Гордість української графіки — Нарбут

Нарбут: Студії. Спогади. Листи [Реконструкція знищеного 1933 року «Нарбутівського Збірника»] / упоряд. С. Білокінь. Київ: Родовід, 2020. 408 с.

На тридцятому році незалежності України ми щоразу частіше повертаємося до історико-культурної спадщини сторічної давнини: становлення Української держави, українського мистецького авангарду, національного відродження, що було безжально знищене радянським тоталітарним режимом.

Сто років тому, у рік раптової смерті Георгія Нарбута, вже готували до друку видання, присвячене його мистецькій творчості, проте надрукували його лише 1933 року, а позаяк більшість авторів були репресовані й неугодні режиму, то наклад було знищено. За кількома вцілілими неповними примірниками цього видання сучасному колективу авторів за ініціативи Сергія Білоконя вдалося відновити збірник, і до сторіччя пам’яті 2020 року у видавництві «Родовід» вийшло з друку унікальне видання реконструкції «Нарбутівського Збірника».

 «Краса й гордість нової української графіки — Нарбут стоїть на зламі двох епох. До революції — це молодий, але вже бездоганний в своїм мастерстві митець, рицар графіки без страху й докору, надхненний професіонал, один з творців художньої книги в Росії. Після революції — це не тільки чудесний майстер, творчість якого забила на ріднім ґрунті фонтаном ще більш барвистих бризок; це найвидатніший з проводирів у боротьбі за нове українське мистецтво, борець за перебудову й нове художнє оформлення усього життя, організатор художньої школи й поліграфічної освіти, видатний громадський діяч».

Федір Ернст

Книжка містить три частини: «Студії», «Спогади», «Листи», а також вступні тексти та супровідні довідкові матеріали. Усі тексти подані українською мовою із зазначенням джерела публікації та мови машинопису. Зі вступної статті упорядника Сергія Білоконя читач отримує детальну видавничу історію праці над книгою про Нарбута від її задуму, розповіді про авторів та редакторів, які працювали над виданням, згадок про цензурні вилучення і, врешті, про знищення віддрукованого накладу. Автор пропонує відсилання до архівних джерел і матеріалів у тогочасній періодиці, ілюструє статтю репродукціями повідомлень про підготовку колективної монографії в часописі «Нова книга» (1925 року) із первісним задумом книги, архівними світлинами виставок творів Нарбута та ін.

Студії творчості Нарбута — це нариси сучасників митця, сповнені живих емоцій, авторських спостережень, інспірацій його роботами. Сучасні дослідження вкрай рідко можуть дорівнятися до такого живого письма авторів Нарбутівського збірника. Тим важливіше для сучасників прочитати не лише пізніші наукові публікації часто сформалізованих статей, а натхненні й емоційні розвідки сучасників Нарбута.

Цілісний огляд життєтворчості Георгія Нарбута пропонує нарис історика мистецтва Федора Ернста. Дослідник подає детальну біографічну розвідку про графіка, його корені й освіту, перебування в обох столицях, Петербурзі й Києві, вплив перебування за кордоном, зокрема в Мюнхені, на його професійні зацікавлення й еволюцію стилю, висвітлює середовище й професійне становлення, простежує етапи формування Нарбута-митця.

Мистецтвознавець Степан Яремич акцентує на Нарбутовому виробленню індивідуального стилю українського мистецтва, на пошуках власне українського й об’єднавчого, в умовах революції і творення Української Держави і коли історія українського мистецтва ще не була ані осмислена, ані написана, а Нарбут стояв біля витоків її модерного творення. Власне джерела національної стихії у творчості Нарбута досліджує Стефан Таранушенко — його цікавить українська старовина, її пейзажні, архітектурні, портретні, образні й рослинні мотиви у роботах графіка, дослідник аналізує барокові емблематичні й шрифтові мотиви, перейняті зі старовинних рукописів, впливи давніх ікон й вишивки, які засвідчили, як майстерно умів художник піднести «колективну народну творчість» до рівня «першорядних мистецьких творів світового значення».

