19 січня в Римі була опублікована енцикліка папи в зв'язку з 350-річчям переходу церкви Закарпатської України до католіцизму. Енцикліка ділиться на три частини. В першій розповідається історія унії, в другій перераховуються всі «вигоди» від неї і в третій частині папа проливає сльози над сучасною долею Закарпатської України. Він закликає закарпатських українців до каяття і обіцяє їм випросити у бога кращі дні. Всі нещастя Закарпатської України папа вбачає у здійсненні віковічної мрії українського народу про возз'єднання.
За енциклікою папи виходить, що кращі дні Закарпатської України були ті, коли роками і століттями угорські магнати жорстоко експлуатували український народ, нищили його культуру, мову і навіть за саме слово Русь чи Україна гноїли у в'язницях сотні і тисячі людей.
Папа римський у своїй енцикліці звертається не до українців чи Закарпатської України, а до рутенців. Слово рутенець видумане колонізаторами, щоб назавжди одірвати від своєї матері-України Закарпатську Україну, щоб легше було поневолити народ, який крізь віки ніс у своїй скривавленій душі невмирущу надію на возз'єднання з єдинокровними братами.
Папа говорить про вигоди від унії, які одержали закарпатські українці. Він згадує в енцикліці, що було побудовано багато храмів, але не згадує папа про те, якими методами запроваджувалась унія на Україні. У нас є невмирущий свідок — народна творчість, ява завжди була і буде зеркалом душі народу.
На протязі віків в піснях і думах українського народу немає більш трагічних нот, як розповідь про унію, запроваджувану огнем і мечем польських магнатів, огнем і мечем угорських кріпосників. Народна творчість — живий свідок страшної жорстокості, з якою придушували магнати повстання народу проти унії. Ця жорстокість може дорівнятись тільки до звірств німецьких фашистів.
Українці не забули своєї історії, вони добре знають, як папи благословляли катів українського народу, як лилася кров на нашій землі, як на вогнищах горіли жінки, діти, кращі сини України. Українці ніколи не забудуть, як папа благословляв фашистські банди Муссоліні в кривавий похід на радянську землю, і як вони на Україні разом з німецькими катами нищили наше добро, вбивали і мучили наш народ.
Українці ніколи не забудуть, як Ватікан закликав у священний похід фашистських людожерів проти нашої Батьківщини ще за багато років до війни. Ми добре розуміємо, чому в час цієї війни папа жодного разу не виступив проти Гітлера і його банди.
Ми розуміємо, чому папа мовчав і не підняв свій голос на захист міліонів католиків Польщі, Франції та інших країн, яких німці палили в печах Освєнціма, нищили в газових камерах, в концентраційних таборах.
Про це папа мовчать, бо його не так цікавлять релігійні справи і душі віруючих, як політика чорної реакції, що знаходить теплий притулок у Ватікані.
Всіма способами Ватікан намагається стримати справедливий гнів народів проти фашизму і за всяку ціну врятувати його недобитків, об'єднати чорну реакцію всього світу.
Папа проливає сльози в енцикліці над долею возз'єднання народу Закарпатської України в єдиній українській державі, бо радянська влада висушила сльози народу Закарпатської України, принесла йому волю, щастя, навіки звільнила його від іноземних загарбників, перетворила його на господаря власної землі.
Якщо в «історичній частині» енцикліка являє собою таке перекручення відомих історичних подій, на яке були здатні тільки гітлерівські фальсифікатори, то її «заключна частина» — шалена атака проти суверенності Радянської України, проти права українського народу будувати своє життя, свою державність так, як він це вважає за потрібне.
У вогні однієї з найстрашніших воєн український народ, разом з народами великого Радянського Союзу, не тільки відстояв свою державу від фашистського звіра, але взяв активну участь у визволенні інших народів від фашизму. В наслідок героічної боротьби здійснилась віковічна мрія українського народу про возз'єднання всіх земель. І нині Радянська Україна по праву займає почесне місце в організації Об'єднаних націй. Разом з демократичними державами вона докладає всіх зусиль, щоб остаточно викоріпити найбільшу небезпеку для людства — фашизм, щоб на основі співробітництва всіх волелюбних народів був встановлений довгий і тривалий мир.
Сумну річницю насильницького запровадження унії в Закарпатській Україні глава Ватікана, як тобто і треба реакційним силам, обрав для атаки проти Радянської України. Міжнародна реакція не може і не хоче погодитись з тим, що 40 міліонний український народ на найдемократичніших основах будує на своїй возз'єднаній землі вільне життя, відроджує з попелу зруйновані і спалені фашистами міста і села. Реакція мріє, щоб українські землі були знову розшматовані, а народ уярмлений іноземними загарбниками. Пій ХІІ виступив одвертим відголоском цих чорних сил. У Ватікані вигадуються брутальні нісенітниці, сфабрикований спеціальний документ, урочисто названий енциклікою, щоб ревізувати кордони Радянської України. Ватікан і міжнародна реакція прагнуть відштовхнути суверенну демократичну державу — Радянську Україну від участі в міжнародному житті, ізолювати її. А це — підлий удар по співробітництву волелюбних народів.
Ніякими підступами главі Ватікана не вдасться перешкодити возз'єднаному українському народові будувати своє щасливе життя в сім'ї радянських народів і вносити свій вклад у справу дружного співробітництва всіх демократичних країн світу.
Ціна енцикліки Пія ХІІ лише в тому, що нею Ватікан ще раз продемонстрував всьому світові свою запеклу реакційність і ворожість проти нашої радянської Батьківщини.
(Журнал «Сучасне і майбутнє»).
Вільна Україна
27.02.1946