„Там, де мапа країни стає дуже вже південною, вигорілою на сонці, потемнілою та спаленою літніми погодами, наче стигла грушка, там і лежить вона, ніби кіт у сонячному кружку, – ота вибрана земля, та особлива провінція, те єдине на світі місто”*.
Так Бруно Шульц описав свою вибрану землю в оповіданні Республіка мрій. Так означив особливий континент – континент Дрогобич. Саме на цьому континенті нещодавно, вдруге під час повномасштабної війни з російським агресором, завершився ШульцФест '24 – Міжнародний Фестиваль Бруно Шульца, який відбувається у Дрогобичі кожних два роки від 2004-го, тож цьогоріч святкував своє двадцятиліття.
У передмові до інтенсивної й вельми розмаїтої програми ШульцФесту, який тривав 7–13 липня, автори цього нарису написали:
Титульна фраза цьогорічного ШульцФесту – „короткі зімкнення сенсу” – почерпнута з есею Шульца Мітологізація дійсності** – стосується поезії та її „електрорушійної” сили, що має пізнавальний, творчий та екзистенціальний виміри. Усі ці аспекти поетичного акту, який для Шульца становив сутність мистецтва, розглянемо та обміркуємо як у контексті креативного й реститутивного потенціалу творчості автора Цинамонових крамниць та її різноспрямованого впливу, так і стосовно місця мистецтва в реальності, домінантою якої є війна та пов’язана з нею глибока деструкція, що відбувається в усіх царинах світу – від матеріальної, через екзистенціальну, суспільну й культурну, до духовної. Рефлексіям та художнім спостереженням піддамо також притаманну творчості Шульца інтуїцію про те, що кожен мистецький акт є актом основоположним (засновує нові форми, нові перспективи бачення, виходить поза горизонт) і водночас веде до реституції джерел інтуїції та розпізнавання (у цьому контексті Шульц пише про „відроджування первинних мітів”), а тим самим містить також потенціал сенсотворення, вплив якого видається особливо суттєвим й необхідним перед лицем катастрофи війни.
ШульцФест ‘24 будують взаємно проникні пасма подій та мистецьких дійств: короткі зімкнення сенсу, вірші в укриттях та континент Дрогобич, а також паралельне пасмо Bruno4ever – у них братимуть участь письменники, музиканти, митці театру й образотворчого мистецтва та інтелектуали з кількох країн Європи й світу.
Знову особливий акцент робимо на пасмі вірші в укриттях, в межах якого, – як і два роки тому, – читатимемо й коментуватимемо вірші у дрогобицьких укриттях, чинимо так, бо переконані, що запроєктований у такий спосіб символічний акт сьогодні – перед лицем нищівної сили війни – є чимось необхідним.
____________________
* Переклад Юрія Андруховича.
** У Шульцовому есеї Мітологізація дійсності читаємо: „Поезія – це короткі зімкнення сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів” (переклад В.М.).
На інавґураційній промові Павела Прухняка, що він виголосив її на відкриття ШульцФесту ‘24, та на його прологові до символічного акту читання й коментування віршів в укриттях зосереджуємо нині, дорогий Читачу, твою увагу.
Жива поезія, боротьба
| зауваги на відкриття ШульцФесту ‘24
1
Марек Едельман – один із провідників героїчного повстання у Варшавському ґетто – казав, що найголовнішим є життя, а якщо життя врятоване, то найголовнішою є свобода. Тоді маємо бути готові віддати життя за свободу. Так, життя за свободу – не навпаки.
2
Українці на фронті віддають життя за свободу. Тому Україна є нині серцем Європи. Те серце стікає кров’ю, але бореться. І переможе. Врятує свободу й збереже життя. Я переконаний у цьому, бо Україну в серцях неможливо побороти. Неможливо побороти українців, які свободу мають у крові й уміють її боронити – зі зброєю в руках, але також пером, порухами уяви.
