Дві проблеми на одну тему: аборт і безвідповідальне батьківство. Що гірше? Відповідь дати не просто. Однак з тим, що переривання вагітності — це вбивство ненародженої дитини, сперечатися тепер буде вже мало хто. За часів нашого радянського минулого погляд на такі речі був трохи інший. Переривання вагітності кваліфікували як питання суто медичне, і тому в абортаріях такі процедури тоді виконували десятки разів на день. Нині кількість абортів суттєво нижча — за двадцять років їх показник зменшився в кілька разів. Однак якщо порівнювати з розвинутішими країнами Європи, ця тема для нас і досі залишається проблемою. Проблемою, з якою різні люди намагаються дати раду в різний спосіб.
Так виглядає дитина в лоні матері, вагітної 12 тижнів. На цьому терміні в Україні ще можна перервати вагітність на саме лише бажання матері. Пізніше — до 20-го тижня — переривання дозволене виключно зі строгих медичних показань.
Фонд народонаселення Організації Об'єднаних Націй в Україні заявляє, що наша держава за кількістю абортів випереджує абсолютно всі країни ЄС. Хоча якщо порівнювати 2000 і 2010 роки, то кількість абортів скоротилась більше ніж у два рази: із 34 на тисячу українок дітородного віку до 15.
Офіційно в Україні щороку роблять 200–250 тисяч абортів. Частка жінок, чия вагітність закінчується абортом, в нашій країні становить 24,09%. Для порівняння, у Східній Європі цей показник — 14%, а в Західній Європі — 3%. Середньосвітова статистика відношення абортів до народжених дітей становить 1:7, в Україні — 1:4.
Якщо розглянути кількісне співвідношення в межах країни, то згідно з даними статистики найменше переривань вагітності у західних реґіонах: Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Закарпатській, а також Сумській областях. Найвищі показники фіксують в областях Центральної України: Київській, Вінницькій, Кіровоградській; на півдні — у Херсоні та Севастополі; і в Донецькій області.
А тепер нагадаємо тримісячної давності ініціативу народних депутатів з Прикарпаття, «свободівців» Олександра Сича, Руслана Марцінківа та Руслана Зеника. Ці троє подали на розгляд парламенту законопроект про заборону абортів, в якому передбачено кримінальну відповідальність за переривання вагітності і жінки, яка таке скоює, і лікаря, який їй в цьому допомагає. Бурхлива суспільна дискусія виникла миттєво. Одні — «за», інші — «проти». У всіх свої переконливі арґументи. Найбільше ініціатива сподобалася Церкві, оскільки ставлення до аборту з християнського погляду однозначне: це вбивство і смертний гріх. Найменше — лікарям. Але, мабуть, не тому, що медики є циніками і схвалюють аборт, а тому що переконані — простою забороною мети не досягнути. Навпаки, така заборона наробить ще більшої біди.
Просторікувати про переривання вагітності — зле це дуже чи просто зле — добре вдається здебільшого тим, хто ніколи в житті не стояв перед такою проблемою особисто. Натомість «Z» послухав спершу лікаря-геніколога, яка здійснює аборти, а відтак жінок, які мають такий життєвий досвід.
Польські жінки їдуть переривати вагітність в Чехію, Словаччину, Угорщину і навіть в Івано-Франківськ
Отже, спочатку розмова з доктором медичних наук, професоркою, завідувачкою кафедри акушерства і гінекології ім. І. Д. Ланового Івано-Франківського національного медичного університету, лікарем вищої категорії Наталією Геник. Вона розповідає про різні медичні та моральні аспекти, пов'язані з перериванням вагітності, а також про конкретний випадок — конфлікт між громадськими організаціями і лікарями. Йдеться про приватну клініку, яку під тиском івано-франківського руху «За життя» вирішили позбавити права на виконання будь-яких маніпуляцій, пов'язаних з перериванням вагітності. Клініка ця орендує приміщення в Івано-Франківського перинатального центру — це і є головний арґумент проти її абортивної діяльності, оскільки там, де народжують, убивати аж ніяк не годиться...
