Французького експрезидента засудили до реального терміну ув’язнення за корупцію. Чи означає це, що Ніколя Саркозі остаточно прибрано з політичного поля?
У понеділок, першого березня, кримінальний суд Парижа виніс свій вердикт у «справі про прослуховування», яку було відкрито ще 2014 року. Основою для провадження слугували перехоплені розмови експрезидента Франції Ніколя Саркозі з його адвокатом Тьєррі Ерцоґом. Суд визнав існування корупційної змови між колишнім президентом, його адвокатом і прокурором при Касаційному суді Жильбером Азібером.
Отже процес тривав понад шість років, але активно відновився щойно торік у жовтні. На думку слідчих, Ніколя Саркозі намагався разом зі своїм адвокатом підкупити прокурора. Колишньому главі держави це було потрібно для того, щоб отримати секретну інформацію про хід «справи Бетанкур». Це, до речі, ще одна справа, яка велася проти Саркозі. Її суть полягає в тому, що експрезидент незаконно отримав від співвласниці L'Oreal Ліліан Бетанкур кошти на свою виборчу кампанію 2012 року. Нагадаємо, що Саркозі перебував на найвищій державній посаді у Франції з 2007 до 2012 року. Переобратися на наступну каленцію йому не допомогли жодні махінації – він програв вибори соціалістові Франсуа Олланду.
Ліліан Бетанкур
Але повернімося до «справи про прослуховування». Жильбер Азібер в обмін на надання Саркозі незаконної інформаційної послуги зажадав влаштувати його на високу посаду в князівстві Монако. І сторони нібито дійшли згоди у цих питаннях.
Чому, власне, ця справа називалася «справою про прослуховування»? Бо саме в рамках описаних домовленостей Ніколя Саркозі був попереджений про те, що його телефонати прослуховуються – таким чином він отримав можливість приховувати свої дії від правоохоронців. Тож, знаючи про прослуховування, Саркозі замовив нову телефонну лінію і зареєстрував її на чуже ім’я. Так він зміг вести телефонні розмови, зокрема й щодо «справи Бетанкур», не наражаючись на контроль з боку спецслужб.
Як ми вже знаємо, у «справи Бетанкур» Саркозі вдалося отримати виправдовувальний вирок. Ймовірно, це сталося саме завдяки тому, що він отримав інформацію про прослуховування. А от прокуророві Жильберові Азіберу поталанило значно менше. Він так і не здобув посади в Монако, а замість цього отримав тепер реальний тюремний термін.
Отже, всіх трьох фігурантів справи засуджено до реальних термінів ув’язнення – хоча й менших, аніж вимагала сторона обвинувачення. У принципі, закон передбачає за такі злочини покарання до десяти років позбавлення волі. Національна прокуратура з фінансових злочинів вимагала: чотири роки в'язниці для Азібера, чотири роки в'язниці і п'ять років заборони професійної діяльності для Ерцоґа, а також чотири роки в'язниці для Саркозі.
Судді виявилися поблажливішими і засудили Саркозі лише до трьох років тюремного ув'язнення (два з яких умовно), визнавши його винним у корупції та торгівлі впливом. Аналогічне покарання отримали й два інші фігуранти справи.
Саркозі став не першим експрезидентом П’ятої Республіки, котрого було засуджено в справі про кримінальний злочин. Перед ним цієї «честі» удостоївся Жак Ширак (перебував на посаді з 1995 до 2007 року), котрий був визнаний винним і засуджений до двох років умовно у справі про так звані «фіктивні робочі місця» в паризькому муніципалітеті мерії. Йшлося про часи, коли Ширак ще був мером французької столиці. Але, по-перше, Ширака в ході судових розглядів репрезентували його адвокати, сам же він уник необхідності «світитися» в суді. Саркозі ж мусив особисто сідати на лаву підсудних. По-друге, Ширак відбувся умовним терміном, Саркозі ж світить реальне ув’язнення (якщо не вдасться його спекатися під час апеляції). Хай лише рік, але це вже щось неймовірне у Франції, коли сидітиме колишній глава держави.
Проте цим проблеми Саркозі з правосуддям зовсім не вичерпуються. Вже 17 березня на експрезидента чекає новий суд у так званій «справі Bygmalion». Bygmalion – це назва рекламної аґенції, яка спеціалізувалася на політичному піарі. Саме ця фірма займалася тією фатальною виборчою кампанією Саркозі 2012 року. Прокуратура заявляє, що Саркозі витратив 43 мільйони євро на свою передвиборчу кампанію. Це майже вдвічі більше встановленої законом у Франції верхньої межі фінансування виборчої кампанії (межа – 22,5 мільйона євро). Різницю у понад 20 мільйонів євро Саркозі у змові зі співробітниками Bygmalion намагався приховати за допомогою сфальшованих рахунків.
Загалом проти Саркозі велося і ведеться ціла купа справ. Наприклад, свого часу випливла на світ Божий інформація, що на свою кампанію ще 2007 року Саркозі отримав аж 30 мільйонів з рук нікого іншого, як лівійського диктатора Муаммара Каддафі. За це він обіцяв Лівійській Джамахірії торговельно-економічну співпрацю в обхід накладеих на неї міжнародних санкцій. І обіцянки свої реалізував, ставши президентом.
Дуже ймовірно, що якісь нелегальні домовленості у Саркозі були й із Путіним. У будь-якому разі, він завжди дуже прихильно ставився до Росії, апологетизував кремлівського лідера, часто зустрічався з ним (навіть і після втрати президентства).
Доволі неоднозначною була роль Саркозі у справи посередництва між Грузією та Росією під час збройного конфлікту в серпні 2008 року. Тоді він як президент Франції виступав як медіатор від Європейської Унії – і зробив все від нього залежне, аби Росія вийшла з цієї ситуації з мінімальними юридичними та іміджевими втратами. Фактично мирова угода, запропонована Саркозі, легітимізувала окупацію Росією території Грузії.
Тепер на мить уявімо собі, що цей «друг Путіна» виграв би вибори 2012 року й на зустрічі в «нормандському форматі» він, а не Франсуа Олланд, репрезентував би Європейську Унію разом із німецькою канцлеркою Анґелою Меркель.
Зрештою реальний шанс повернутися до Єлисейського палацу в Ніколя Сакозі з’явився під час останніх президентських виборів у Франції, які відбулися 2017 року. Він був одним із реальних фаворитів. Щоправда, саме під час передвиборчої кампанії Франція дізналася про багато каригідних діянь свого експрезидента, тож його рейтинг стрімко пішов додолу, й він був змушений відмовитися від подальшої боротьби.
Та все ж 66-річний Саркозі мав досить великі надії на наступні вибори, які заплановано на 2022 рік. Він вірив, що від усіх інкримінацій вдасться відкараскатися й знову злетіти на Олімп французької політики. Утім останній вирок поставив тлустий хрест на цих його амбітних планах.
І справа тут не лише у відсидці. У контексті звинувачень, висунутих проти Саркозі, варто нагадати, що ще до президентства він очолював Міністерство внутрішніх справ. Причому двічі: з 2002 до 2004 року й з 2005 до 2007 року. Тобто людина, котра очолювало відомство, покликане пильнувати за дотриманням законності в країні, сама постійно плювала на закон.
