"Коріні".

Маленький фелєтон.

У цій невеличкій росправі мова буде не про те коріння, якими рослина держиться в землі й тягне з неї споживчі соки, а про ті "коріні", що досвідчений математик уміє витягати з математичних порівнянь.

Не дивуйтесь, любі читачі, що торкаюсь такої чудної теми, бо з приводу тих "корінів" трапився ганебний анекдот з нашим славнозвісним ученим історіком і професором М. Грушевським, чи, навіть — два анекдоти.

Приходе до нього якось спритний "Янкі" й прохає доручити йому продаж відомої "Історії України" професора — по всій землі Сполученних Держав Північної Америки та Канади.

— Вам же наша фірма відома! — додав Янкі.

— А як же, а як же, — відповів професор, росправляючи сюди й туди свою довгу білу бороду, — знаю вашу фірму, добряща фірма! Тільки яку положите ви ціну? Бо тепер, ви знаєте, як книжки кусаються... а як же!

Янкі всміхнувся та й каже:

— За кожні 12 томів "Історії" фірма платитиме вам вартість стількох томів, скільки долярів прийшлося би за кожний окремий том, та ще й 20 долярів у додачу!

Пану професору зпочатку не подобалося таке крутійство; але, пригадавши, які знамениті справи доводилося йому викручувати з запомогою "загадок" (з К.Н.У., н-д), він узяв олівця і почав робити підрахунки, бурмочучи щосі помалу:

— Еге, так, так: 10 на 12, = 120; 10 на 10, = 100,... так... ціна не зла... 10 долярів ... а як же...

— Згода! сказав він голосно Американцю.

Янкі витяг два заздалегідь приготовлених примірника умовин й подав її професору. Цей останній, уважно переглянув умовини й з підозрілим незадовольненням зауважив Американцю:

— Що це за приписка: "розрахунок по мінімальній вартості?"

— А це, пане професоре, — відповів хитрий Янкі — у нас звичай такий... При наших величезних оборотах, з десятками тисяч покупців і продавців, для фірми кожний цент має вартість, бо з центів складаються доляри, а з долярів поважні суми... Торгуючи майже без заробітку, ми залишаємо на нашу користь невеличкі хвостики обрахунків, не більш, власне, доляра: з того й живемо... От же, щоб не було непорозуміння, ми до кожних умовин додаємо ті слова: "розрахунок по мінімальній вартості".

П. професор знову взяв олівця, знову почав робити розрахунки: — так, 10 долярів том... А що там якісь пенси перейдуть їм у кешеню, кат їх бери...

— Ну що ж, — згодився врешті професор, — хай буде по вашому!

Справа скінчена. Умовини підписані. Один примірник, як годиться, залишився у п. професора, другий взяв з собою Янкі.

Місяців через два після того п. професор одержав ось якого листа від свого комісіонера:

Місто Новий-Йорк...

Книжкова торгівля...

Високоповажному Пану Професору М. Грушевському.

Високоповажний Пане!

Повідомляючи Вас, що на перше біж. міс. ми продали одну тисячу томів Вашої Історії, й що, відповідно умовинам, вам приходиться за них дві тисячі долярів, додаємо сюди чека на відповідну суму на чешський банок Zivnostenska Banka.

Запевняючи Вас, Пане Професоре і т. д...

П. Професор, прочитавши того листа, аж позеленів.

— Шахрайство! Криминал! Що я їм хлопчисько дурний?!!!

Далі п. професор ухопив олівця й став підраховувать:

— От же так, це не помилка, 10 долярів том! так! А вони пишуть 2...

Потім, під вражінням нової, очевидно, ідеї, пан професор знову ухопив олівця й швиденько зробив новий підрахунок, приміряючи 2 дол. до американської загадки...

І уявіть собі, читачі, жах п. професора, коли він побачив, що два так само влипли до загадки, як і десять!

Не буду переказувати Вам про лютовання п. Професора, про те, як він робив заходи, щоб судитися з американською фірмою, а вкажу тільки на джерело помилки повабного пана професора.

Американська загадка збудована була на звичайному алґебричному порівнянню другої степені:

X²—12 Х+20=0.

От же, як відомо з елєментарної алґебри, порівняння другої степені має два коріня, і коли вони обидва дійсні й позітивні, — так обидва відповідають завданню. Наведене вище порівняння має таких два коріня, дійсних і позітивних, 2 і 10. Але ж пан професор, під давлінням ідеї, яка йому подобалася, не приклав до розвязання цієї маленької задачі наукового методу, і був покараний.

***

Тепер — другий анекдот, який з першого вигляду не має жадного звязку з першим...

Наш шановний старий діяч, Є.X. Чикаленко, зустрівши у Празі, чи в Карлових Варах, близького знайомого п. Грушевського й згадавши у розмові про цього останнього, зауважив, що пану професору доведеться, мабуть, на завше покинути політичну діяльність, — завдяки партійно-політичним метаморфозам, через які він перейшов.

П. професор, коли йому про те переказали, був страшенно обуренний:

— А старий Чикаленко мене вже поховав, як же... — викреслив з числа політичних діячів... От же ні! ще побачимо, хто кого буде ховати!

Та хоч пан професор і дуже гнівався, але також і розумів, що скакання у лівоесерівську та большевицьку гречку дурно йому не минулося і що популярність його серед европейського українського громадянства луснула...

Через те він нишком та помалу працював у де-яких американських часописях, схиляючи на свій бік думки цих, хоч і не мудрих політиків, але вельми грошовитих людей...

— І знаєте, до чого він дописався?

— Записав Т.Г. Шевченка у партію СР!!! (*)

***

— Ох, пане професоре, пане професоре! якби я не був на тридцять років молодший від вас, так знаєте, щоб я вам сказав?

— Коли у Вас не стало хисту розвязати алгебричне поривняння з одним невідомим другої степені з обсягу елєментарної алґебри й що торкалося Вашої власної кишені, — так як же ви насмілюєтеся одним махом розрішати порівнання з сотнями невідомих великих степеней, з сотнями можливих "корнів", — з обсягу літературно-політичних та соціяльних питань, що торкаються найсвятійших інтересів міліонів людей?!!!

Але ж я тільки студент математично-інженерного фаху, і через те мовчу...

(*) Читайте "Нар. Слово" від 18. падолиста 1920 р.

[Воля, 18.12.1920]