Елегія післяноворічного ранку

Це — спроба написати вірш про нас.

Про нашу учту, молоду і п’яну.

Яке вино, яку хмільну оману

вливав у юні горла щедрий час!

Ми так жили, немов співали джаз.

 

Хоча не джаз, а камерні концерти

зривали нас, і ми ішли в снігах

на гору, де ліси росли і птах

кричав про щось таємне і відверте,

і від любові можна було вмерти.

Чи хто за нами йшов по тих слідах?

 

Ти, Ігоре, сурмив у свій ріжок,

в якому всі музики триста років

шукали кайф і висновки глибокі,

а нам зостались метушня і шок,

і птах оцей, і молодий сніжок.

 

Але яке внизу лежало місто! —

достоту, як завершений офорт.

Наш подих цвів і рвався із аорт.

Читались вежі злагоджено й чисто,

і я старого пса покликав свистом,

так ніби то був бройґелівський хорт.

 

Та я забув, либонь, про головне:

йшов рік новий, те діялося в січні.

В будівлях спали мляві й анемічні

гуляки, що набралися до не-

пристойності. А ти пекла мене,

щоразу інша, не така. Ще з ночі —

тi дві руки у мене на плечах

я пам’ятав і темне щось в очах.

Але який кретин повірить в очі?

Я підбирав ключі, слова пророчі,

хоча на ранок мій поет зачах…

 

Ага, внизу трамвай сумирно повз —

такий порожній, мов нікому діла

вже не було. Якась душа летіла

над ним, промерзла, і дзвеніла повз

Петра й Павла в задумі чуйних поз.

 

 

Як тяжко повертатись на рівнину,

скотитись по гладенькій мерзлоті

чи з’їхати, як я, на животі

в ту вуличку, що вигинала спину,

під маскарона бороду цапину,

де пияки, трамваї і святі,

де, все одно недремна, мов радар,

націлений на сни, чигала зрада,

а вихудлий біблійний виноградар

на брамах був розіп’ятий, сподар.

А з радіол шипів різдвяний дар

(хоча його й забрязкала естрада).

 

Туди, де всюди відбувався сон —

тяжкий, похмільний, післяноворічний,

туди, де кожен п’яний був зустрічний,

а всі зустрічні — п’яні. В унісон

співали ми, забувши про фасон.

 

Хоч ми й були, мов мандрівні актори,

і в нас був Ігор, він сурмив, як ас.

Якась наївна віра у Парнас

чи то в Прованс — але рушала гори!

Отак ми йшли, немов сліпі у море —

і ти, і я, і всі навколо нас.

 

 

 

01.01.2021