Про творчість Георгія Нарбута як самобутнього ілюстратора дитячої книги читаємо у нарисі російського графіка й історика мистецтв Петра Нерадовського. Робота Нарбута над дитячою книгою тривала плідно, хоча й недовго, у Києві митець уже не створив жодної дитячої ілюстрації, окрім завершення роботи над «Абеткою». Принагідно згадаю, що на початку 2020 року у видавництві Олександра Савчука побачило світ перше повне видання «Української абетки» Георгія Нарбута[1] — ще одне знакове видання до колекції української нарбутіани.

«Видатне місце в історії графіки гарантовано Нарбуту тим, що він був одним із канонізаторів книжкової графіки як особливого, самобутнього мистецтва книги».

Еріх Ґоллербах

Спеціальні фахові дослідження техніки рисунку й графіки Нарбута, його впливів і новаторства, вироблення стилю і колористики, особливості книжкової графіки, шрифтові знахідки й оформлення обкладинок читаємо в дослідженнях російських мистецтвознавців Димитрія Мітрохіна, Еріха Ґоллербаха, Олексія Сидорова, українського історика мистецтв німецького походження Федора Ернста. Останній присвятив розлогий нарис проблемам розвитку української книги від другої половини ХІХ століття і до початку 1930-х років, наголошуючи на головних віхах розвитку української книги, зіставляючи її зі світовою книжковою справою, на тлі якої вона не мала шансів посісти гідне місце, взоруючись на потреби й смаки міщан-покупців та прагнення видавців здешевити видання. За таких умов безликості української книги й розвалу системи книгодрукування в часи революційні й відбувалося формування Георгія Нарбута як «природженого митця книги» — стверджує автор (нагадаємо, що за кілька років до переїзду в Київ Нарбут уже здобув золоту медаль й диплом на Всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу). Рік за роком автор простежує становлення української книги, видання часописів, формування упізнаваного нарбутівського стилю й творення довкола нього середовища творців книги й майстрів графічного мистецтва та його послідовників, адже Георгій Нарбут як творець школи графічного дизайну стояв біля витоків освіти книжкових графіків й загалом поліграфічної освіти в Україні.

Сучасним художникам-графікам цікаво буде прочитати про творчість Нарбута як графіка книжкових знаків у статті російського мистецтвознавця й бібліофіла Володимира Охочинського, а «Сильвети Нарбута» Еріха Ґоллербаха розкриють трохи призабуте сьогодні, але дуже поширене століття тому мистецтво силуетів. Російський дослідник геральдики Владислав Лукомський присвятив статтю дослідженню гербів та геральдичних алегорій у творчості українського митця; історик Олександр Оглоблин розказує про працю над гербом та печаткою Української Держави, художник і мистецтвознавець Павло Ковжун аналізує Нарбутові грошові банкноти, поштові марки й інші державні знаки. Особливо актуальним є публікація дослідження у час цьогорічної дискусії про творення великого герба України.

Усі дослідження й нариси проілюстровані Нарбутовими роботами, витворюють цілісний і багатогранний образ митця, чий внесок у розвиток українського й світового мистецтва графіки важко переоцінити.

Спогадову частину Нарбутівського забірника відкривають автобіографічні фрагменти, які підготував до друку Федір Ернст. Із них виразно проступає дитинство й початки зацікавлення графічним мистецтвом, наполегливі прагнення до здобування вищої освіти, проте вони обриваються на початках університетського життя. Особисті враження від спілкування, деталі знайомства і ще свіжі у пам’яті розмови, перипетії становлення Української Держави і створення Академії мистецтв описують у спогадах Іван Мозалевський, Ольга Карпенко-Глеваська, сестра Агнеса Нарбут-Федорова, Сергій Тройницький, Георгій Лукомський, Яків Жданович, Микола Зеров, Роберт Лісовський, Микола Бурачек, Василь Кричевський та інші. Із цих спогадів виразно проступає дух мистецького середовища Петербурга й Києва, естетичні орієнтири й вироблення нового стилю, оцінка внеску Нарбута в українське й світове мистецтво, яку дали його сучасники й колеги, реакція мистецької еліти на політичні й суспільні події, особливо 1917–1918 років.