3
Україна великою мірою є Україною віршів, великою мірою її творили й творять поети. І тому її неможливо побороти, бо неможливо побороти живу поезію. Це висловлення повторюю за Ришардом Криницьким, який у вірші Жива поезія говорить:
Поезія – це
як трансфузія крові в роботі серця:
хоч би й донори давно вже померли
у нещасних випадках, їхня кров
живе – й чужі кровотоки зрідняє,
й чужі оживляє вуста.
4
Ця трансфузія поезії – це трансфузія живої крові. Споріднені нею кровотоки пульсують усередині нас ритмом життя, що триває й бореться. Б’ється за свободу. Вашу й нашу. Цей спільний пульс, це переплетіння кровотоків творить вузол братерства вільних людей. Це також обітниця. Саме тому ми тут. Тому разом творимо ШульцФест. Він також є формою боротьби. І ця боротьба точиться й у наших серцях.
5
Болеслав Міцінський – один серед найвидатніших, найпроникливіших есеїстів, котрі писали польською мовою – у нарисі Думки про війну занотував:
людина, попри всю позірність, не воює ні за зерно, ні за нафту – справжня причина воєн полягає у неправильно визначених моральних межах.
Це добре видно очима мистецтва. У проникливому погляді митця, у візії, що народжується з цього погляду, – світ постає у правді. Й у правді постає також і наше життя. Жахіття війни робить це ще гострішим. Дозволяє чітко побачити щось таке, що – безумовно – викликає крижане дрижання страху, холодить кров у жилах, але й визволяє, позаяк дає можливість усвідомити – по-справжньому, з усією гостротою – істину, яку Болеслав Міцінський висловив ось так:
Життя стає убогим і втрачає свій сенс тієї миті, коли ми не хочемо ризикувати найвищою ставкою, себто життям.
Наші серця це розуміють. Тому ми тут.
6
Не слід розуміти це надто просто. Подих війни не очищає сердець, не лікує душі. Навпаки. Міцінський пише – цілком слушно, – що війна спотворює наші душі, нівечить їх людське єство, бо роз’ятрює в нас ненависть, а разом із ненавистю щось таке, що в людині не є людським. Це правда – війна отруює наші серця, але водночас пробуджує в них відвагу, прагнення бути вільними, загострює розпізнання того, що справді важливе. Погоджуюся з Міцінським, який каже:
Тому варто, варто ненавидіти, страждати й боротися, аби заслужити на повагу у власних очах […] і в очах тих, кому хочемо донести вартість життя, гідну людини – не раба.
7
У тому ж відчутті, що варто, дозволяє нам вистояти мистецтво – тверезе й проникливе, візійне, вільне, народжене з порухів „уяви, що творить”, налаштоване на „людську ноту”. Так, мистецтво є справою уяви, що творить, й справою людської ноти. Ці вирази винайшов Юзеф Чехович – геніальний поет польської мови, „поцілений бомбою серед стел” у воєнному Любліні. Згадую його наприкінці, аби довершити ці зауваги фіналом його пророчого вірша:
о спалахів й гулу жнива жнива
чи братньої крові іржу змиє стрімка ріка
заки колони столиць знов наді мною зринуть
заметіллю налетить ластів’я
свисне над головою крило крізь темінь пташину
ну ж бо йди далі
Тримаймося цього „йди далі”.
Дрогобич, 7 липня 2024
Вірші в укриттях
| під час ШульцФесту ‘24
1
Слова, точно вжиті, мають силу заклинання. Можуть захистити. Стають опертям. Залишаються з нами. Приходять нам на допомогу навіть у найчорніші миті – у годину страхіть, у годину відчаю. З’являються тоді, коли нас огортає темрява, коли потопаємо в безодні. Це вони укладаються у псалом й звучать із дна жахіття, може так:
З глибини я взиваю […],
і на слово […] вповаю.
Ці рядки псалма 130 – сильні, стискають горло, випалені у вогні горя, повторювані віками – проливають світло на те, що зараз намагаюся сказати.
