Ім'я В.А.Моцарта на афіші — це завжди свято. Моїм глибоким переконанням є те, що ця музика, як і музика ще одного геніального представника Віденської Класичної Школи, Йозефа Гайдна, дуже пасує європейському Львову і абсолютно замало тут звучить.
Цілком реально уявляю, як то я п'ю каву на якійсь з львівських терас, площ… не під мелодію популярної естрадної попси, а під звуки елеґантного Менуета, чи якогось життєрадісного іскристого Аллєґро з симфонії Моцарта, або Гайдна.
Для підтримання душевної рівноваги і просто для задоволення звичайних простих людей, музика саме цих композиторів надається найкраще. Найчастіше вони про це навіть не здогадуються!..
Окрім того, що Моцарт, як ніхто інший, лікує Душу і несе «радість весняного оновлення» (як висловився одного разу геніальний Дмітрій Шостакович і якого дуже вдало процитувала 28 червня у залі Львівської філармонії ведуча концерту Софія Іванова), його музика — це ще й добра «профілактика» для вух і рук усіх музикантів (незалежно від інструменту, на якому вони грають), до якої повертатись слід реґулярно.
Зрештою, я тут Америки не відкриваю, але хочу згадати і про інший аспект справи: якісне виконання музики Моцарта, навіть якщо йдеться лише про професійне ремесло музиканта, — річ непроста. Світлий і радісний Моцарт може стати безкомпромісним і навіть жорстоким прокурором, коли є якісь проблеми «школи-ремесла». І якщо інші генії дозволяють виконавцеві їх музики часом якось за чимось «сховатися», то тут порятунку нема. Професійна неспроможність буде як на долоні.
Саме цей другий аспект справи, окрім, звичайно, чисто художнього, викликав того вечора особливий інтерес. З великою радістю можу відзначити, що і оркестр INSO-Львів, і диригент Шунго Моріяма щодо Моцарта були на висоті!
Вирафінованому, точному і художньо-виразному диригуванню відповідав такий самий та ще й якось особливо цього разу одухотворений оркестр. Відчувалося, що Моцарт — наче рідний для цих молодих людей і вони виконують цю музику майстерно і з задоволенням. Цей «стан душі» не може не передатися публіці, що і є суттю усього дійства — концерту.
Легкі, але й чіткі штрихи струнних і, зокрема, віолончелей, чітка артикуляція найдрібніших тривалостей, виразні неформальні соло, зокрема гобоя в увертюрі «Викрадення з Сералю», відточені заокруглені музичні фрази — це те, що тішило і гаряче серце, і холодний розум.
Не секрет, що досить часто трапляються симфонічні концерти, коли, якщо затулити вуха і лише споглядати «процес музикування», то, незалежно від того, що вказано в афіші, виникає враження, ніби оркестр постійно грає лише один твір — «Реквієм» (заупокійну месу).
Цього разу виконували справді Концерт №23 Ля-мажор К.488 В.А.Моцарта.
Між іншим, солістка, Чісакі Доі, з'явилася на сцені, мов яскравий метелик — у чудовій пишній сукні золотисто-салатового кольору, що добре гармоніювала з кольорами львівської сцени. Диригент теж вийшов у фраку, а таке останнім часом у Львові буває нечасто серед заїжджих, та і своїх «караянів» також (шкода, бо і в Берлінських Філармоніків на сьогоднішній день диригенти переважно віддають перевагу фраку…).
Звичайно ж, попри загальний гарний тонус виконання, можна вказати і на окремі деталі, котрі можна було б подати ще тонше і виразніше. Зокрема, Другу частину Andante солістка могла б почати делікатніше, й до того ж виразніше «вимовляючи» чіткі моцартівські фрази. Це спровокувало б більшу теплоту і м'якість оркестру, який вливався в музичну канву повільної Другої частини Концерту.
Подібна тенденція просстежувалася й далі. Не було відповідної провокації від солістки щодо створення настрою спокою, м'якості й теплоти. Можливо, через це Другий кларнет свої Тріолі-шіснадцятки протрактував занадто активно-віртуозно, що випадало з загального настрою витонченості й інтимності.
Те саме стосувалося і виконання подібних епізодів усіма духовими, а також pizzicato (щипком) у струнних. А от флейта наприкінці цієї «тонкої» частини «сказала» все як треба — делікатно, тонко і просто.
У швидкому Фіналі, як і в Першій частині концерту, проблем ні в кого не було. Зокрема, фагот з легкістю і бравадою блиснув віртуозними вісімками у швидкому темпі.
