Любов.
Ясна фантазмо з блисків проміння,
Зроджена чудом захвату, мріянь!
Леготе майських літеплих віянь,
Що навівають мрійні видіння!
Ти на порозі мого зоріння
Ткала для мене казку розмріянь
І пеленала в ряску надіянь
Зроджені в тузі перші терпіння.
Ти мені сонцем мрій золотила
Смутком вагітні сумерки будня
І на дорозі слала квіт рожі.
Дух мій спускає зломані крила,
День мій проходить межу полудня —
Чом тебе серце стрінуть не може?...
___________
Monte Cavo.
Там гордий океан, безмежний та дрімливий,
До сонця гріє грудь, посріблену промінням.
А там Кампанія сумує над камінням
Мертвих своїх руїн. Внизу етер мінливий
В сафірах морських ок купається, щасливий,
І в плесах мерехтить розмріяним тремтінням.
А ген одвічний Рим з німим богоговінням
Сидить у стін Петра, немов жебрак сонливий.
А Monte Cavo спить. Дорога тріюмфальна
Травою заросла й розмулена дощами
Врастає в глибину і в ній повільно тоне.
І Monte Cavo спить. Тоска бліда, печальна,
Виповзує з руїн і блудить між хащами,
А холмами внизу в кастеллях плачуть дзвони.
[Воля, 18.12.1920]
21.12.1920