Прогулянки некрополем

Село Струсів на Тернопільщині було колись містечком, що його знали як центр каменерізного промислу. Тутешні майстри (Кароль, Зємський, велика родина Конрадів) виготовляли не лише цвинтарні надгробки, а й фігури для храмів та капличок, а також різьблені деталі для цивільного та сакрального будівництва. Сьогодні хочемо розповісти про Людвіка Зємського, чий доробок яскраво вирізняється на тлі досить стандартних, як під кальку, фігур святих, які штампували його колеги. Роботи пана Людвіка можна побачити на цвинтарях Теребовлі, Струсова, Буданова, Долини, Мшанця тощо.

Цвинтар у Теребовлі

Людвік Зємський походив із досить знаної на Тернопільщині митецької родини. Його батько Теофіл Зємський був відомим на Галичині художником, живописцем та скульптором. Свого часу він закінчив керамічну школу в Коломиї. Попри те, що його посуд користувався великим попитом, панові Теофілу незабаром набридло клепати лише банальні баняки та миски. Він проявився ще й як талановитий скульптор-кераміст. Серед його доробку, зокрема, фігури дванадцяти апостолів та 52 скульптури польських королів і князів.

Можливо, що Зємський-старший пробував сили й у кам’яній скульптурі. Зокрема на римо-католицькому цвинтарі в Струсові можна побачити зворушливий надгробок на могилі 3-річної Ізабелли, яка померла 1907 року. Ця невеличка композиція виготовлена у вигляді маленької усміхненої дівчинки з букетиком квітів, яка обіймає хрест у вигляді дерева. Біля підніжжя хреста бачимо підпис автора T. Ziemski.

Ця скульптура підписана «T. Ziemski»

Людвік спочатку продовжив сімейні традиції, навіть ту ж саму коломийську керамічну школу закінчив, але по тому віддав перевагу твердому каменю. Майстерність він вдосконалював під керівництвом відомого різьбяра Даміана Кароля зі Струсова. Незабаром після закінчення навчання учитель помер, а Земський не гаяв часу – і в 1913 році мерщій одружився зі свіжоспеченою удовою, яка була старшою від нього на добрі 15 років та й ще мала четверо дітей від Кароля.

Від цього шлюбу всі мали зиск. Молодий, але небагатий майстер отримав уже готову та ще й «розкручену» майстерню, пані Джулія – господаря, який продовжив сімейну справу та забезпечив її та дітей. Можливо, що тут був замішаний не лише прагматичний розрахунок, а й кохання.

У 1918–1920 роках Людвік воював проти ЗУНР, а потім – з російськими більшовиками, де у боях проти червоноармійців Тухачевського був важко поранений. Після госпіталю він повернувся до художньої діяльності. Зокрема створив пам’ятник Юзефові Пілсудському, який було встановлено на подвір’ї гарнізонної церкви у Теребовлі. У 1933 році він вирізав фігуру Яна ІІІ Собеського, яку поставили перед теребовлянською ратушею. Обидва пам'ятники незабаром знищили «совіти».

Багатофігурна композиція Божа Мати «Помпейська» на тлі костелу Воздвиження Св. Хреста

Знайомство з уцілілою спадщиною Людвіка Зємського почнемо з нині села, а колись міста Буданова (Будзанова) – малої батьківщини майстра. Це село на Теребовлянщині знане переважно давнім замком, частину якого в 1765 році коштом Євстахія і Марії Потоцьких перебудували на костел, присвячений Воздвиженню Св. Хреста. Деякі з замкових споруд тоді ж перебудували під житло настоятеля та для парафіяльних потреб. Згодом тут облаштували монастир Сестер Милосердя. В світлі «скульптурної» тематики варто згадати, що храм колись прикрашали чотири фігури роботи самого Георга Пінзеля.

Скульптури Майстра пропали у повоєнний час, коли в монастирі облаштували психіатричну лікарню (вона працює й досі). За СРСР такі лікарні виконували ще й функцію в’язниці. Найвідомішим в’язнем буданівської психушки став схиігумен Амфілохій, 2002 року канонізований УПЦ (МП) як святий преподобний Амфілохій Почаївський. Цей святий за життя прославився не лише як подвижник віри, а й як неабиякий цілитель. Зокрема відомо, що він лікував поранених вояків УПА.

