Важкий час і його нові силові поля, часто сповнені небезпек як фізичних, так і екзистенційних, дозволяє роздумувати про категорії, які у довоєнний період, можливо, здавались би малозначущими. В усякому разі саме зараз, часто потрапляючи у ситуацію самотності, подумав, наскільки важливим є категорія тиші та мовчання – як людського її вираження. Отож я спробую говорити про тишу.
Олег Яськів,
капітан 103-ї окремої бригади сил ТрО ЗСУ,
проректор Українського католицького університету,
директор Центру Шептицького
Цілковито справитися з тишею може тільки досконало гармонійна людина. Тому це надскладне завдання для людей, зранених інформаційно розхристаним і політично турбулентним часом. Але ми несвідомо горнемося до тиші, немов до земного прихистку душі.
Навіть поміж звуків ми намагаємося розчути тишу. Тиша – це закінчення твору і його початок. Тиша – це мовчання за померлого. Я навіть думаю, що мовчання у тиші – це найщиріша форма молитви, яку точно почують.
Мовчання з жінкою – найвища форма любові. Вміння не відповідати на агресію, особливо інтелектуальну, – ознака шляхетності. Вміння пробачати без слів – прояв благородства. Мовчання за дружнім столом – це найвища форма взаєморозуміння і найпевніше звіряння відповідності один одному.
Слова означують світ, у тиші ж ми його споглядаємо.
Коли затихає останній аргумент суперечки, тільки обопільна тиша дасть відповідь, чи вона вирішена.
Так, слова мають значення, вони надихають, ними освідчуються, сповідаються і пробачають. Але щоб почути себе, ми потребуємо тиші. Щоб зрозуміти іншого, ми потребуємо тиші. Хіба після довгої розлуки ми потребуємо слів? Ні, спочатку ми прагнемо розділити тишу.
Світ наповнений звуками, але наш внутрішній світ переповнений тишею. Тишею спогадів, емоцій, думок. Тиша супроводжує тебе, коли приймаєш найважливіші рішення. З тиші розпочинається будь-яка подорож. Особливо, коли вирушаєш на війну. Стільки всього несказанного залишається у тиші твоїх рішень.
Найважливішим сповідником у такі моменти стає тиша, внутрішній, не чутний нікому голос. Скільки важливих деталей ми не розуміємо у мовчанні наших близьких чи просто випадкових зустрічних.
Наше сумління виростає в ареалі тиші. Ніхто не знає наших справжніх думок, тому що вербалізація деформує їхній зміст. Тому багатослів'я та пафос не будують довіри. Тільки вчинки і вміння спільно мовчати по-справжньому зближують людей.
Тиша, як і звуки, буває різної тональності. Є тиша, що настає після персонального тріумфу, жаданого успіху, маленької чи великої перемоги. А буває тиша, коли ніхто не пише і не дзвонить, не питає "ти як?" і залишає тебе в обіймах небезпеки і невизначеності. Перша наповнена радістю, інша – самотністю. Людина в обох випадках залишається одна, тільки у першому вона може дотягнутися до ближнього, а в другому – тільки змахнути руками в порожнечу, немов підрізаними крилами.
Мовчання – це спосіб мовлення тиші. Як насправді багато ми можемо виразити і сказати мовчанням.
Мовчання – залаштункова мова дипломатії. Все, що не охоплює мова переговорів, промовляє мовчання несказанного. І цієї мови також потрібно навчати не менше, ніж мови дипломатії.
Мова війни часто слугує маскуванням для тиші приготувань. Наукові прозріння найчастіше виникають після усамітнення вченого. Перед концертом, перед порожнім мольбертом, перед чистим папером спочатку приходить мовчання.
Як і правила правопису чи математики, можна укласти правила мовчання. Такі, щоб оволодіння ними можна було назвати мистецтвом мовчання. Це непроста наука, як і всяка інша, але її результатом стане опанування її величності тиші.
03.11.2023