Наталія ГЕНИК:
ПРОТЕСТУВАТИ ПІД АБОРТАРІЯМИ — ЦЕ ВЖЕ ПІЗНО. ТРЕБА РАНІШЕ ПОЯСНЮВАТИ ЖІНКАМ УСІ НЕҐАТИВНІ АСПЕКТИ ПЕРЕРИВАННЯ ВАГІТНОСТІ
– Скажіть, будь ласка, як гостро стоїть в Україні проблема абортів?
– Залежно з якого боку на це питання подивитись. За кілька останніх десятків років кількість абортів в Україні зменшилась, і то в рази. На початках своєї роботи, а це 30 років тому, в гінекологічному відділенні проводилось до 20 переривань вагітності щоденно. На сьогоднішній день можу сказати, що в гінекологічному відділі переривань вагітності вже практично не роблять. Їх взагалі не проводиться багато, від сили одне-три на день. За 2012 рік у діагностично-лікувальному центрі «Гал-Діагност» було проведено 239 переривань вагітності. Якщо розглядати проблему в межах України, то ця кількість зменшилась у 6 разів.
Медичні показання для переривання вагітності: завмирання плоду, вади розвитку, тяжкі захворювання жінки, коли їй протипоказане виношування дитини. Таких абортів — 20–30% від загальної кількості
Порівняно з економічно розвинутими країнами це, звичайно, висока частота. І з цієї точки зору справді є проблема. Але кількість абортів у них менша не через заборону їх проводити, а через те, що в сучасних країнах досконаліше впроваджені сучасні методи контрацепції, широко ведеться просвітницька робота, діти знають, як вони мають ефективно застерігатись, і, звичайно, має значення матеріальна забезпеченість жінок. Крім того, велике значення має існування медикаментозного або т. зв. безпечного аборту. В світі цей метод широко використовується вже давно. Наприклад, в Росії зараз ведеться політика в тому напрямку, щоб максимально відмовитись від хірургічних втручань, а проводити переривання на невеликих термінах тільки медикаментозним шляхом, тобто проводити реґуляцію менструального циклу. В Україні, на жаль, поки що зберігається порівняно великий відсоток хірургічних втручань.
– А чому в гінекологічному відділені перинатального центру не виконують абортів?
– Та тому, що на даний час в гінекологічному відділенні недостатні умови для дотримання технології виконання стандарту щодо переривання вагітності. Якщо заглянути у минуле, у 1995 році абортарій був винесений у госпрозрахункове відділення, а в 1998 році став приватним підприємством. Основною умовою видачі ліцензії на той час стало розміщення відділення на базі стаціонару, де забезпечувалося кожній жінці надання кваліфікованої невідкладної допомоги в разі виникнення ускладнень. Жінкам були забезпечені всі умови для повноцінного обстеження.
Середньостатистична українська жінка не є настільки забезпечена, щоб дозволити собі народити троє-четверо дітей
– Аборти не завжди здійснюють суто за бажанням жінки, бувають і медичні показання…
– Звичайно, є медичні показання для переривання вагітності: завмирання плоду, вади розвитку, тяжкі захворювання жінки, коли їй протипоказане виношування дитини. Із загальної кількості переривань вагітності, що ми проводимо, такі аборти становлять 20–30%. А інші проводяться за бажанням жінки, що визначено ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я — право жінки на добровільне штучне переривання вагітності та самій вирішувати питання про материнство.
– Чи багато приходить до вас неповнолітніх дівчат?
– Бувають і підлітки, але їх дуже небагато. Натомість багато молодих дівчат цікавляться методами контрацепції, питаються, що краще, що ефективніше. І це правильно. Ми потроху перебираємо досвід передових країн, де це питання дуже добре поставлене, можна сказати, на державному рівні. Про це говорять у школах, лікарі. Тому там і небажаних вагітностей виникає значно менше, ніж у нас.