Буданівський замок з ексмонастирем та психіатричною лікарнею

Знову ж таки, в ключі монументальної тематики нашої статті тут зробимо зупинку. Перед костелом впадають у вічі дві сакральні фігури, виконані у стилі народного наїву. Одна з них – дуже рідкісна для Галичини багатофігурна композиція, що складається з Діви Марії з немовлям Ісусом на руках, які простягають вервиці чоловікові у вбранні священника та жінці, які уклякли біля їхніх ніг. Скульптура зображує момент явлення Діви Марії невиліковно хворій 21-річній Фортунаті Агреллі з Помпеї. Пречиста розповіла їй, як треба молитися на вервиці за зцілення. Дівчина все так й зробила, після чого хвороба відступила.

Постамент прикрашено барельєфом св. архангела Михаїла, який прохромлює списом змія. Напис польською сповіщає, що його встановлено «В пам'ять про колись бувший тут парафіяльний костел, на честь непорочної Богородиці. Поставив побожний шляхетний від народження пан Михайло Крушельницький року Божого 1844». Враховуючи, що зафіксована у скульптурній композиції подія трапилася 1884 року, очевидно, що на основі «від пана Крушельницького» колись стояло щось інше. Це ж підтверджують і старі світлини, де добре видно, що постамент Божої Матері «Помпейської» колись був зовсім іншим. Ба! Абсолютно незрозуміло, звідки той архангел взагалі «прилетів» – ні в Буланові, ні в найближчих селах ніколи не було згаданого «парафіяльного костелу на честь непорочної Богородиці».

Св. Розалія з черепом біля ніг

Інша фігура зображує св. Розалію відлюдницю (як й личить – з черепом). Для теренів України це теж досить рідкісна свята. Найбільше ж вона популярна на Сицилії, де є покровителькою свого рідного Палермо. Її постамент прикрашає барельєф «Ісуса-пастиря».

Надгробок Теофіла Зємського, батька скульптора

За якусь сотню метрів від замку-монастиря-психлікарні розкинувся старий християнський цвинтар. Що цікаво, якогось видимого розподілу на римо-католицьку (польську) та греко-католицьку (українську) частини тут не спостерігається. На цьому цвинтарі збереглися принаймні дві великі роботи Людвіка Зємського. Найсумніший пам’ятник у вигляді скорботного янгола встановлено на могилі батька скульптора Теофіла Зємського (1857–1927). За якийсь десяток метрів від нього ще одна робота Зємського – гробівець родини Томаша Островського зі скорботною дівчиною біля труни.

Гробівець родини Томаша Островського

Найунікальніший же надгробок буданівського некрополя – на перший погляд абсолютно звичайний, а для середини ХХ ст. взагалі стандартний простий обеліск із хрестом. Таких на Теребовлянщині десятки на кожному сільському цвинтарі. Вражає епітафія: «Тут спочиває Степан Дерев’янко. Провідник укр. поліції в Будзанові. Помер після коротких важких мук 22.ХІІ.1941. Покійний загинув геройською смертю на стійці охорони порядку і законів…»

Могила Степана Дерев’янка

Що могила начальника поліції пережила радянські часи – вже вражає. Але ще більше вражають обставини загибелі пана Дерев’янка – смертельне поранення він отримав під час захисту місцевих євреїв від погромників. Хто автор пам’ятника – невідомо, таких стандартних надгробків не підписували.

Найцікавіші ж роботи Людвіка Зємського, що дійшли до нашого часу, маємо в неодноразово згаданому Струсові.

