Складність, яка себе усвідомлює

Інґа Кейван. Тінь базальту. Тіло базальту . Чернівці : Вид-во «Букрек», 2014. ― 264с.

Насправді це три книги, які живуть від однією обкладинкою – збірка збірок. Пори те, що збірка вже семилітка, літературознавча реакція забарилася (винятком є глибокі культурологічні рефлексії Миколи Рачука, які стали передмовами до кожної із збірок). Може, через складність поетичної мови авторки – чернівчанки Інґи Кейван, а може якраз через еклектичність трикнижжя. Бо книги таки дуже різні – і за манерою, і за настроєм та й за рівнем герметичності.

Книга 1. «Тремтіння сфер» (2003-2009). Це якийсь такий доісторичний світ, повний натяків, зітхань, мерехтінь сенсів. Одне слово, нуртування потенцій, з якого час до часу вихоплюємо поглядом фрагменти Стоунгенджу, мідно-рудого Вовка, «що шукає Білу Вовчицю», химер, які б’ють хвостами, вловлюємо стук милиць старих деміургів, ритуальний танець нових... – відчуваємо перейми народження нового світу. Версифікаційно цей світ гойдається від силабо-тоніки до верлібру. Семантично цей світ доетичний, у ньому ще відсутній чіткий поділ на добро і зло. Ти бачиш перехід із Хаосу в Космос, який здійснюється одночасно й на генному рівні, й на рівні галактик. Вчуваєшся і вдивляєшся:

Всесвіт пахне молозивом,

Всесвіт пахне білим.

Чорні діри – ерозії

У вселенських фібрах.

Густина, упокорена

Неминучістю ритмів.

Густина закоркована

В запорошену Вічність.

Зябра тонко здіймаються

У старих прісноводних –

Саморізи галактик

Зариплять в плазмі крові.

Новонароджений «Всесвіт пахне молозивом, Всесвіт пахне білим». Це значно пізніше будемо пити «чорне молозиво ранку» (саме так Василь Стус переклав перші рядки Целанової «Фуги смерті»). А поки світ юний, це світ нових богів, героїв і прабатьків – Мами і Мамая.

…Завмер попід Дубом світлий Мамай.

Заснула в руках його

                               Мама налита,

Їй снилися радість, діти, Мамай

…Це потім

                буде

                      вона

                          голосити…

Цей світ універсальний, але одночасно дуже наш, у ньому «вітряки галактик крутяться», «Стоунгендж танцює аркан», «Мама Мамая має».

Світ «Тремтіння сфер» – це світ напівтонів, але дуже чіткого ритму. І якщо читати чутливо, то можна відчути, що цей ритм – схвильоване биття серця.

Але цей народжуваний світ, у якому ще літається на гранатового кольору драконі, вже заражений спорами майбутніх трагедій і катастроф. І ось ти вже не можеш утікати лабіринтом від Мінотавра, ти мусиш зупинитись, озирнутись і Мінотавра …поцілувати. Увертюра закінчилася. Світ народився.

«Нові галактики». Живопис Олега Шупляка

Книга ІІ. «Коли Бог приходить» (2011). Робота з мовою у цій збірці Інґи Кейван зовсім інша. Поетеса пускає в хід бритву Оккама, відсікає все зайве. Зникає барокове багатство, нуртування образів і блимання сенсів, з’являються досконало підігнані один до одного слова. Ця техніка концентрує сенси, згущує поетичну мову до насиченої та одночасно живої і повної кисню субстанції:

Можу крізь всесвіт прорости

Травою

Але я

Це вже робила,

І даремно.

Проростала

На світло спогаду –

Та вросла в порожнечу.

Попри строгу витонченість, ця збірка не втрачає теплоти впізнавання рідного. Навпаки, створюються контрасти, які тим приємніші, чим несподіваніші:

А ти залишаєшся лише з холодом,

Який вріс у хребет і капіляри.

І просиш бабусю,

Аби обійняла тебе блакитним…

Можна, звісно, згадати бабусю з Метерлінкового «Блакитного птаха», яка в напівсні чекає, коли про неї згадають, а треба – про свою бабусю, яка сидить на блакитному бамбетлі, під вікном з блакитними ж рамами, а двері в хату теж блакитні (у вас теж так?).

