові матеріали, нові харчі, нові барвники, нові синтезовані штуки. Треба було вимкнути інстинкт виживання. Наситити настільки, щоби довести до безсилля дальшого поглинання матерії.
І тоді на поміч революції прийшов обіцяний науково-технічний прогрес. Це вже було щось неймовірне. Створення і освоєння небаченої перед тим форми матерії. Цифрової. Вона раптом розляглася перед мільярдами неповторно однакових особистостей, як кілька нових континентів. Як нова біохімічна реакція.
Свіжий сенс співтворення і опанування власністю і владою перенісся в оцифрування світу. Звичайно, що на різних рівнях. Мейнстрімом стала умовна фотозона. Клешня з фотокамерою є рукою Бога. Фотозона творить ландшафти, якими опановує. Хто захоплює цю сферу, той є ленд-лордом.
І все, що було до цифрового зображення, не є достатньо легітимним. Потрібні новітні документи, які засвідчують новітній тип власності.
Друга сигнальна система радикально зближається до першої. Слова не можуть рівнятися за силою сигналу із зображенням.
Колись давно, ще перед двома революціями, я уявляв собі, що – позбавлений інших форм власності – буду цілковито вдоволеним, маючи єдину на той час позаформаційну форму всеохопної власності. Буду присвоювати через мову, через слова, поняття, значення, історії. Ну, і мав. І маю все, що лиш може бути у світі, чого лиш душа прагне. І на тому стоп. Як з тим чуваком, який колись загнав коня і себе, аж поки не захопив степу стільки, що вже край.
Велика революція полягає в тому, що перемінилися принципи і пропорції розподілу матерії. Землі, ландшафти, мапи, описи і реєстри стали багатовимірними. Я собі маю цілі князівства, описані словами у пам'яті. Мільйони моїх сусідів відгороджують собі території у іншому вимірі. Наші межі не перетинаються, як би мали перетинатися всілякі колючі дроти і паркани з прозорого вориння. І у кожного буде що передати у спадщину.
Зрештою, усі ми – незалежно від того, які вербальні чи зображальні світи творимо, яку власність здобуваємо, плекаємо і леґалізуємо – так чи інакше з'являємося на ще одній площині реальності, яка належить тим, хто дійсно має владу. Бо там наразі нема нашої деміургічної режисури. Там ми всі стаємо справжніми. Там попросту багато-пребагато камер зовнішнього спостереження.
І у цій діарамі – шпарка для третьої революції за мій недовгий вік.
01.04.2021