Від 30-х до 50-х років у Радянському Союзі були заборонені аборти. Ось ті 30 років були роками страшних материнських смертей
– Ви спілкуєтеся з вагітними жінками. Чому, переважно, роблять аборти? Що їх до цього спонукає?
– Переважно через матеріальні проблеми. Середньостатистична українська жінка не є настільки забезпечена, щоб дозволити собі народити троє-четверо дітей. Тому вона вирішує перервати вагітність. Так, в більшості випадків, це жінки зі сформованих сімей, де вже є діти. Але, звичайно, приходять і молоді дівчата, які ще не народжували. Але це, так само здебільшого, через соціальні фактори. Молода жінка, незаміжня, належного матеріального забезпечення не має, тому і не може дозволити собі народження дитини. Багато з них думають про кар'єру, а тоді вже про дітей. Тому їхня вагітність виявляється небажаною.
Я особисто проти абортів без медичних показань. У нас проводиться консультування і перед абортом, і після. Ми пояснюємо жінці всі ризики. Але вона все-таки сама вирішує, переривати їй вагітність чи ні.
– Загальна думка медиків зводиться до того, що забороняти аборти не варто. Чому? Які можуть бути неґативні наслідки, якщо їх заборонити?
– Ми маємо досвід сусідньої Польщі, де проведення абортів заборонене. Польські жінки їдуть переривати вагітність в Чехію, Словаччину, Угорщину і навіть в Івано-Франківськ. Але польки краще матеріально забезпечені, вони можуть собі це дозволити. А що буде робити українська жінка? Так, деякі з них можуть дозволити собі поїхати за кордон на цю процедуру. А що будуть робити ті, хто не може? Та будуть йти у підпілля, до нелеґальних лікарів. У нас вже це було. Від 30-х до 50-х років у Радянському Союзі були заборонені аборти. Ось ті 30 років були роками страшних материнських смертей, жахів, септичних станів, інвалідизації жінок. Ми і зараз це ще маємо, навіть коли аборти не заборонені. То навіщо повертатися в минуле? А скільки дітей по смітниках знаходять? Навіщо спонукати жінку до таких речей?
Хибною є думка, що заборона абортів зменшить їх кількість. Треба пояснювати жінкам, чому аборти не варто робити. Ще в школі проводити позакласні години з профілактики абортів. І ось тут, у цьому полі, нехай і працюють громадські, християнські організації, держава. А простою забороною абортів ситуація не поліпшиться, а лише погіршиться, бо аборти стануть нелеґальними і через те дуже небезпечними для життя жінок.
Ніхто не зможе цей процес контролювати. Ось вам до прикладу. Цей випадок стався влітку два роки тому. Жінка, яка вже багато разів народжувала, на великому терміні перервала вагітність у нелеґального лікаря. Ви знаєте, вона чудом вижила після того. На жаль, не призналась, хто їй це зробив, бо це вважається кримінальним абортом. Після нього жінка місяць в реанімації відлежала. Ледве-ледве її повернули до життя. А вдома троє дітей. Нащо так собою ризикувати? Але тим не менше, це факти теперішні, це не з тих часів, коли аборти були заборонені, це зараз таке трапляється. То уявіть собі, що буде, коли аборти заборонити. Та кількість нелеґальних кримінальних абортів збільшиться у десятки-сотні разів! Ми вже маємо такий досвід з нашого минулого, то навіщо до цього повертатись?
Таке враження, що влада хоче не вреґулювати питання, а усунутись подалі від проблеми, і байдуже, що цим рішенням породять ще більшу проблему. Жінка, яка вирішила вагітність перервати, зробить це будь якою ціною
У мене є ще один сучасний приклад. Я обслуговую виклики санавіації. Був виклик у Снятин. Ми приїхали до молодої жінки, близько 20 років, у крайньому стані — гемоглобін 40, тахікардія, низький тиск, гарячка (у жінки почався септичний шок). Жінка неодружена. Що ми з'ясовуємо. Вагітність у неї приблизно 20 тижнів. На 16-му тижні вона випила таблетки для медикаментозного переривання вагітності. Хтось їй просто їх порадив. Вагітність перервалась, але це не сталося відразу. Жінка почала кровити і десь близько місяця мала кровотечі, причому до лікаря не зверталась. Аж поки вона вже не стала падати і її доставили до лікарні у такому тяжкому стані. Викликали нас. Що ж ми побачили. Плід у неї дійсно вийшов, але плацента залишилась. Ми перевезли її в реанімаційне відділення обласного перинатального центру. На щастя, жінку вдалося врятувати, але якою ціною...