З приходом Бога, з’являється час. На відміну від віршів Книги І, вірші Книги ІІ чітко марковані днем, місяцем і роком написання.

Коли Бог приходить,

Обов’язково хтось йде.

І ти стягуєш голову ременем,

Аби не розпалась,

Як стулки горіха сухого.

Бо за це принесене треба.

Треба…

З приходом Бога з’являється біль. Бо Бог – це совість, а совість болить. Бо присутність Бога – це зіткнення зі своєю недосконалістю. Це біль катастрофи, бо коли Бог приходить, люди Його розпинають і цим розпинають себе. Бо коли Бог приходить, Його ще треба побачити і прийняти, щосили потягнутися до Нього, а не ліниво, як це робить Адам на фресці Мікеланджело. Пошуки Бога, усвідомлення відповідальності за все, що робиш, у цій збірці пов’язані з мотивами Лемового «Солярису». Знайти Бога означає народитися, а для цього треба усвідомити себе, пройшовши через пекло Солярису.

З приходом Бога з’являється радість. Бо зустрічі з Богом, там, де про них йдеться у цій збірці, є не стільки трепетом від одкровення страхітливої таємниці (mysterium tremendum), стільки захватом від оприявнення сакрального (mysterium fascinans)):

Коли Бог приходить,

Просто знаєш про це, і все.

Починають дзвеніти срібні пружинки

Тонші за павутиння –

Так говорять рослини,

І ти чуєш їх,

Бо до тебе Бог притулився

Цуциком

І лизнув твою литку.

Нумінозні переживання в текстах збірки «Коли Бог приходить» не є переживаннями, що пов’язані з конкретною релігією, це швидше емоційний відгук на зауважену присутність і навіть втручання сакрального в профанний світ. Йдеться про болісне й одночасно прекрасне народження й становлення Людини, коли вияскравлюється, стає вітражно чітким розмежування добра і зла. Ось воно, диво на(пере)родження:

Ти знаєш,

Як це щоразу повертатися,

Народжуючись із цієї липкої маси?

Спльовуючи шматки

Себе минулої?

Спльовуючи шматки себе,

Спльовуючи минуле…

«Кутя в макітрі». Живопис Олега Шупляка

Книга ІІІ. Тінь базальту. Тіло Базальту (2011-2012). Базальт – це застигла вулканічна лава. У третій збірці Інґи Кейван матерія основна. Не йдеться про панування матеріального, йдеться про істину речовинного. Образи смакові (смак і запах ранкового чаю), нюхові (їх у цій книзі більшість – «запах ялиці, мурах і трави, що вгортається вечором», «запах снігу, коли йдеш ним босоніж», «рінь ще пахне солоним і водоростями»), зорові («графіка осінніх дерев», «пастелі сухої трави», «ці фіолетові птахи»), слухові («волосини дзвенітимуть / від биття твого серця, / замурованого в стіну»), дотикові і зрештою больові («буду цвяхом у пам’яті,/ який вбиватимуть/ по пів міліметра») не завжди приємні, але вони оселяють в «тут і зараз», дозволяють усвідомити межі тіла і присутність Інших.

Базальт у цій збірці – метафора реальности (справді, що може відсилати до реальності краще, якщо ти живеш в Чернівцях і щодня ходиш по базальтовій бруківці?). Базальту насправді небагато – шість згадувань у різних контекстах, але ці згадування вкупі з назвою задають своєрідний ритм – маятникове коливання між тінню і тілом, реальністю сну і яви.

Наша сучасність любить простоту, а складність часто не те щоб ігнорує, а вихолощує до цієї самої простоти. Але ж усе по-справжньому важливе насправді є складним. Усвідомити, намацати, оприявнити себе – складно. Трикнижжя Інґи Кейван про це. Ця поезія складно говорить про складне і робить це усвідомлено. А якщо це так, то чекаємо продовження. Ми ж бо знаємо, що книг має бути більше.