Календар — вічне й мінливе

Саме сьогодні опівночі, між 13 і 14 січня, за старим юліанським календарем настане Новий рік. Напередодні у науково-технічній бібліотеці "Львівської політехніки" зібралися поговорити про особливості календарів та різдвяно-новорічні святкування у Львові в різні часи.

Темою зустрічі зі старшим науковим співробітником Музею історії Львова Ярославом Бишкевичем було святкування Різдва й Нового року. А лекція історика й богослова Тараса Гринчишина «Календар – вічне й мінливе» торкнулася перспективи календарних змін Нового року за юліанським календарем.

Про давні традиції святкування

Різдво й Новий рік у Львові завше святкували яскраво, однак Різдву приділяли значно більше уваги. Саме Різдво, а не Новий рік, було основним святом для львів’ян. "Від заснування Львова й упродовж наступних століть наше місто населяли різні національності, тому Різдво й Новий рік у нас святкували по-різному: Різдво – з 7 до 9 січня [до 1900 року – 6–8 січня – ред.], а Новий рік, унаслідок релігійного розколу в Європі, – 1 березня. До цього моменту початком року вважали 1 вересня. Після розколу католики продовжили святкувати Новий рік 1 вересня, а православні – 1 березня, однак після прийняття Унії цю дату перенесли на 14 січня", — розповідає Ярослав Бишкевич.

З XIV століття, коли Львів опинився під Польщею й сюди почало переїжджати більше поляків, святкувати почали і за католицьким календарем: 6 грудня – Миколая, 25 грудня –Різдво, 6 січня – Богоявлення. Львівські вірмени відзначають і Різдво, і Богоявлення 6 січня.

Коли Папа Григорій XIII впровадив новий календар, за яким рік починається 1 січня, то зрозуміло, що у Львові на нього перейшли католики. 1700 року Галицька єпархія прийняла Унію, тому Новий рік у Львові теж почали святкувати 1 січня (за юліанським календарем — 14 січня [ тоді – 13 січня – ред.]). Водночас православні продовжували вважати початком року 1 березня.

Зміни відбулися після того, як на наші землі прийшла Австрія. 1781 року Йосиф ІІ своїм патентом зрівняв права всіх християн, деякі свободи отримали юдеї, вони вже вже значно відкритіше святкували Хануку.

Наприкінці XVIII ст. львів’яни завдяки Габсбурґам переймають європейську традицію ставити ялинку, яку започаткували протестанти в Німеччині. 

У 1817 році цісар Австрійської імперії Йозеф II розпорядився на честь народження принцеси поставити ялинку в імператорському палаці. Відтак, згідно з наказом, ялинку почали ставити і державні урядовці, а оскільки львів’яни тоді також були підданими цісаря, то теж почали напередодні 25 грудня ставити ялинки. І раніше ялинковим гіллям дехто прикрашав своє помешкання. Через кілька років традиція встановлювати різдвяну ялинку поширилася. До середини XIX століття це стало міською традицією. Так ялинка стала символом зимових свят для всіх львів'ян. Усі, незалежно від конфесії, її прикрашали зіркою.

"Іноді доводилося чути, що традицію ялинки привезли з Росії. Так можуть говорити лише невігласи. Під час російської окупації 1914–1915 років влада заборонила ставити ялинку саме тому, що російська православна Церква переконала Миколу ІІ, що це євангельський символ", – каже Ярослав Бишкевич. 

Однак із приходом перших совітів 1939 року до ялинки додали діда Мороза. Спершу він став доповненням до святого Миколая, позаяк відразу витіснити святого не наважувалися. Під час німецької окупації діда Мороза усунули.

Згодом, як висловився Ярослав Бишкевич, Санта Клауса відправили в Європу, святого Миколая – на Сибір, а нам залишили діда Мороза з Снігурочкою – чи то донькою, чи то онукою бородатого старого. 