Утім, якщо дивитись на музику як на субстанцію духовно-емоційну, а не лише як на річ досконалого ремесла, то виконання солістки виглядало трохи абстрактно-відстороненим і навіть сухуватим.
Японський метелик виявився розумним, дуже правильним…, але таким, що на вогонь ніколи не полетить… І це робило його менше цікавим і привабливим.
Друге відділення концерту почалося з лаконічної, але влучної анотації Софії Іванової. Крім інформативності таких передмов, також дуже цінним і бажаним є емоційно-настроєвий фактор, який ще перед початком звучання музики може ввести у відповідну атмосферу слухача.
Фактично вже оглухлий Людвиг ван Бетовен, переживаючи усвідомлення цієї чи не найстрашнішої для композитора і музиканта трагедії, перебуваючи майже на межі самогубства, виявляє силу духу Титана. Він не складає зброю і… світ отримує ще сім геніальних його симфоній та інших безсмертних творів.
Саме під той критичний і трагічний для нього час Бетовен творить свою знамениту «Ероїку», Симфонію №3.
Усвідомлення і співпережиття цього стану слухачем завдяки майстерній подачі від ведучої концерту — це саме те, що потрібне було слухачеві для того, щоб за мить поринути у бетовенське Allegro con вrio (Швидко з вогнем). Але…
Далі сталася феноменальна і водночас хрестоматійна річ. Це коли все виконується начебто правильно, виграються усі ноти і пасажі, дотримуються вказані у партитурі темпи... І нема саме «Ероїки» Бетовена. Було таке відчуття, що диригент Шунго Моріяма, а під його батутом і оркестр, залишилися «в елеґантному Моцарті».
Бетовенський вулкан (con brio — з вогнем!) затаєно, але клекоче у Бетовена, починаючи вже з третього такту у віолончелей, і через стримувані акценти і вирування проривається нарешті назовні у блиску двох голосних тріумфально-грізних труб! Не сталося…
З іншого боку, не сталося і виразного фразування у дерев'яних духових і у струнних у ліричних мотивах на piano (тихо), де диригент, відбиваючи кожну ноту-долю, не давав можливості оркестрові логічно виспівати ці фрази. Та й характеру того piano не передано достатньою мірою.
У другому відділі концерту оркестр INSO-Львів старався не менше, ніж у першому, але не все тут від них залежало. Слід також зауважити, що для виконання «Ероїки» лише три контрабаси — замало. У цій симфонії вони вперше у Бетовена мають самостійну важливу роль.
У Другій частині — знаменитому Marcia funebre (Похоронному марші) — теж був узятий дуже відповідний темп, витримувалися нюанси, навіть дуже чітким було артикулювання у контрабасів дрібних «тридцятьдвійок-в'їздів» у Першу похмуру похоронну ноту, але в затактових тріолях вагомість і стриманість уже пропадала. Тут також постала проблема нерозуміння потреби втримання повільного витриманого темпу у процесі розвитку музики Маршу.
Розуміння темпу, насамперед повільного, а отже, і його виконання — не що інше, як розуміння і відчуття стану та настрою музики, закладених автором. Композитор, зокрема віденський класик, вказує темп, але вкласти в нього зміст, не коригуючи під себе, вжитися в нього, немов у шкіру композитора, — це вже залежить від спроможності та художнього інтелекту диригента.
Зрештою, це вже вимоги рівня «вищого пілотажу». Утім зазначу, що чогось надзвичайного і недосяжного тут немає. Зокрема, якщо згадати традиції класичної львівської, ще донедавна шанованої диригентської школи.
Внаслідок таких проблем «поранений лев» Бетовен перетворювався на «плаксивого кімнатного пуделя».
Подібне щось відбувалося і в Третій частині симфонії. У штрихах струнних, можливо, за винятком віолончелей, була легкість і навіть грайливість і не було бетовенського «клекотіння підземних могутніх молотів». Так-так, знову «запахло» добрим Моцартом. Найбільше це виявилося під кінець цієї частини симфонії.
На початку Фіналу симфонії явно забракло енергії і відчуття раптовості. «Смачний» форшлаґ (короткі попередні дві ноти) у перших скрипок і нюанс ff — «дуже голосно» —, як виявилося, нічого диригентові «не промовили».
Отож і тут оркестр з погляду професійного ремесла був на висоті, та все ж пудель, хоч і припинив скиглити, левом так і не став.
17.07.2013