Надра Карпат.

Південну частину Дрогобицької, Станіславської та Черновецької областей, а також північну частину Закарпаття займає довгий, приблизно в 250 кілометрів, відтинок Східних Карпат. Ділиться він на кілька паралельних полос, різних як з погляду геологічної будови, так і природних багатств.

Ідучи від півночі до півдня, зустрічаємо першу полосу — полосу Передгір'я, яка, власне, не належить до Карпат, але так тісно з ними пов'язана, що вважаємо цілком природним не відділювати її від гірського пасма. Надра Передгір'я найбільш багаті на соляні родовища, які мають велике економічне значення.

Далі на південь соленосні шари ховаються під старші і насунені на них відкладення дальшої «флішевої» полоси, яка складається майже виключно з пісковиків і сланців. Ця полоса теж має корисні копалини, з яких найважливіша — нафта.

Третя полоса проходить низиною по той бік Карпат. Як і Передгір'я, вона не входить до складу гірських ланцюгів і багата головно на родовища солі. Вздовж неї тягнеться ряд вулканічних гір (Сланські гори, Гутинські, Вигорлят і др.). У цих горах видобувають прекрасне будівельне каміння.

Між згадані полоси втискається від південного сходу з Румунії вузький, короткий клин старих кристалічних пород (кристалічні сланці).

Така в загальних рисах схема поділу належного нам відтинку Карпат і розміщення окремих груп корисних копалин. Далі подаємо короткий перегляд тих величезних багатств, захованих у надрах Карпатських гір, відповідне використання яких створить основу широкого розвитку промисловості у західних областях України.

Насамперед треба згадати про величезні поклади солі, розташовані на Передгір’ї довгою смугою, що починаються від Перемишля, йдуть через Дрогобич на південний схід аж до Буковини. На поверхні землі ці поклади виступають численними соляними джерелами. Експлуатація солі почалась тут ще в доісторичні часи. Про це свідчать сліди старих гірничих робіт у Ланчині, Калуші та в Уторопах і знайдене біля них кам'яне знаряддя. Наприкінці XV століття підкарпатську сіль із так званих «руських жуп» вивозили до Польщі. У масті Бидгощі був тоді окремий склад «руської солі».

Добування солі майже кустарним шляхом відбувалось у різних місцях аж до наших часів. Перед війною тут існувало сім солеварень, які виварювали сіль із природних солянок, черпаних з землі.

По той бік Карпатських гір, від Пряшева (на Словаччині) через Мармароський Сигот до Румунії, тягнеться друга соленосна смуга. Сіль там експлуатували, мабуть, починаючи від бронзової доби. Але тепер на всю територію залишилася тільки одна копальня недалеко східного кордону Закарпаття у Мармароській Солотвині. Поклад солі має тут форму з боків сплощеного величезного пня. Його довжина становить 2160 метрів, а ширина 1700 метрів. Сіль чиста, біла і після перемелення на спеціальних млинах вона цілком придатна для вжитку без жодного оброблення.

Крім згаданого покладу на Закарпатті існує багато подібних до нього, але їхня форма, величина та умовини залягання ще не вивчені. Закарпатські і Підкарпатські родовища солі такі великі, що можуть забезпечити сіллю навіть сусідні області на довгі століття.

У соленосній смузі на Передгір'ї Карпат у Дрогобицькій і Станіславській областях в 1854 році було також відкрито калійні солі — сировину дуже важливу для сільського господарства та хімічної промисловості. Геологічні дослідження відомого вченого професора Ю. Медведського та інших виявили значні запаси цієї сировини. Але, як сказав один з колишніх істориків галицької промисловості, «недбальство і зла воля австрійських властей не допустили до розвитку цієї галузі промисловості». Деякий інтерес до цієї справи виник щойно після першої імперіалістичної війни. Отже в наслідок цього у Стебнику, Калуші та Голині було закладено три копальні калійних солей, які існують і дотепер. Родовища калійних солей, виявлені не тільки у зазначених місцевостях, а й набагато ширшій площі (Моршии, Тур'я, Уторопи). В деяких місцях, завдяки добре розгорнутим геолого-розвідувальним роботам вже є можливість організувати планомірне видобування знайдених покладів, щоб дати нашому сільському господарству потрібну кількість добрив. Дедалі радянські вчені збільшують реєстр винайдених копалин та межі їхнього залягання, і обов'язок нашої промисловості — належно використати ці здобутки нашої науки.

