Воля, 07.12.1920
Ніяґара.
Проснувся демон вод, спустився з огорожі
І грянув стрімголов, немов скажена туча.
Рокочуть буруни і піниться кипуча
Пекольна западня. Мов полчища ворожі,
Кітлують вали вод і у безсильній дрожі
Зімлілими падуть. І тільки хіть жагуча,
Кусає їхню грудь, що люта та могуча,
Клекоче та кипить на Прокрустовім ложі.
А вітер підніма' до неба срібну піну,
Що рине з білих уст зімлілого титана,
І з блисків і тремтінь мереже барвну дугу,
Та росить з неї дощ янтару та рубіну.
Так бореться в людстві погубна хіть Шайтана
І родить вічний біль і вічну скорб і тугу.
Ніяґара, 1914. р.
На руїнах Тускулюм.*)
В руїні все лягло: роскішнії палати,
Фонтани, гіподром і луки тріюмфальні.
Забутими стоять тераси театральні,
Сумують по кутках ображені пенати.
Колись тут при піснях безжурні антенати
Кружляли з рук до рук з вином чарки хрустальні,
І пяний тетрахорд і екльоґи похвальні
Пестили різунів, що вміли панувати.
І ти, фільозофе, тут з ласки пана мріяв;
Дивився з сугорбів у безвісти віків
І думав, як би рай потомности здобуть.
В руїні все лягло і вітер все розвіяв.
І тільки наросло ще більш німих гробів
І більше бур'яном заріс вселюдський путь...
*) Тускулюм, місце уродження Старшого Катона, де між другими руїнами находяться розвалини т. зв. Tusculanum, де фільозоф писав свої "Тускулянки". — П. К.
[Воля, 05.12.1920]
07.12.1920