Китайська економіка вирізняється своєю залежністю від інших
Китай лякає Захід. Проте рідко коли люди Заходу бачать, як виглядає світ з погляду Китаю. Так, він досяг величезних економічних успіхів. Але, з його погляду, у світовій економіці й далі домінують розвинені країни.
До небагатьох представників Заходу, що здатні поглянути на світ з китайської точки зору, належить Пітер Нолан, професор розвитку Китаю у Кембриджському університеті. У виданій минулого року книжці, що пропонує поживу для роздумів, він розглянув одне з найпоширеніших вигаданих побоювань щодо Китаю — що той скуповує світ. Його відповідь на це побоювання неґативна: ми присутні в Китаї, але Китай не присутній у нас.
Щоб зрозуміти, що має на думці професор Нолан, треба мати уявлення про його погляд на те, що сталося за три десятиліття ґлобальної економічної інтеґрації, рушійною силою якої були нові технології. Як він стверджує, світова економіка пережила радикальну трансформацію через появу — завдяки злиттю, купівлі та прямим іноземним інвестиціям — обмеженої кількості панівних компаній, що майже цілком походять з розвинених країн.
Стрижнем нової світової економіки є те, що професор Нолан називає «інтеґраторами систем», — компанії з панівними брендами та найсучаснішими технологіями, які перебувають на вершині ланцюжків створення вартості, що служать ґлобальному середньому класу. Ці ґлобальні компанії, своєю чергою, чинять величезний тиск на свої ланцюжки постачальників, спричиняючи і серед них дедалі сильнішу концентрацію.
Використовуючи дані за 2006–2009 рр., професор Нолан висновує, що у виробництві великих цивільних літаків та газованих напоїв у світі домінують, відповідно, по дві компанії; у галузі мобільних телекомунікацій та виробництві смартфонів — лише по 3 компанії; пива, ліфтів, вантажних автомобілів великої вантажопідйомності та персональних комп'ютерів — по 4 компанії; цифрових камер — по 6 компаній; автомобільних транспортних засобів та фармацевтичних препаратів — по 10 компаній. У цих випадках на панівні компанії припадала частка від половини до всього світового ринку. Подібного ступеня концентрації досягнуто, після консолідації, у багатьох галузях.
Майже таку саму концентрацію можна побачити і серед постачальників комплектуючих. Погляньмо на літак. У світі є три панівні постачальники двигунів, два — гальм, три — шин, два — сидінь, один постачальник санвузлів та один — кабелів. В автомобілебудівній промисловості, а також у секторі інформаційних технологій, виробництві напоїв і багато інших ділянках, у світі є лише декілька панівних постачальників основних компонентів та складників.
Тепер ми можемо побачити, як виглядає організація виробництва і дистрибуція у світових масштабах під егідою компанії-інтеґратора. Така компанія «зазвичай, володіє певним поєднанням ключових властивостей, серед яких є здатність залучати фінансування для реалізації великих нових проектів і ресурси, необхідні для фінансування високого рівня витрат на наукові дослідження і розробки задля підтримки технологічного лідерства, здатність розвивати ґлобальний бренд, інвестувати в сучасні інформаційні технології та залучати найкращі людські ресурси».
Щобільше: «На сто величезних компаній, усі з країн з високим рівнем доходів, припадає понад три п'ятих загальних витрат на наукові дослідження і розробки серед 1400 найбільших компаній світу. Вони є фундаментом технологічного поступу у світі в епоху капіталістичної ґлобалізації".
Ці компанії інвестували величезні суми за кордоном, і не лише у Китаї. Як наслідок, вони втрачають національні характеристики та зв'язок з країною походження. Це створює чимраз сильнішу напругу, оскільки урядам стає дедалі важче оподатковувати або реґулювати «свої» компанії. Утім компанії все одно зберігають національні характеристики та зв'язок з національними культурами.
Яку роль відіграє Китай у цьому новому світі? Він втілює величезний успіх розвитку. Але він збудував цей успіх на бажанні та здатності запропонувати своїх працівників та ринки світовим виробникам. Так, у 2007–2009 рр. на компанії з іноземними інвестиціями припадало 28% доданої вартості, створеної у промисловості Китаю, 66% обсягу виробництва високотехнологічних галузей промисловості, 55% усього китайського експорту і 90% експорту нових та високотехнологічних продуктів. Тож країна є ключовим чинником систем, якими керують іноземці. Якщо громадяни та уряди розвинених країн позирають скоса на ці ґлобальні компанії, то як мають дивитися на них китайці?
Китай не скуповує світ. У 1990–2012 роках світовий обсяг вивезення прямих іноземних інвестицій зріс з $2,1 трлн. до $23,6 трлн. На країни з високим рівнем доходів все одно припадало 79% вивезення ПЗІ у 2012 році. У 2012 році обсяг вивезення прямих закордонних інвестицій Сполучених Штатів склав $5,2 трлн., натомість Великобританії — $1,8 трлн., проти $509 млрд. інвестицій з Китаю. Чистий обсяг інвестицій Китаю (різниця між обсягом ввезення та вивезення інвестицій) був безмежно від'ємним — на рівні мінус $324 млрд. У 2009 році 68% вивезення прямих закордонних інвестицій Китаю були спрямовані у Гонконґ.
Як зазначає професор Нолан: «Китайські компанії явно не беруть участі у великих міжнародних угодах злиття і поглинання». З огляду на дефіцит природних ресурсів Китай інвестує за кордоном у гірничовидобувну промисловість. Але навіть у цьому випадку масштаб його іноземних інвестицій є невеликим порівняно з інвестиціями панівних іноземних компаній.
До чого веде цей аналіз? Найважливішим наслідком є те, що у Китаї не сформувалася практично жодна у світових масштабах значуща компанія. Щобільше, компанії-лідери з промислово розвинених країн мають таку велику перевагу, що зробити це Китаю буде дуже важко. З китайського погляду, отже, характерною рисою економіки Китаю залишається її залежність від ноу-хау інших країн. Це пояснює відчайдушні зусилля Китаю здобути ці знання. Наступним висновком є те, що Китай, власне, дуже далекий від того, щоб «скупити весь світ». Параноя з приводу його впливу не має під собою ґрунту.
Глибше питання полягає в тому, чи є сенс — у світі компаній, які стають щораз то ґлобальнішими, — непокоїтися, що компанії не є «своїми». Я підозрюю, що відповідь на це питання ствердна. Китай слушно через це непокоїться. Компанії все одно мають зв'язки з окремими країнами, що впливають на їхню поведінку і, зокрема, визначають їхню роль у розвитку компетенцій конкретної країни. Але для такої великої країни, як Китай, це може мати менше значення, ніж для більшості інших. Зрештою, практично всі світові компанії, ймовірно, стануть залежними від Китаю: він займатиме надто важливе місце у їхній діяльності, щоб вони могли іґнорувати його вимоги.
Якщо це станеться, то через природний процес інтеґрації. Розвиток таких глибоких ґлобальних зв'язків бажаний для майбутнього світової економіки і самого світу. Ми маємо, залишаючись у спокої, просто підтримувати цей процес.
Martin Wolf
Why China will not buy the world
The Financial Times, 10.07.2013
Зреферував Омелян Радимський
16.07.2013