Тут треба згадати, що деякі солі використовуються також і для лікування цілого ряду захворінь.

Друга група копалин — дуже характеристична для Карпат і надзвичайно важлива для промисловості — нафта, земний віск (озокерит) і земний газ. Основні на сьогоднішній день родовища зустрічаємо в північних гірських хребтах. Найбільш відоме з них — Бориславський басейн. Недалеко від нього є родовище Східниці та Урича, а трохи далі на схід — Ріпного та Битькова. Крім них існує ще цілий ряд дрібніших джерел.

Перші згадки про нафту у цих районах зустрічаємо в літературі з початку XVIII століття. Але справжній нафтовий промисел починається лише в середині минулого століття. Як початкову, зафіксовану в історії дату ми приймаємо 1853 рік. Тоді львівський аптекар Гнат Лукасевич із сирої бориславської нафти видобув у своїй лабораторії гас, а львівська лікарня перша в місті запровадила у себе освітлення гасом. Від того часу нафтовий промисел почав розвиватися, хоч, правда, досить нерівномірно, стрибками, маючи період піднесення та упадку. І так тривало до самого початку війни.

Нафтова промисловість здебільшого була в руках закордонного капіталу, який не дбав про вивчення відкритих родовищ і про винайдення нових, бо водночас користався із вигідних для нього колоніальних промислів. Тепер завдяки розвідувальним роботам площа експлуатації родовищ поширюється. Так приміром, в бориславському районі нещодавно закінчено вже нову свердловину, яка дала великий нафтовий фонтан.

Нафтоносність Карпат не обмежується названими вище районами. Присутність нафти виявлена також в інших місцях — на Передгір'ї та в Закарпатті. Слід згадати, що в минулому столітті в околицях Ясина та Лугу на південних схилах Карпат пробними свердловинами була теж відкрита нафта, яку навіть деякий час експлуатували, але ці спроби були, на жаль, покинуті та забуті. Немає сумніву, що тепер подальші розвідувальні роботи радянських вчених матимуть великий успіх і дадуть нові резерви дорогоцінної сировини, важливої для економічного піднесення країни.

На Передгір'ї Карпат, на нафтових родовищах, знаходимо жили земного воску. Найбільші поклади його в Бориславі та його околицях. У другій половині минулого століття земний віск був об'єктом хижацької експлуатації з боку великої кількості дрібних підприємств. Який був цей «промисел» ми бачимо із звіту гірничого інспектора, який в 1873 році на площі у 86 гектарів нарахував біля 12.000 кустарно викопаних нор. Взаємини між робітниками і хижаками-підприємцями в тодішній нафтовій та восковій промисловості дуже вірно й художньо змалював Іван Франко у своїх бориславських оповіданнях.

Крім нафти і земного воску є в області Карпат ще третя копалина з цієї галузі — земний газ. Знаходиться він або разом з нафтою на тих самих родовищах і добувається з нею з тих самих свердловин, або утворює окремі родовища на Передгір'ї Карпат. У першому випадку це так званий «вогкий газ», з якого можна відділити важчі вуглеводні частини та скропити їх у рідину, подібну до бензину, що йде до продажу під назвою газоліну. У другому випадку є «сухий газ», що не дає газоліну і вживається тільки для опалення та освітлення. Величезні родовища такого газу є в околиці Дашави біля Стрия.

Газ складається майже з самого метану. При спалюванні він дає 9000 калорій з кожного кубічного метра. У Дашаві газ виходить із свердловин під тиском 60 і більше атмосфер і трубами йде до Стрия і Львова, де вживається як дешеве та дуже вигідне паливо для промисловості й опалювання житлових приміщень.

Крім згаданого, експлуатованого родовища, відомі також інші, розкидані вздовж Передгір'я, а подекуди і на Закарпатті, де, наприклад, знайдений земний газ. Це дає підставу гадати, що ми маємо тут справу із довгою смугою газоносних шарів. Завданням радянської науки визначити площу та запаси родовищ. Ця справа має величезне народногосподарське значення. Аджеж земний газ — найкраще паливо, економічніше та вигідніше від усіх видів твердого та рідкого палива.

У Карпатах існують також руди. Досі їх майже не використовували, хоч деякі з них певно мають промислове значення. Так, у Дрогобицькій області є відоме нам, але не тільки ще невикористовуване, а й навіть невивчене цілком, родовище цинкових і свинцевих руд. Відсутність зацікавлення цією справою з боку польських підприємців пояснювалося наявністю конкуренційних копалень цинку в Західній Польщі.