2
Слово, точно вжите, може стати молитвою. Словом, точно вжитим, є слово поезії. Саме молитви й вірші приходять до нас як захист. Вони немов укриття. І вони з нами в укриттях. У годину жахіть тримаємося за них, як за останню соломинку порятунку.
3
Але вони з нами в укриттях ще й тому, що слово крихке. Без нашої турботи, без нашої чуйності – воно помре. Слово потребує наших уст. І повітря, яким дихаємо. Це наше дихання несе слова, дарує їм життя. Й особливо це стосується тих слів найважливіших, рятівних – слів, точно вжитих, слів, які приходять нам на допомогу.
4
Такі слова варто захищати, варто їх оберігати. Варто нести їх у серці й у пам’яті. Варто їх припоминати й переповідати, як урок з дитинства. Переповідати собі й іншим.
5
Саме цим є наше читання віршів в укриттях. Має нагадувати, що слово, точно вжите, захищає нас. І водночас це ми мусимо його оберігати. Мусимо охороняти слово, яке нас творить, бо завдяки цьому зцілюємо у собі щось, що є глибоко й справді людське. Зцілюємо у собі й у світі божу іскру – ту, що долає темряву, творить, вибавляє, воскрешає.
6
Та іскра – це сяйво поезії. Це епіфанія сенсу. Так бачив це Бруно Шульц. Коли читаємо вірші в укриттях, простуємо також і за його інтуїцією.
7
Світ мистецтва керується власними законами. Час у ньому плине інакше. У людському світі сяяння поезії триває лиш мить. Тому поетичний акт, акт звучання у вірші містерії точно вжитих слів – треба безустанно поновляти. Й у цьому ми також простуємо за інтуїціями Шульца. Саме такою поновлюваною містерією слів, точно вжитих, є наші „Вірші в укриттях” – головне пасмо цьогорічного ШульцФесту.
8
Читання віршів в укриттях – це символічний акт. Є в ньому щось від літургії. Але є в ньому також людський тон, правда свідчення, сила живої, справжньої присутності. У такий спосіб мистецтво єднається із досвідчуванням. Дає нам прихисток. І дозволяє віднайти себе посеред слів, точно вжитих, у світлі, що зоріє у них із силою заклинання.
Дрогобич, 9 липня 2024
Переклади з польської Віри Меньок
Павел Прухняк
– професор гуманітарних наук, літературознавець, антрополог літератури, літературний критик. Працює в Університеті Комісії Національної Освіти у Кракові. Дослідник поезії й проблем культурної пам’яті та символічної уяви. Засновник та головний редактор інтернет-порталу: stronypoezji.pl. Керує Лабораторією антропології слова при Осередкові „Брама Ґродська – Театр NN”. Редактор щоквартальника „Контексти. Польське народне мистецтво” (Інститут мистецтва Польської академії наук) та видавничої серії „Межі уяви” (видавництво Pasaże). Член президії Польського ПЕН-клубу та Ради Фонду ім. Збіґнєва Герберта. Член журі літературної премії Nike (2018–2020) та поетичної премії Silesius (від 2022). Автор деcятьох книг, присвячених літературі, серед нещодавно опублікованих: Promieniowanie tła. Szkice o wierszach i czytaniu (Воловець 2020), W prześwicie. Szkice z Bramy (Воловець 2023). Співорганізатор ШульцФесту та Другої Осені у Дрогобичі (від 2017), модератор літературно-наукової програми ШульцФесту ‘24.
