Російське турне Жозепа Борреля завершилося цілковитим фіаско. Чи змусить це нарешті Брюссель дивитися на Москву тверезішим поглядом?
«Ганьба» і «приниження» – ці два слова найчастіше можна зустріти у дописах європейських газет про візит верховного представника Європейської Унії зі зовнішньої політики і безпеки Жозепа Борреля до Москви, який розпочався четвертого лютого й тривав три дні. «Чого його туди взагалі понесло?» – хором запитують західні публіцисти й політики.
Шеф європейської дипломатії не захотів дослухатися до попереджень Європейського парламенту та багатьох країн-членів, які відмовляли його від поїздки в Москву в такий непевний час. Йшлося передовсім про арешт російського опозиціонера Олексія Навального та жорстоко розігнані мітинги на його підтримку. Боррель же чомусь залишався оптимістом, певно, сподівався, що йому вдасться пом'якшити позицію свого російського колеги Сергія Лаврова щодо долі Навального. Зусилля ж ці, як ми вже знаємо, виявилися не просто марними, вони лише погіршили ситуацію.
Навального засудили до 3,5 років колонії ще напередодні візиту Борреля. А вже під час візиту проти російського опозиціонера розпочали ще один показовий процес – за нібито образу ветерана. Все це свідчило про те, що Кремль навіть близько не бажає дослухатися до якихось прохань Євроунії щодо Навального.
Щобільше, під час візиту Міністерство закордонних справ Росії заявило про висилання трьох європейських дипломатів – німця, шведа і поляка – за нібито «участь в незаконній демонстрації» в підтримку Навального 23 січня у Москві та Санкт-Петербурзі. Насправді європейські дипломати просто були присутніми там, де відбувалися акції, щоб на місці оцінити події й потім повідомити про них у регулярних звітах до своїх столиць. Відео, які російська влада оприлюднила як докази «участі в акціях», насправді й показують, що дипломати лише спостерігали за подіями. Боррель намагався ще згладити ситуацію, закликавши Москву переглянути рішення, але в Кремлі його доволі демонстративно не чули.
Ось такі ляпас за лапасом діставав Боррель у Росії. А найгучнішого – отримав вже під час зустрічі з міністром закордонних справ Лавровим та наступної їхньої спільної пресконференції. Лавров, не давши Боррелю отямитися, зразу пішов на нього в атаку. Почав з того, що в країнах Євроунії поліція не менш жорстоко розганяє демонстрації, що Брюссель присікується до Росії ні за що, що його санкційна політика є глибоко хибною і шкідливою для обох сторін. А на завершення ще й закинув ЄУ, що вона є «ненадійним партнером», що вона – ароґантна й несправедлива. «Тому ми своє життя вибудовуємо, виходячи з того, що Євроунія є ненадійним партнером, принаймні на цьому етапі», – наголосив російський міністр.
Було видно, що Боррель був абсолютно заскочений такою атакою. Зрештою, він був налаштований на те, що атакуватиме саме він, а російська сторона захищатиметься й виправдовуватиметься. Щодо Навального, щодо жорстокості поліції, щодо невиконання Мінських угод і зростання напруженості на смузі розмежування на Донбасі. А тут все навпаки, Росія влаштувала показове шмагання шефові європейської дипломатії.
Тож повертався Боррель до Брюсселя, фігурально висловлюючись, весь обпльований. Залунали твердження про найганебніший провал європейської дипломатії за всю її історію.
Але чи винен в цьому лише Боррель? Аж ніяк. Пригадаймо, що ще зовсім недавно представники найвпливовіших країн Європи рішуче виступили за те, щоб повернути російській делегації в ПАРЄ всі права, відібрані в неї після інвазії в Україні. Пригадаймо теж, як у перші ж дні після арешту і засудження Навального провідні європейські лідери поспішили запевнити Путіна в тому, що нічого не змінилося. Що вони продовжуватимуть діалог з Росією, якому, за їхніми словами, «немає альтернативи». Що будівництво «Північного потоку - 2» буде продовжено, бо це нібито «не політична справа». І що у Європи буде з Росією ще багацько спільних проєктів, таких як, наприклад, спільне виробництво російської вакцини проти COVID-19. Тощо, тощо, тощо.