У кристалічному пасмі Чивчинських гір були недавно знайдені манганові руди ті графіт. Розвідувальні роботи дають надію сподіватися там запасів промислового значення. На Закарпатті в кристалічному пасмі, в ріці Тисі та у вулканічних породах Вигорляту є сліди золота. Про свинцево-цинкові жили в околицях Вишкова, про які ми ще знаємо дуже мало, згадується у старій геологічній літературі.

На північних і південних схилах Карпат є також залізні руди. Вони часом експлуатувалися на потребу місцевої дрібної промисловості, але по суті вони ще й досі мало розвідані. Ми не знаємо ані їхнього поширення, ані їхніх запасів.

Окрему дуже багату групу копалин утворює будівельний камінь. Вздовж цілої Закарпатської України, на південь від «флішевих» Карпат, тягнеться довге гірське пасмо, збудоване з вулканічних пород: андезитів, трахітів, ріолітів і їхніх туфів. Ми маємо тут камінь у величезній необмеженій кількості. Цей камінь дуже міцний, тривкий і придатний для всяких робіт. Андезит може витримати тиск у 3000 кілограмів на кожний квадратний сантиметр, при цьому добре піддається обробці. Вживають його для будування мостів, гідротехнічних споруд, на фундаменти домів, для брукування шляхів. Різаний на плити, він може правити для обличкування стін. Полірований, цілком добре заступить імпортований колись шведський камінь, до якого подібний суцільним чорним кольором. До такої породи зокрема належить андезит з околиць Ужгорода. У минулому цей камінь вивозили до центральної Угорщини, де вживали його для потреб монументального будівництва.

Своєю якістю ріоліт і трахіт не поступаються андезитам. Приміром, ріоліт з Нересниці заслуговує на особливу увагу. Він має приємний для ока ясно-сірий, зеленуватий або зеленувато-синій кольор. При своїх високих технічних властивостях це матеріал є справді цінний і безперечно може бути використаний на будівництві кращих показових будов.

До цієї групи треба зачислити вулканічні туфи — цебто зцементований, затверділий вулканічний попіл. Туфи є пористі, і тому легші від згаданих вище пород. Видобуті з кар'єру, ще з природною вогкістю, вони досить м'які, легко підпадають обробці і розрізуванню на плити і блоки, Згодом на повітрі туфи висихають і стають твердішими. Поряд із значною пористістю деякі закарпатські туфи в два і навіть в три рази міцніші від цементу.

Закарпаття має також свої мармури. Карпатський гірський ланцюг з південного боку обрублений довгим рядом утесів (невеликих скель), які можна експлоатувати на мармур і на виріб вапна. Дають вони білий, жовтий, червоний і різнокольоровий матеріал. Проти вивітрювання він тривкіший, ніж багато інших мармурів інших країн. Отже він цілком відповідає нашим атмосферним умовинам. Для потреб будівельної промисловості видобувається мармур в околицях Новоселиці та Пересниці.

Самі «флішеві» Карпати, цебто полоса на північ від вулканічних гір і від закарпатських низин, мають інший рід будівельного матеріалу. Є тут різної якості пісковики, які, відділюючись різними плитами різної товщини, легко піддаються експлуатації. Цей камінь теж дуже добрий для потреб будівництва. Він дає тесані плити на фасади будов, мости і т. ін.

Промислову вартість карпатського будівельного каміння підносить ще географічне розміщення його родовищ: залізничні шляхи і шосейні дороги перетинають їх впоперек у різних місцях, а гірські потоки і річки розділили їх вздовж та зробили цим легко доступними.

Наприкінці цього короткого перегляду природних багатств карпатських гір треба ще згадати про велику кількість мінеральних джерел. Існують тут вуглекислі води йодово-солоні, солоні, гіркі, сірчані тощо. У різних місцевостях є відомі та високо цінені джерела, наприклад, Моршин, Трускавець, Буркут, Кваси і т. д. Досі використовувалися лише деякі з них і то у малому масштабі та примітивним засобом. Тим часом вони мають велике майбутнє. Особливо закарпатські мінеральні джерела, загороджені від північних вітрів, на мальовничих південних схилах Карпат. Ми не сумніваємося, що ці життєдайні джерела стануть скоро основою для побудови великих курортів, у яких лікуватимуть ся тисячі трудящих нашої вільної і прекрасної радянської батьківщини.

[Радянський Львів, №1, січень 1946]