З циклю сонетів.

 

Любов.

 

Ясна фантазмо з блисків проміння,

Зроджена чудом захвату, мріянь!

Леготе майських літеплих віянь,

Що навівають мрійні видіння!

 

Ти на порозі мого зоріння

Ткала для мене казку розмріянь

І пеленала в ряску надіянь

Зроджені в тузі перші терпіння.

 

Ти мені сонцем мрій золотила

Смутком вагітні сумерки будня

І на дорозі слала квіт рожі.

 

Дух мій спускає зломані крила,

День мій проходить межу полудня —

Чом тебе серце стрінуть не може?...

 

___________

 

Monte Cavo.

 

Там гордий океан, безмежний та дрімливий,

До сонця гріє грудь, посріблену промінням.

А там Кампанія сумує над камінням

Мертвих своїх руїн. Внизу етер мінливий

 

В сафірах морських ок купається, щасливий,

І в плесах мерехтить розмріяним тремтінням.

А ген одвічний Рим з німим богоговінням

Сидить у стін Петра, немов жебрак сонливий.

 

А Monte Cavo спить. Дорога тріюмфальна

Травою заросла й розмулена дощами

Врастає в глибину і в ній повільно тоне.

 

І Monte Cavo спить. Тоска бліда, печальна,

Виповзує з руїн і блудить між хащами,

А холмами внизу в кастеллях плачуть дзвони.

 

[Воля, 18.12.1920]

21.12.1920