Першого лютого в М'янмі було вчинено путч. Військовики затримали низку державних керівників, в тім числі президента Віна М’їна та державну радницю Аун Сан Су Чжи, котру вважають національною лідеркою і фактичною керівницею країни. Путчисти оголосили про запровадження надзвичайного стану терміном на цілий рік.
Знаменно, що державний переворот у країні було вчинено за кілька годин до початку першої сесії нового парламенту, в якому за підсумками виборів, що відбулися ще восьмого листопада 2020 року, більшість місць зайняла очолювана Аун Сан Су Чжі «Національна ліга за демократію» (НЛД).
Аби розповідь про актуальні події в М’янмі стала зрозумілішою, треба нагадати, хто ж така Аун Сан Су Чжи, чим знаменита і як з багаторічної ув’язненої вона змогла вийти на позиції державного лідера. Але перед цим – короткий екскурс у м'янманську історію.
1948 року М’янма, яка тоді ще називалася Бірмою, отримала незалежність від Великої Британії, вийшла зі Співдружності націй. У 1962 році генерал У Не Він вчинив військовий переворот і встановив власну диктатуру. Була створена Соціалістична республіка Бірманський Союз.
1988 року в країні розпочалися протести проти військової диктатури, але вони були придушені. І вже генерал Со Маунг захопив владу 1989 року. За його правління країну було перейменовано на М'янму, а столицю – на Янгон. Саме тоді на політичній сцені з’явилася і Аун Сан Су Чжи.
Вона була донькою лідера руху за незалежність Бірми Аун Сана, вбитого ще 1947 року. Дитинство провела в Делі разом із матір’ю амбасадоркою. Далі – студії в Оксфорді, де вивчала філософію, економіку і політичні науки. Там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, британським науковцем Майклом Арісом.
Поживши і попрацювавши в Японії, США і Бутані, вона влаштувалася в Об’єднаному Королівстві. У неї народилися два сини. Проте 1988 року Аун Сан Су Чжі вирішила повернулася до Бірми, щоб допомагати своїй хворій матері.
У цей час політичної ваги в країні набирає генерал Тан Шве, котрий спершу був першим помічником Со Маунга, а потім і очолив державну владу. Він вирішив побавитися в демократію й оголосив 1990 року перші в історії країни вибори на багатопартійній основі.
На той час Аун Сан Су Чжи створила й очолила свою партію – «Національна лігу за демократію». Партія зі старту добилася знаменитих успіхів. На виборах, які пройшли 27 травня 1990 року, НЛД здобула 392 зі 492 місць у парламенті. А Партія національної єдності, яка репрезентувала інтереси військовиків – тільки шість місць. Зрозуміло, що генерали обурилися, оголосили вибори недійсними. Аун Сан Су Чжи потрапила під домашній арешт і просиділа в ньому з певними перервами до 2010 року.
Аун Сан Су Чжи відмовлялася покинути країну, хоча військовики пропонували їй еміґрувати без права повернутися. Водночас вони не дозволяли в’їхати до М’янми ні чоловікові, ні дітям опозиціонерки.
За цей час вона встигла набути світової популярності й навіть стати 1991 року лауреаткою Нобелівської премії миру. Як було зазначено в обґрунтуванні, за «видатний приклад сили безсилого».
Зростала популярність Аун Сан Су Чжи і всередині країни, а заодно і її партії. Восьмого листопада 2015 року в М'янмі відбулися фактично перші демократичні парламентські вибори. Опозиційна НЛД здобула на них переконливу перемогу – в обох палатах парламенту партія була репрезентована 390 депутатами, що дозволило їй контролювати політичну ситуацію в країні. Загалом законодавчий орган налічує 664 депутати, 25% з яких не обираються, а призначаються верховним головнокомандувачем.
З 30 березня 2016 року Аун Сан Су Чжи обійняла посаду міністра закордонних справ. А вже шостого квітня 2016 року вона стала державною радницею М'янми. Цю посаду можна порівняти з канцлерською, наприклад, у Німеччині чи Австрії. Аун Сан Су Чжи неформально очолила уряд.
А от взяти участь у президентській кампанії Аун Сан Су Чжи не змогла. Конституція країни, складена військовиками, забороняє претендувати на найвищу державну посаду людині, яка має близьких родичів за кордоном. Хоча вона мала всі шанси здобути цю посаду.
