Може спрацював ефект «чарівного копняка», може президент задумався над класичним питанням «тварина я тремтяча чи право маю?», може мав місце синтез обох чинників та поки невідомих підводних течій – але доконаним явищем стало часткове очищення (можливо, тимчасове) інформаційного простору і де-факто старт нової президентської кампанії.
Санкції проти народного депутата від «Опозиційної платформи – За життя» Тараса Козака можуть стати темою, яка не зникне з ноосфери за кілька днів. Поки що увага акцентується на забороні виходу в ефір телеканалів, підконтрольних колишньому високопоставленому податківцю та митнику і чинному соратнику одіозного Віктора Медведчука. Без часто істеричних «112 Україна», ZIK і NewsOne, які після заборони ретрансляції на територію України специфічного телепродукту Російської Федерації стали виконувати роль пропагандистів країни-агресора, вітчизняний ефір стане більш цивілізованим – але річ не лише в каналах.
Рішенням Ради національної безпеки і оборони від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» на п’ять років у Козака передбачені такі проблеми: блокування активів – тимчасове обмеження права користуватися та розпоряджатися належним майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності.
Що стосується безпосередньо «112 Україна», ZIK і NewsOne, то санкції передбачають заборону організаціям, якими володіє Козак, користуватися радіочастотами України, надавати послуги з ретрансляції/розповсюдження телепрограм та надання телекомунікаційних послуг, анулювання або зупинку ліцензій та інших дозволів для здійснення діяльності.
Передісторія сьогоднішніх подій відносно давня. Ще 4 жовтня 2018 року Верховна Рада підтримала звернення до РНБО щодо введення санкцій проти компаній, які входять у структуру власності телеканалів 112 Україна і NewsOne. Щоправда, офіційно визнано приналежність цих медіа-ресурсів до Тараса Козака пізніше. 12 жовтня 2018 року він оприлюднив інформацію про купівлю телеканалу NewsOne (ТОВ «Новини 24 години») з оцінкою 41–42 мільйони гривень, у грудні повідомив про купівлю дев'яти компаній групи 112 Україна, оцінивши їхню вартість на дату придбання в 72,87 мільйона гривень, а власником телевізійних мовників телеканалу ZIK став лише в 2019 році.
Чому ж аж через два з гаком роки після відповідного звернення парламенту до РНБО історія отримала продовження? Найпростіше пояснення лежить у площині так любої у постіндустріальному, постінформаційному і постмодерному суспільстві конспірології. Надто ефектно співпали у часі події. Про таємничі месиджі, які надходять на київську вулицю Банкову з вашингтонського Білого дому, говорили ще до інавгурації Джо Байдена. У цьому контексті люди з нормальною пам’яттю згадували подію, яка має опосередкований стосунок до того, що відбувається зараз, – у кінці минулого року міністерство юстиції США подало новий цивільний позов до суду і вимагало конфіскувати майно колишніх акціонерів «ПриватБанку» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова у штаті Огайо. Раніше у США їх звинуватили у крадіжці мільярдів доларів з «ПриватБанку», які потім «відмили» у США.
Через місяць в українському телеефірі з’явився ексдиректор у справах Європи та Євразії у Раді національної безпеки США Деніел Фрід, який анонсував серйозні клопоти для українських олігархів: «Ми передамо дані наших розслідувань представникам України, аби подальша робота проходила у вас. Дуже розраховую, що президент Байден вплине на керівництво України таким чином, щоб ці розслідування були проведені сумлінно».
Як «безпосередньо впливав» і чи взагалі впливав Байден на керівництво України, достеменно невідомо. Але, знову ж таки, «співпало» – і «непотоплюваний» нардеп Дубінський, до якого Штати мають претензії, несподівано був виключений з фракції «Слуги народу», і китайці, які завдали головного болю Пентагону, коли таємничим чином отримали контрольний пакет акцій стратегічної української «Мотор-Січі», отримали відкоша з залученням озброєних представників СБУ (à propos за благополучне майбутнє китайців у Запоріжжі з усіх сил переживали медіа-ресурси ОПЗЖ і того ж Коломойського).
Нібито непоєднувані факти, але на цьому і будується конспірологія.
Й абсолютно випадковим збігом обставин стала телефонна розмова державного секретаря США Ентоні Блінкена з міністром МЗС Дмитром Кулебою. Американець з українським бекграундом (предки Блінкена мешкали на Полтавщині) заявив, що Україна має стійку двопартійну підтримку у США і їй «важливо зберегти прогрес у боротьбі з корупцією, в реалізації верховенства закону та у впровадженні економічних реформ».
Розмова держсекретаря і міністра відбулася за кілька годин до рішення РНБО щодо Козака.