«Мене дуже зацікавило, при проходженні курса древнеслов’янської мови, як то в старину писалось від руки, і я, знайшовши зразок шрифту Остромирова Євангелія, почав робити спробу писати стародавнім робом. З початку переписав “Поученія Володимира Мономаха до своїх дітей”, потім “Євангеліє від Матфія”, “Пісня про Роланда” (готицьким шрифтом з орнаментованими за[г]оловними літерами). Це були мої перші пробунки в графіці».

Георгій Нарбут

Постать митця доповнює опублікований епістолярій — вибрані листи складають окрему частину видання. Зворушливим є перший лист-прохання, датований 1904 роком, тоді ще Нарбута-учня до Петра Дорошенка з проханням про зображення герба роду Нарбут для змалювання — зрештою, ми знаємо, що він втілив ідею герба роду вже за десятиліття по тому. Епістолярний портрет Нарбута дає змогу побачити особисту й професійну комунікацію митця, ділові зв’язки, знайомства й дружбу з багатьма чільними представниками мистецького середовища Петербурга, Києва, Чернігова. Зважаючи на тривале листування й сердечну дружбу, окремим розділом укладено листи Георгія Нарбута до його земляка історика й архівіста Вадима Модзалевського.

Інформація про авторів «Нарбутівського збірника», що супроводжує основний текст видання, вибудовує широкий мистецький контекст, насамперед київський і сучасний Нарбуту, виводить на світло митців його доби, книгарів й книгознавців, видавців й мистецтвознавців, істориків, архівістів, чимало з яких були забуті й досі не пошановані в українській культурі. За короткими біографічними довідками — долі українських і російських представників культурного середовища, зокрема емігрантів і репресованих, а отже читач довідається про численні імена історії мистецтва ХХ століття.

Видання має оригінальний дизайн, досить вдалий, навіть незважаючи на неспівмірність великого формату видання і дрібного кеглю шрифту, тексту, складеного на усю висоту сторінки, й вузьких берегів, що трохи ускладнює читання. Близько чотирьох сотень зображень (більшість із яких — роботи Нарбута) роблять це видання унікальним мистецьким альбомом, який дає якнайповніше уявлення про творчий доробок митця, біографічний контекст та окремо кожен із жанрів і видів творчості художника.

Новітня книжка про Нарбута сміливо поєднала класичний книжковий дизайн, традиції якого заклав Нарбут, із новітніми експериментами, створивши унікальні обкладинки — тож перший наклад вийшов друком із п’ятьма сотнями унікальних обкладинок для кожного примірника, ілюстрації Нарбута для яких було автоматично згенеровано за допомогою певного алгоритму. Сміливі експерименти дизайнерів змінюють обличчя сучасної української книги.

Безперечно, такі видавничі проєкти потребують фінансової підтримки, щоб книжка потрапила не лише до зацікавлених читачів та колекціонерів, а й до численних публічних книгозбірень і бібліотек закладів профільної освіти, тож грантова підтримка Українського культурного фонду сприяла ширшому інформуванню про творчість Нарбута й прилученню молодих дослідників книжкової графіки, шрифтовиків, книгознавців, видавців та інших майбутніх митців до Нарбутового кола.

[1] Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута / передм. М. Філевич; упоряд. О. Савчук;

художнє оформлення О. Чекаль. Харків: Видавець Олександр Савчук, 2020. 64 с.: іл.