На виборах 28 березня 2018 року президентом було обрано вже згаданого Віна М’їна – колишнього спікера нижньої палати парламенту і представник НЛД. Його кандидатуру підтримала більшість членів Національних законодавчих зборів країни, які обирають президента. Крім нього на цю посаду претендував висуванець військовиків М’їн Шве, але з тріском програв – що, звісно, дуже розсердило генералів.
Згідно з однією зі статей основного закону країни, армія М'янми є основним гарантом Конституції. Попри втрату формальної влади, вона залишалася потужним політичним чинником. Тому і Аун Сан Су Чжи, і президент М’їн досить часто мусили свої дії та рішення узгоджувати з генералітетом.
Варто зазначити, що в той час, як популярність Аун Сан Су Чжи продовжувала зростати в М’янмі, у демократичному світі її реноме нівроку похитнулося. Річ у тім, що ставши державним радником, Аун Сан Су Чжі зіткнулася з проблемою рохінджа – мусульманської народності, яка компактно мешкає в м’янманскому штаті Ракхайн. У представників рохінджа постійно виникали конфлікти з переважно буддистським населенням країни. 2017 року бойовики з «Армії порятунку рохінджа» напали на кілька поліційних дільниць. Армія М'янми відповіла жорстокими репресіями. Фактично цілу народність змусли втекли до сусіднього Бангладешу.
Відтак колишні закордонні прихильники Аун Сан Су Чжи закидають їй, що вона не зробила нічого, щоби припинити вбивства і вигнання, не засудила м'янманських військовиків і навіть не визнавала масштабів трагедії. Що більше, державна радниця на міжнародній арені намагалася якось виправдати дії військовиків. Після цього багато організацій її позбавили почесних звань. Була навіть ініційована кампанія з позбавлення її нобелівського лауреатства.
Але, як було вже сказано, в більшості м'янманського населення вона аж ніяк не втратила популярності, радше навпаки. Аун Сан Су Чжі залишається найпопулярнішою політкинею. За даними опитування, проведеного в 2020 році моніторинговою організацією Народний альянс за вільні вибори, довіру їй висловили 79% громадян країни – на 9% більше, ніж за рік до цього. Тому у торішню виборчу кампанію Аун Сан Су Чжи та її партія вступили доволі впевнено.
За результатами виборів, які відбулися восьмого листопада, НЛД здобула 83% місць у парламенті (загалом є 476 депутатських крісел). У той час, як створена військовиками Партія солідарності і розвитку отримала лише 33 місця.
Це було справжнім ляпасом для генералітету. Військовики зразу ж звинуватили керівництво країни у фальшуванні результатів голосування, вимагали проведення розслідування і перенесення скликання нового парламенту, проте влада країни проіґнорували їхні вимоги. Під кінець 2020 року почало складатися враження, що військовики змирилися з поразкою. Проте, як тепер стало зрозуміло, вони вирішили піти іншим шляхом – силовим. Так першого лютого було вчинено черговий м’янманський путч.
М’їн Аун Хлаїнг
Нині формально головою держави оголошено першого віцепрезидента М’їна Шве. Проте він уже підписав заяву, згідно з якою державну владу передано головнокомандувачеві збройними силами М’їнові Аунові Хлаїнгу. Путчисти оголосили надзвичайний стан, поміняли керівників усіх міністерств на лояльних собі людей. Вони заявили про наміри провести вибори після скасування режиму надзвичайного стану і сформувати новий уряд.
Країни заходу, передовсім «Великої сімки», вже встигли засудити путч і путчистів. Вони закликали звільнити затриманих політиків. Утім ці заклики поки що не дали ефекту. Бо єдина країна, яка має вплив на м’янманську політку, – це Китай. Лише санкції Пекіна можуть фактично паралізувати місцеву господарку. А Китай поки що мовчить.
Незвичність ситуації полягає в тому, що раніше Китай зі значно більшою прихильністю ставився до цивільного уряду М'янму, ніж до тамтешніх військовиків. Та щось таки змінилося. Експерти ж вважають, що саме з Пекіна було дано відмашку на здійснення державного перевороту. Відомо, що в січні міністр закордонних справ Китаю Ван І зустрічався з генералом М’їном Ауном Хлаїнгом. Ймовірно, сама ця зустріч і стала поворотним моментом у вирішенні питання про переворот.
Утім не виключено, що у боротьбу за М'янми втрутяться й Сполучені Штати. Й протистояння між Вашінґтоном і Пекіном і визначить подальшу долю країни. Тож питання М'янми стане ще одним поважним зовнішньополітичним випробуванням для команди нового президента США Джо Байдена.
