Був, здається, 2003 рік. Я приїхав до Києва. Як завжди у ті часи – надто рано. Казали, що франківський поїзд змінив розклад через тутешніх депутатів верховної ради, котрі – яко справжні галичани – хотіли забезпечити собі дві важливі пост-австрійські речі. По-перше, бути на вихідні вдома, у любім родинному краї (тоді ще не практикували остаточного переїзду до столиці разом з жінками, дітьми і псами, насолоджуючись милою хаткою у підкарпаттю, навіть не сподіваючись на боярські уділи десь коло київського водосховища). По-друге, встигати на ранкові засідання парламенту, які не можна пропустити, бо то справжня война, маючи хоч би пару годин після приїзду поїзда на кавку, лазничку, фризуру і самостійне прасування сорочки. І переглянути течку паперових документів. У поїзді, який їхав цілу ніч, цього робити не вдавалося, бо тоді ще працював буфет, а кожен парламентарій з провінції був абсолютно впізнаваним у поїздах, які з'їжджалися з провінцій до столиці.
У тому 2003 році було, слава Богу, тепло. А ще на виході і на вході, на вході і на виході метра роздавали якусь безкоштовну непартійну, а псевдо-міську газетку. Щоби її уважно прочитати від першої до останньої літери, мені вистачало двадцять п’ять хвилин. Сидів тоді на лавці під квітучими каштанами, чекав на початок робочого чи пристойного часу і читав якнайповільніше.
Усі тексти були максимально лапідарними, але страшенно-серйозно інформаційними. Переважно оповідали про те, що є. І лише одна стаття прогнозувала про майбутнє. Тоді я її читав із найменшим рівнем довіри, бо йшлося про неймовірно далекий 2021 рік (дивно, за якими роздачами у 2003 році кидали карту на 2021, чому не на 2023 чи – для заокруглення – 2020. Серед можливих варіантів пояснення правдоподібним видається таке, що хотіли кинути оком на наступні десятиліття, але – навчені недавнім досвідом коректного переходу із тисячоліття у тисячоліття, із століття у століття – орієнтувалися на початок усіх відрізків не з нульового року, а з першого.). Якийсь фокус у їхній методі все ж був. Бо ні тоді я не запам'ятав, що було, ні тепер не пам'ятаю, що тоді було і що я читав про тодішнє теперішнє. Натомість прогноз не тільки засів у пам'яті у травні 2003, але й згадався саме того 2021, про який йшлося.
Що є одним із найпривабливіших штрихів на життєвому шляху, то можливість справдити через десятиліття ті поважні прогнози, які колись давалися на десятиліття наперед. В такому разі завжди маєш цінні відкриття, насичені емоціями. За кого вони нас мали… Добре, що нічого не справдилося… Нічого собі – але ж то розумні чуваки – звідки можна було знати так точно…
Футурологічна стаття оповідала про десять професій, які будуть особливо потрібними у 2021 році. Не можу відтворити увесь список нагальної потреби, але пам'ятаю, що він видавався цілковито ненормальним на тлі того, що відбувалося у 2003 році. Бо тоді вже минала мрія про бандитів і валютних проституток, не кажучи вже про кваліфіковані робітничі професії. Усі вишкільні заклади країни зорієнтувалися на запит причетності до державотворення і штампували нескінченних юристів, бухгалтерів, економістів, правників, авдиторів, журналістів, менеджерів та інших консильєрі. Про всіляких комп'ютерників теж уже було відомо. Вони перебували в умовному чистилищі часу – ще не рай, але вже починається. Мої улюблені реставратори ще також у топи не потрапляли. Натомість були не менш рідні психотерапевти.
Але тою єдиною десятою позицією, яка мене захопила як знак світлого майбутнього, заради якої, можна сказати, я ніколи не забуду футурологію, була професія психотерапевта домашніх тварин.
Запит на професіоналів, на професію завжди є стопроцентним показником на актуальні суспільні проблеми. Двадцять років тому мені було химерно уявити собі українське суспільство, в якому звірячі психотерапевти не просто з'являться, а ще й будуть потрібнішими від юристів.
І ось цей час настав. Україна розвинулася до несподіваних висот. І без зоопсихотерапевтів (за ними, правдоподібно, зближаються зоопсихіатри) тепер дійсно важко обійтися. Наразі це привілей привілейованих прошарків. Що, однак, у такій ієрархічно-вільній країні є тенденцією.
А домашні звірі, відчуваючи тенденцію не гірше, ніж наближення землетрусу, неначе показились. Через усе те, що відбувається в країні – кліматичні зміни, засилля електро-радіо-магнітних полів, а передовсім через множинну зденервованість близьких людей – вони вже не можуть тримати себе у лапах і бути оптимальним заспокійливим для своїх колаборантів. Все досягло межі зриву. Тепер кіт чи пес, заразившись істерією людей, котрі їх заводили заради того, щоби кудись злити свою істерію, сам стає джерелом тривожності. Про що слід подбати. Можливо, із допомогою спеціальних психотерапевтів. Що значно розширює розуміння такого поняття, як душа.
Газетка, отже, мала рацію. Єдиний її проїзд у тому, що на 2021 рік зовсім не передбачалося ні військових, ні санітарок, ні кур'єрів.
04.02.2021