Це просто жахи. Депутати собі можуть сидіти-балакати про скасування абортів, але якби вони хоч одну таку жінку побачили, повірте, їм би вже було не до балакання.
– Що скажете про громадську активність проти абортів? Франківський рух «За життя» пікетує клініку в перинатальному центрі, де здійснюють переривання вагітності. Як ви до цього ставитеся?
– Я не маю нічого проти руху «За життя». Але кожну проблему треба вирішувати правильно, враховуючи всі «за» і «проти». Рух пікетує відділення цієї клініки, хоча переривання вагітності проводиться і в інших приватних клініках міста, де немає реанімаційної служби. В разі ускладнень необхідним стає транспортування жінки в гінекологічне відділення. Викликають «швидку». Поки вона приїде, поки жінку довезе до гінекології, то жінка вже і померти може дорогою. А везуть її в ту ж таки гінекологію! То чому напали на цей «Гал-Діагност»?
Я би громадським активістам, зокрема, запропонувала, аби їхні представники приходили і проводили бесіди з жінками. Бо ми пояснюємо жінкам ризики з медичної точки зору. А вони хай би пояснювали з релігійної чи суто моральної
А річ у тому, що закінчується договір оренди. Представники руху прийшли на комісію міської ради, яка розглядає питання оренди комунального майна, з вимогою заборонити клініці проводити переривання вагітності. І от приходить лист, що договір оренди продовжать, але треба згодитися на такі умови: не проводити хірургічне переривання вагітності всіх видів, абортне консультування і медикаментозний аборт. От і все.
Таке враження, що влада хоче не вреґулювати питання, а усунутись подалі від проблеми, і байдуже, що цим рішенням породять ще більшу проблему. Жінка, яка вирішила вагітність перервати, зробить це будь якою ціною.
І що найдивніше, що зі мною як з фахівцем ніхто не розмовляв. А я би громадським активістам, зокрема, запропонувала, аби їхні представники приходили і проводили бесіди з жінками. Бо ми пояснюємо жінкам ризики з медичної точки зору. А вони хай би пояснювали з релігійної чи суто моральної. Ми не проти. Можливо, їм вдасться переконати жінок.
Наше суспільство прагне до цивілізації, до Європи, а нас примушують повернутися в Радянський Союз.
Життєві історії
На умовах анонімності кілька жінок, які мають досвід переривання вагітності, розповіли «Z» про те, чи шкодують, що так вирішили, і чи могло їх щось стримати від аборту. Деякі з цих історій — суцільне каяття, деякі — спокійні розмірковування над тим, що життя не встелене трояндовими пелюстками, а деякі — просто страшні…
Марія, 33 роки. Мешкає в Івано-Франківську:
«Я завагітніла у 18 років. Причому той, від якого була вагітна, не був мій наречений і навіть не хлопець, з яким я довго зустрічалась. Як не соромно про це зараз говорити, але то був секс після алкоголю. І це теж була одна з причин, чому вирішила робити аборт. Першим відчуттям після тесту на вагітність був шок, паніка — жах просто. Я страшенно боялась сказати батькам і дуже не хотіла у 18 років прив'язувати себе до дитини, ще й без батька. Добре, що мені хоч порядний хлоп попався і дав гроші на процедуру.
Насправді для мене це було нелегким рішенням. Я віруюча людина і добре знала, що роблю гріх, що вбиваю дитину… Але страх за те, що скажуть батьки, що подумають люди, що я буду робити сама з малою дитиною, був явно сильнішим, ніж всі інші відчуття, і материнські в тому числі.