Ще однією важливою особливістю різдвяного періоду Львова стали бали і ярмарки. Бали починалися на Різдво й тривали до початку Великого посту. А ярмарки організовували на різних локаціях: коло синагоги, на Ринку, у Бернардинському дворику, коло театру Скарбека… Розпочиналися вони на Агнеси, 21 січня, і тривали близько двох тижнів. Купити там можна було все: спеції, мед, віск, килими, карети, шуби, коні, вози. На цих ярмарках організовували народні гуляння.

Ще раз про календар

Попри те, що в нашій східній Церкві, до якої належать ПЦУ й УГКЦ, на відміну від Церкви Західної, найголовнішим святом церковного року є Воскресіння, найбільше суперечок тепер точиться навколо дати Різдва. За григоріанським календарем Різдво припадає на 25 грудня. За юліанським – теж на 25 грудня, яке за світським календарем настає 7 січня.

"УГКЦ свого часу прийняла юліанський календар, прагнучи відрізнятися від латинників. І на початку ХХ століття з тих самих міркувань не скористалася нагодою перейти на григоріанський, адже в той час це б сприяло полонізації", – розмірковує Тарас Гринчишин. 

У лютому 1918 року Українська Центральна Рада ухвалила рішення перейти на григоріанський календар. Відтак аналогічне рішення ухвалювали щораз більше країн. Однак були держави з негативним досвідом католицької інквізиції (Румунія, Сербія, Хорватія, Словенія, Греція). З цих міркувань сербський астроном Мілутін Міланкович 1923 року вирішив удосконалити юліанський календар і назвав його новоюліанським. Календар ґрунтується на циклічному обертанні Землі навколо Сонця; рік становить 365,242222 діб  і містить 218 високосних років на 900 років. На сьогодні цим календарем послуговуються дев’ять із 16-ти православних Церков світу. 

"Новоюліанський календар усуває хиби юліанського й григоріанського. Він найточніший. У ньому помилка однієї доби, порівняно з тропічним роком, набігає за 43500 років. Натомість за юліанським це відбувається кожні 128 років, а за григоріанським – через 10 тисяч років. Тому думаю, що саме новоюліанський календар впровадять українські Церкви. Він мало відрізняється від григоріанського, а в період із 1600 до 2800 року взагалі не різниться", – каже Тарас Гринчишин.

За новоюліанським календарем усі нерухомі свята відзначаємо як за григоріанським, а рухомі – як за юліанським.

"Яка система правильніша з богословського погляду, сказати важко, – міркує Тарас Гриничишин, – але нам треба було б триматися східного відліку дати Великодня. Думаю, ПЦУ радше перейде на новоюліанський. Однак є побоювання, що не всі греко-католики це підтримають (скажімо, греко-католики Закарпаття)".

Науковець упевнений, що перехід спричинить чимало нововведень, адже, по-перше, потрібно змінити весь річний календар, вирішити, чи доречно змінювати дати вшанування новітніх святих (26 червня – новомучеників УГКЦ, яких проголосив Папа Іван-Павло ІІ під час свого візиту до України 2001 року; чи змінювати День пам’яті Митрополита Андрея 1 листопада тощо), по-друге – вирішити, що робити з державними святами, які мають прив’язку до церковних (наприклад, День захисника і свято Покрови). Також ґрунтовних змін потребуватимуть усі звітні процедури (річний звітний період доведеться завершувати 21 грудня), щоби спокійно підготуватися до Різдва. Можливо, що й доведеться змінювати робочий час (починати і завершувати робочий день раніше).

"Як свідчать різні опитування, перейти на новий календар легше так званим номінальним або, як ми жартома кажемо, горизонтальним християнам. Тобто тим, для кого Святвечір зводиться до того, аби просто повечеряти, – впевнений Тарас Гринчишин. – Натомість практикуючі християни в усіх опитуваннях кажуть, що готові перейти разом із Церквою".