Кара спіткала Тараса Романовича за його нібито співпрацю з терористами «ДНР». Термін «нібито» вжито, позаяк провини Козака в суді не доведено. Ініціаторам санкцій логічно перевести проблему в інформаційну площину, де можливостей маневру більше. Так і зробив Зеленський.
«Санкції – складне рішення. Україна рішуче підтримує свободу слова. А не пропаганду, яка фінансується країною-агресором, і яка підриває Україну на шляху до ЄС та євроатлантичної інтеграції», – заявив президент.
Несподівано оперативно відреагував на довколамедійні перипетії глава Національної спілки журналістів Сергій Томіленко, який у Фейсбуці оприлюднив свій крик душі:
«Позбавлення БЕЗ СУДУ багатомільйонної аудиторії доступу до українських ЗМІ, заборона сотням журналістам та медійникам права на професію – це наступ на свободу слова. Політична належність українських власників зареєстрованих в Україні ЗМІ – не злочин. Рішення української влади є інформаційним вибухом та шокує міжнародні інституції, які опікуються захистом прав журналістів та свободою слова. Національна спілка журналістів України інформуватиме про надзвичайну ситуацію Міжнародну федерацію журналістів, Європейську федерацію журналістів, наших партнерів – Офіс ОБСЄ з питань свободи медіа».
Кількома реченнями Томіленко проілюстрував те, що на професійному арго називається «консерва відкрилася», – і це ще один маленький позитив від рішення РНБО.
За розвитком ситуації буде цікаво спостерігати з різних ракурсів. Насамперед в дію включиться юридичний аспект. Оскаржувати створені Радбезом проблеми Козак зможе лише у Верховному суді – де, звичайно, буде згадано, що згідно з законодавством санкції можна запровадити лише проти іноземців, а член ОПЗЖ має паспорт з тризубом. Верховний суд, на жаль для Козака, – не Окружний адміністративний суд Києва, де є Павло Вовк та його команда і де довести процес до абсурду вміють ідеально, тому є шанс, що проблеми у друга Медведчука не зникнуть.
Тому можна підключити Європейський суд з прав людини. Вселяти оптимізм у Козака має те, що у цій інстанції торік держава Україна програла 82 з 86 позовів, поданих проти неї. Однак є й такий прецедент – свого часу в Страсбург скаржилися російські пропагандисти, коли офіційний Вільнюс заборонив ретрансляцію телеканалу «Росія-24», а чотирьох працівників цього квазімедіа було депортовано з країни. В ЄСПЛ дійшли висновку, що діяльність росіян «не відповідає принципам відповідальної журналістики» і не задовольнили їхньої претензії.
І нарешті про конспірологію. Рішення РНБО (читай – рішення Зеленського) шукачами таємного підтексту розцінюється як «вилка» з кількома зубцями. На поверхні перший висновок – президент показав, що який не який порох у порохівницях має і важелі впливу в нього присутні. Інша річ, що вжити заходів Зеленського стимулювали американці, але про це вголос скажуть лише затяті опоненти гаранта Конституції й отримають у відповідь тавро «посіпак Москви».
По-друге, завдано помітний удар по іміджу Петра Порошенка – і лідеру «Європейської солідарності» навіть довелося виправдовуватися. «Чому не були застосовані санкції проти Медведчука… і його телеканалів. Тому що Закон України, Конституція України забороняє використання санкцій проти громадян України. Я не відкрию таємниці, що Медведчук є, на жаль чи на щастя, громадянином України. Чи правильно це, чи ні? Правильно! Тому що Конституція України гарантує презумпцію невинуватості», – мусив не дуже переконливо пояснювати свою бездіяльність щодо кума Путіна в часи власного президентства Порошенко.
По-третє, і це найбільше імпонує конспірологам, Зеленський почав створювати найзручнішого для себе суперника у другому турі президентських виборів. Зі сфери фантастики було б уявити, що Медведчук піде на вибори, але у свідомості пересічного виборця, орієнтованого на ОПЗЖ, стоїть знак рівності між Медведчуком та Бойком. І тому пересічному виборцю цілком індиферентно, що лідери Опозиційної платформи мають тяжку алергію один на одного. Таким чином Зеленський повторює шлях Кучми, який у 1999-му році виплекав цілком комфортного для електоральної боротьби комуніста Петра Симоненка. Бойко, як колись Петро Миколайович, дуже пасує на роль злого демона, який прагне повернути Україну в доісторичне минуле й обійми Росії.
Тепер залишилося сподіватися, що у сучасній історії не буде реінкарнації «Канівської четвірки» (хоча хто знає? В тому квартеті також був спікер ВР Олександр Ткаченко, а сучасний голова парламенту Дмитро Разумков – єдиний член РНБО, який утримався під час голосування щодо санкцій) і чогось на кшталт ДТП на трасі біля Борисполя з В’ячеславом Чорноволом...