Звичайно, зараз я би аборту не зробила — у мене нормальна сім’я, матеріально забезпечена, всі здорові. Але от питаю себе, якби вернути час назад, як би я вчинила? Та вчинила би так само. І навіть якби була заборона, то мене б не стримала. Бо як згадаю, те відчуття страху, то аж нудити починає…
Але якщо би в моєї дитини склалась така ситуація, я би дуже хотіла, щоб вона не побоялась мені розповісти і ми разом би думали, що і як робити далі. Тому вважаю, що просвітницьку роботу треба проводити не тільки з дітьми, але й з батьками. Щоб дівчата не боялись розповідати про такі речі своїм мамам».
Оксана, 34 роки. Мешкає в Тернополі:
«За 15 років життя у шлюбі мені довелося пережити багато чого. Чоловік пив, а п'яним міг мене і побити. Коли вперше завагітніла, сподівалася, що Бог дасть йому розум. Але всі дев'ять місяців чоловік продовжував водити в хату п'яні компанії, мовляв, робота творча і вимагає такого от спілкування.
Коли народився син, чоловік справді змінився: перестав пити, але з нього полізли дикі ревнощі.
Вдруге завагітніла, коли малому ще й року не виповнилося. "Чия це дитина? Як ти могла? Я не годуватиму чийогось байстрюка!". Що було робити? Щоб зберегти відносний спокій у сім'ї, пішла на аборт. Йшла у лікарню і дороги перед собою не бачила. Мені так потрібна була чиясь допомога…
Через тиждень пішла до церкви, приступила до сповіді. Довго розмовляла зі священиком, але нічого крім "грішниця і дітовбивця", не почула.
Через рік зрозуміла, що вагітна знову. Спочатку думала тримати це в таємниці, але чоловік швидко здогадався. Пояснювати щось і проситися було без сенсу. У відповідь чула: "Нам не можна більше мати дітей, бо в нас однокімнатна квартира, у якій й так місця мало"… і "Сама винна, мала би якось остерігатися". І знову аборт. За 15 років я зробила їх дев'ять разів.
Після першого аборту я вже не ходжу просити прощення до церкви. Після четвертого — мені перестали снитися сни, у яких мої ненароджені діти простягають до мене свої рученята. Я просто зчерствіла…
Як на мене, для того, аби абортів було менше, вже з підліткового віку треба вчити дітей контрацепції і планування сім'ї. І юнаків теж, не тільки дівчаток. Хлопці, чоловіки мають знати що на них лежить така сама відповідальність.
Також не завадить й державі подбати про молоді сім'ї, хоча б у плані місця роботи та житла».
Ольга, 29 років. Мешкає в Коломиї:
«У той час, коли завагітніла, мала двох хлопців одночасно і навіть не здогадувалася, від кого з них дитина. Це був перший арґумент "за" аборт. Крім того, вагітність співпала з моїм переїздом в інше місто. Тому вирішила ні одному з тих хлопців нічого не казати. Аборт робити боялась йти, бо чомусь думала, що через лікаря про це можуть довідатись мої батьки. Подружка порадила "домашній спосіб". Я випила багато алкоголю і залізла в дуже гарячу ванну. В мене фактично стався викидень. Я думала, що на цьому все. Не знала, що треба йти робити "чистку". Згодом виявилось, що в мене почалось запалення, довелося довго лікуватись. Зараз я маю чоловіка. Хотілось би дітей. Але є проблеми зі здоров'ям».
Наталя, 39 років. Мешкає у Львові:
«Вперше я зробила аборт, коли вже мала доньку. Вона на той час була ще дуже маленька, а ми з чоловіком ще дуже молоді. Жили в найманому помешканні. Заробітки були малі і ненадійні. Куди було ще одну дитину родити? Я тоді відчувала, що роблю щось не надто схвальне, але гострого відчуття, що вбиваю дитину не було. Якось це так простіше тоді мною сприймалося. Думала собі: піду, зроблю та й по всьому. Дома всі погодилися з тим, що дитина зараз не на часі. В лікарні підбадьорили, мовляв, не переживай, термін маленький, наркоз якісний — все пройде швидко і безболісно.