Одразу біля входу на територію некрополя у вічі впадає величезний монумент у вигляді орла, який розриває кайдани. Втім, на сьогодні від птаха залишилися лиш голова та тулуб, а крила давно відбиті. Цей пам’ятник роботи Людвіка Зємського присвячений польським воякам, які загинули у війні проти ЗУНР. Є підозра, що він має певні паралелі з монументом Пілсудському (того ж автора), колись встановленому в Теребовлі. Його світлин знайти не вдалося, але за описами він зображував самого диктатора, біля ніг якого було вирізьблено орла, який теж розривав кайдани.

Пам’ятник польським воякам

Менш ніж за півтора десятка метрів від пам’ятника польським воякам маємо ще одне військове поховання – простий пелюстковий хрест із червоного теребовлянського каменю (такі зазвичай у цій місцевості ставили на могилах селян). Епітафія сповіщає, що тут похований «великий лицар хорунжій Голошин Данило Трохимів з Курської губ. Новоскольського пов. село Слобода, положивший свою голову 17 вересня 1920 р. під с. В.Сади (зараз східне передмістя Теребовлі — авт.) за щастьє і волю українського народа. Небіжчик мав 21 рік від роду. Спи, друже, спи. Твоя слава, твоя праця не вмре, не загине. Від друга твого командира кінно-гайдамацького корпусу сотника Скоблика».

Могила хорунжого армії УНР Данила Голошина

Чому українського вояка зі Слобожанщини, який загинув під час жорстоких боїв союзних українсько-польських військ проти російських більшовиків, поховали на римо-католицькій (польській) частині струсівського некрополю, з’ясувати не вдалося.

Найунікальніший ж гробівець «від Зємського» (можливо, єдиний такий на всій Галичині) розташовний метрів за тридцять від обезкриленого орла.

Янгол та «Струсівська Офелія»

Центральною його фігурою є звичний для цього скульптора скорботний янгол, який сидить біля, на перший погляд, відкритої труни, у якій лежить тіло жінки… Епітафія сповіщає, що тут похована «Zuzannaz Ziemskich Dziurmanowa (1894–1933)».

Від початку автора дивувало, як саме зображено жіночу фігуру. Якась вона не така… Можна було би все списати на недолугість автора, але що янгол, що медальйон з портретом іншої жінки на сусідній стелі виконані майстерно. А тут маємо зображення, наче оригінал перед втіленням у камені обтягнули прозорою плівкою. Від напершого з ним знайомства цей пам’ятник викликав якісь нечіткі асоціації зі знаменитою картиною англійського художника Джона Мілле «Офелія», написаною в 1851–1852 роках.

Фрагмент картини Джона Мілле

Як виявилося, ці асоціації небезпідставні. Людвік Зємський дійсно втілив у камені знамениту картину, що зображує утоплену героїню Шекспіра… Цьому передувала досить сумна та трагічна історія молодшої сестри скульптора Зузанни Зємської (1894–1933).

Зузанна працювала вчителькою, була одружена з учителем тієї ж струсівської школи – таким собі Петром Дзюрманом, від якого навіть встигла народити двох діточок. Все було у них добре, аж поки панові Петру не скочив «біс у ребро» й він не закрутив палкий роман з молоденькою секретаркою, яка працювала у тій же школі. Бідна Зузанна не змогла примиритися зі зрадою і кинулася з мосту в води Серету…

Струсів – місце шекспірівських пристрастей

Людвік Земський, який, звісно ж, знав про знамениту картину Мілле та бачив її репродукцію, взяв його «Офелію» за основу надгробку улюбленої сестри. Паралель повна – тут й довге волосся, що розплилося по воді, й квітка троянди на грудях. Зображення доповнює щемлива епітафія польською «Святий Боже! Любов Твоя безмежна. Як ніжна і слабка квітка, долаючи гріховні спокуси, я йду до Тебе»…

Це, мабуть, найоригінальніший пам’ятник жінці-утоплениці, яка наклала на себе руки через зраджене кохання.

Праворуч від могили Зузанни поховано дружину скульптора Джулію

Поруч із пам’ятником нещасній сестрі скульптора бачимо обеліск на могилі його дружини Джулії (1872–1941). Враховуючи, скільки праці в створення цього надгробку вклав майстер, можна припустити, що у їхньому шлюбі був не лише розрахунок, а й кохання.