Дитина будить мене дуже рано. Залежно від тривалості світлового дня. Чим більша тривалість, тим раніше. Правдоподібно, це одна з моїх педагогічних поразок – більше нікого він не наважується будити. Хоча його дорослішання виразно проявляється в тому, що вже може чимось зайнятися у той час, відколи розбудив, і коли я дійсно встаю. А я натомість маю щораз більше хвилин після пробудження для того, щоби встигнути ще на кілька хвилин заснути. Цей період страшенно важливий, щоби могти встигнути злапати сліди вирішального перед пробудженням сновидіння. Повернутися – хоч там така швидкість, що завжди повертаєшся вже багато чого пропустивши – і зафіксувати принаймні відбитки.
А там таке буває, що мимоволі отримуєш сатисфакцію не даремно змарнованого життя. Всі нашарування колись побаченого роблять відеоряд подібним на ефект спалаху дрібки пороху у патроні, який викидає згусток кулі із незбагненною інтенсивністю.
То, що було нині, заслуговує кількох слів, яких ніякими словами не передати.
Найсуттєвішою продукцією, яку здатна виробляти людина, є статеві клітини. Хоч дехто вважає, що і без них посередній організм вже є цілком достатнім через вироблення вуглекислого газу, який потім споживають рослини, чи накопиченням спеціально оброблених поживних речовин для тисяч видів інших макро-, а передовсім мікроорганізмів.
В кожному разі (мушу поспішати за невербальними образами сну) в такому разі суттю людської істоти є функція поглинання. На цьому все тримається. Отже, їжа.
Але недаремно людина є істотою богоподібною. Тобто духовною. Ще задовго до генетичних експериментів люди розуміли, що у кожному харчі найважливішим є дух, а жодне поглинання не мало би ваги, якби не було присвоєнням певної ідеї. Основою кожної їжі є жертвоприношення. І це є тим, що людина у певний час наважилася жертвувати не тільки Богові, а й собі. Катихизм, який передовсім застерігає від підвищення до божественного рівня, що колись зрозумів Люцифер, недаремно лакімство і неуміреність ставить у одну сімку із гордістю і безстидністю.
Через поглинання їжі ми поглинаємо ідеї й історії. Від прадавніх сердець героїв до тотемних родових звірів і далі. Несучою балкою гастрономії була байка. Фактура продуктів, їх географічне походження, умовна вартість, зусилля заради здобуття… Алхімія, систематика, стихії, які виявляються під дією стихій, якими обробляються… Взаємодія байки з байками, які стають довершеним текстом.
Модерна епоха перетворила гастрономію спочатку на лексикон хімічний. Пізніше фізичний, аж до будови атома. Естетика, політична економіка, стандартизація і уніфікація. Культур-мультур.
В такому разі кухня постмодерна наближається вже не до поглинання речовин, а до вписування у генетичні історії споживача фрагментів текстів, які є уривками програмування властивостей.
Вже не хімічні речовини і не їх математичний опис, а пошук модераторів певних генетичних програм невдовзі стане базою новітньої гастрономії. Оскільки кожен живий і убитий організм, який ми мусимо з'їсти заради того, щоби жити і випускати такий потрібний для листочків вуглекислий газ, може мати додаткову вартість у надбанні нових духовних інструментів.
Зернятка, пагони і ікра – це одне, як молода кров зі свіжим молоком кролів. М'ясо з-під крил летючих комах – цілком інше. Гриби – то взагалі інакше царство. Нектар, амброзія – уся розмаїтість базових інстинктів. Перестиглі плоди і солодкі коренеплоди, мед і березовий сік. Сушена і розмочена сочевиця з вином із перемерзлого винограду. До цього бракує ще кількох мікродоз густого сильнодіючого білку зі слини комарихи, який ми також поглинаємо у ту мить, коли комариха наповнює свій шлунок краплею нашої крові, у якій розчинені усі скарби від нашого поглинання.
04.03.2021