Це вже згодом я почала замислюватися над такими речами. Почула багато арґументів проти аборту. Побачила фільм про те, як розвивається дитина в лоні матері і як вона виглядає на тому терміні вагітності, коли я робила аборт. Познайомилася ближче з сім'ями, де кілька дітей і батьки їх народжували теж не в найкращих матеріальних умовах, але якось життя у них вирівнялося. І прийшло розуміння, що вагітність — Дар Божий, а аборт — вбивство власної дитини. Але коли я завагітніла ще раз, то сталася кровотеча і був високий ризик, що з дитиною щось негаразд. Консультувалася з різними лікарями, багато говорили про це вдома. Я вагалася дуже сильно, але все ж зважилася на переривання вагітності. І це вже було справді страшно. Я довго і тяжко це переживала. Зрештою, я й зараз не впевнена, що вчинила правильно.
З часом я завагітніла вчетверте. Вагітність була проблемна. Ризик викидня зберігався з четвертого по останній тиждень вагітності. Але я виносила і народила другу дитину. Тішуся нею безмежно. І безмежно шкодую за ті аборти, що зробила. Особливо за той перший. Якби зі мною хтось тоді поговорив так, можливо, по материнському мудро, що життя довге і матеріальний стан налагодиться, що діти — подарунок, який не можна іґнорувати… Якби я тоді в лікарні замість "Не переживай, півгодини — і все» почула «Походи, подумай, з людьми поговори» та ще й якби мені той фільм про розвиток дитяти в животі показали… Якби було так, то думаю, що я мала би зараз більше дітей.
Забороняти аборт законодавчо, гадаю, сенсу немає. Є сенс організовувати в лікарнях якійсь психологічні підтримуючі заняття з жінками, які приходять з бажанням зробити аборт. Можливо, варто залучати до такої справи жінок з більшим життєвим досвідом, щоби вони говорили з тими, хто вважає свою вагітність небажаною. Словом, треба пробувати переконувати. Бути мамою дитині не примусиш…"
Олена, 42 роки. Мешкає в Дрогобичі:
«Моя історія банальна до неможливості. Я довго жила громадянським шлюбом з чоловіком, який був розлученим і мав від того шлюбу майже дорослого сина. Ми обоє себе вважали достатньо вільними одне від одного. Я на той момент працювала у Львові, він — у Дрогобичі. З'їжджалися до купи на вихідні. І нічого, крім взаємних почуттів, нас разом не тримало. Коли завагітніла, то почула від нього, що він є дорослий чоловік, що у нього проблеми з бізнесом, що він не планував дітей зараз. Ще він сказав, що не проти того, що я народжу, але що то буде виключно моє рішення і виключно моя відповідальність. Я не послала його подалі, не гримнула дверима, не народила всім смертям на зло. Це життя, а не кіно. Я зробила аборт. Мені було вже під тридцять років, тож на тата з мамою розраховувати не пасувало, а сама нести відповідальність за дитину, без чоловіка, виявилася не готовою.
Потім у мене був викидень. А потім — і нова, вже дуже бажана вагітність. Я тоді чітко знала, що що б мені хто не сказав, навіть якщо мене всі на світі залишать наодинці з цією вагітністю, я народжу цю дитину, і крапка. І я народила. І ніхто мене не залишив. І чоловік залишився при мені. І батьки таки допомагають.
Жінка сама повинна бути готовою до материнства. Це та умова, яка потрібна для того, щоби не було так багато абортів. Нам треба не аборти забороняти, а виховувати материнство в дівчатках змалечку. Це по-перше. А по-друге, якщо жінка — одиначка, то повинна бути якась програма реальної підтримки від суспільства. Багатьох жінок від аборту втримає впевненість в тому, що вона з дитиною не буде в крайній скруті».
17.07.2013