І що найсмішніше (найприкріше): традиційні апологети Путіна, такі як, наприклад, Віктор Орбан в Угорщині, Марін Ле Пен у Франції, Мілош Земан у Чехії чи Маттео Сальвіні в Італії, цього разу просто собі курили в куточку. За них все зробили гравці першої величини – передовсім французький президент Емманюель Макрон і бундесканцлерка Німеччини Анґела Меркель.
Що ж, європейські політики нібито й засвоюють потрохи уроки стосунків з Росією, але досі так і не змогли усвідомити головної небезпеки з Кремля. Адже передовсім тут йдеться про безпеку – про їхню безпеку. Коли ти дозволяєш комусь отруювати і вбивати в нашому глобалізованому світі, це не залишається в межах його території, це виходить назовні. Зрештою, вже давно вийшло, кремлівські агенти неодноразово демонстрували, що зухвало можуть чинити атентати і в Німеччині, і у Великій Британії, і в Болгарії. І це тільки відомі нам випадки.
А поки Захід перебуває в розгубленості, російська влада вже почала прибирати свідків та виконавців атентатів. Принаймні, раптово помер один з отруйників Навального, а потім і омський лікар, який наважився врятувати російського опозиціонера. Не складно спророкувати, що смертей буде значно більше. Чому? Бо Росія, оцінивши всі штрафні заходи Заходу за останні сім років, усвідомила, що нічого страшного їй заподіяти не змогли. «І що ви нам зробите?» – єхидно запитують російські можновладці.
Та й дійсно, що може зробити Європа, яку розривають різноманітні суперечки? Зокрема й у питанні: як ставитися до режиму Володимира Путіна?
Але повернімося до російського візиту Борреля. Чи дійсно він був непотрібним й навіть шкідливим? Я так не думаю. Навпаки, вважаю його вкрай корисним для вироблення майбутньої російської політики Європейської Унії.
Бо чого вартує хоча б реакція Борреля на свій візит, викладена в твіттах, блогах і під час виступу в Європейському парламенті. Процитуємо один з його дописів у Twitter: «Мій візит до Москви лише підтвердив, що Росія не бажає скористатися з можливості вести конструктивніший діалог з ЄУ. Це викликає жаль, і нам доведеться зробити висновки». За словами Борреля, його зустріч з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим засвідчила, що «Європа і Росія рухаються в різні боки».
А хто спостерігав за виступом керівника європейського зовнішньополітичного відомства перед Європарламентом зі звітом про свій російський візит, не міг не зауважити разючої різниці між Боррелем у Москві і Боррелем у Стразбурзі. Вже давно ми не чули настільки об'єктивної оцінки Росії від лідерів ЄУ. Наведу кілька цитат: «Росія – це не сучасна демократія», «Росія чимраз більше протистоїть Європі», «геополітичний вибір Росії викликає занепокоєння», «Росія не дотримується прав людини», «Росія пригнічує опозицію» тощо. І от чи не найголовніший висновок Борреля: «Росія бачить в демократичних цінностях екзистенціальну загрозу». Вартувало б цю фразу вирізати в мармурі й встановити в кожній європейській столиці.
На завершення Боррель закликав Євроунію посилити санкційний тиск на Росію.
Що ж, таки вартувало поїхати до Москви, зазнати там ганьби, аби побачити й показати іншим справжнє обличчя Росії. Щоб нарешті змінили свою думку ті, хто досі наївно вважав, що Росію можна змінити за допомогою красивих слів. А Марґарет Тетчер ще три десятилітя тому застерігала: «Наївність – це завжди найбільша помилка у взаєминах з Росією». То скільки ще європейські політики наступатимуть на одні й ті ж граблі?