ШульцФест ’24 / вірші в укриттях
7 липня 2024, сцена театру у Дрогобичі. Інавґурація ХІ Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі – ШульцФесту ‘24, провадить директорка ШульцФесту Віра Меньок, за столом (від лівого краю): ректорка Дрогобицького університету Валентина Бодак, директор театру у Дрогобичі Микола Гнатенко, артдиректор ШульцФесту Ґжеґож Юзефчук
7 липня 2024, театр у Дрогобичі. Під час інавґурації ШульцФесту ‘24, у першому ряду ліворуч: Павел Прухняк, Ришард Криницький
7 липня 2024, сцена театру у Дрогобичі. Павел Прухняк виголошує інавґураційну промову
7 липня 2024, сцена театру у Дрогобичі. Інавґураційний есей та вірші читає Ришард Криницький, ліворуч: Остап Сливинський, Павел Прухняк
7 липня 2024, сцена театру у Дрогобичі. Ришард Криницький читає інавґураційний есей та вірші
8 липня 2024, укриття на факультеті початкової освіти та мистецтва Дрогобицького університету (вул. Івана Франка, 36). Юрій Андрухович та Ришард Криницький відкривають читання у циклі вірші в укриттях, пролог виголошує Павел Прухняк
8 липня 2024, укриття на факультеті початкової освіти та мистецтва Дрогобицького університету (вул. Івана Франка, 36). Пролог до циклу вірші в укриттях виголошує Павел Прухняк
8 липня 2024, укриття на факультеті початкової освіти та мистецтва Дрогобицького університету (вул. Івана Франка, 36). Читає Юрій Андрухович
8 липня 2024, укриття на факультеті початкової освіти та мистецтва Дрогобицького університету (вул. Івана Франка, 36). Читає Ришард Криницький
8 липня 2024, укриття на факультеті початкової освіти та мистецтва Дрогобицького університету (вул. Івана Франка, 36). Вірші поетів коментує Остап Сливинський
8 липня 2024, укриття у дрогобицькій ратуші. Вірші читають та коментують Яцек Подсядло, Григорій Семенчук
8 липня 2024, укриття у дрогобицькій ратуші. Вірші читають та коментують Яцек Подсядло, Григорій Семенчук
9 липня 2024, укриття у будинку ректорату Дрогобицького університету – колишній ґімназії, де навчав Бруно Шульц (вул. Івана Франка, 24). Вірші читають Олександр Ірванець та Альфред Вєжбіцький, провадить Павел Прухняк
9 липня 2024, укриття у будинку ректорату Дрогобицького університету (вул. Івана Франка, 24). Олександр Ірванець висловлює вдячність Євгенові Нахліку за коментар до свого вірша
9 липня 2024, укриття у ліцеї № 3 (вул. Завалля, 12). Вірші читають та коментують Томаш Ружицький, Остап Сливинський
11 липня 2024, укриття на факультеті історії, педагогіки та психології Дрогобицького університету (вул. Лесі Українки, 46). Вірші читають та коментують Олена Рибка, Кшиштоф Чижевський, Наталка Ткачик, провадить Павел Прухняк
11 липня 2024, укриття на факультеті історії, педагогіки та психології Дрогобицького університету (вул. Лесі Українки, 46). Вірші читають та коментують Олена Рибка, Кшиштоф Чижевський, Наталка Ткачик
11 липня 2024, укриття у віллі Яроша (вул. Тараса Шевченка, 23). Вірші читають та коментують Катерина Гладка, Наталія Бельченко, Катажина Кучинська-Кошани
12 липня 2024, укриття у Центрі душпастирства молоді (вул. Тараса Шевченка, 29). Адам Міхнік читає укладену ним антологію віршів польських поетів та поеток
13 липня 2024, укриття у ліцеї № 16 із малюнками на стінах, зробленими дітьми-біженцями у 2022 році (вул. Грушевського, 136). Вірші на столітній ювілей польських поетів Казімєжа Вєжинського та Збіґнєва Герберта читають і коментують Євген Нахлік, Віра Меньок, Збіґнєв Бенедиктович, провадить Павел Прухняк
13 липня 2024, укриття у ліцеї № 16 із малюнками на стінах, зробленими дітьми-біженцями у 2022 році (вул. Грушевського, 136). Вірші Казімєжа Вєжинського та Збіґнєва Герберта читають і коментують Євген Нахлік, Віра Меньок, Збіґнєв Бенедиктович, Павел Прухняк
Автор світлин: Ігор Фецяк
23.07.2024