«Війна ― це пустка» ― говорить одна з героїнь документальної стрічки «Земля блакитна, ніби апельсин», але ми ще сидимо в одному кінозалі в цей пандемічний час у світі, де точаться війни. Ми, наче замасковані острівці, проте організаторам ще вдалось провести Кінофестиваль «Ukraїna!» не лише в онлайн-версії, яка цього року теж відбувається, як данина часу.
Дискусія на тему «Чи Україна й надалі Східна Європа?» за участі Маріанни Янушевич, Анни Коженьовської-Бігун, Олександри Іванюк, Володимира Шейка (онлайн) під модеруванням Якуба Маймурека
Цього року вже вп’яте у Варшаві можна було подивитися найновіше українське кіно, а також потрапити на супутні заходи, як ось дискусія на тему «Чи Україна й надалі Східна Європа?», або зустрічі з акторами та режисерами на онлайн та оффлайн майданчиках. І, якщо розмова про Україну з об'єктивних причин була доволі позитивно компліментарною (що не могло не тішити присутніх українців), то більш відрадним є те, що щорічний перегляд українських фільмів, хоч і відбувається за сприяння українських інституцій, є ініціативою дружніх поляків.
Пані Беата Бєронська-Лях ― директорка Кінофестивалю «Ukraїna!» і персоніфікація любові та ніжності до своєї справи та людей, з якими працює, розповіла, що ідея фестивалю зародилася під час Революції гідності, з бажання наблизити українську культури для польської аудиторії, показати, що існує сучасний український кінематограф і він розвивається. Я би провела певні паралелі з Переглядом сучасного польського кіно «Під Високим Замком», в межах якого встигла побачити багато польських фільмів у Львові, але різниця власне в тому, що твориться він польським середовищем, а не українським.
Мартина Лях і Беата Бєронська-Лях.
«Ukraїna!» у Варшаві та Любліні (в цьому місті теж вже другий рік поспіль відбуваються покази) викликає зацікавлення у широкого кола глядачів, про що можна довідатись зі спонтанних згадок у розмовах з різними людьми (аналізую, звісно, за підсумками цьогорічного фестивалю, який неможливо назвати повністю репрезентативним) та не є лише подією української меншини, чи мігрантів, хоча фестиваль також об’єднав гроно українців, які, зокрема, працюють у волонтаріаті, бо неможливо не відгукнутись, коли промують твою культуру.
Пані Уляна Дрижак, акторка-ляльковичка з України, розповідає, що у 2018 році випадково побачила оголошення про набір волонтерів і захотілось долучитись, зробити щось корисне для зацікавлення поляків українським кіно та культурою загалом. «Волонтерство приваблює мене тим, що не є заробітком, а вчинком від душі. Це вже третій фестиваль для мене. Декілька колег є у волонтаріаті з минулого, з 3-го та 4-го повернулись згодом в Україну. Підтримуємо контакти в соціальних мережах. П'ятий фестиваль був особливим за форматом та враженнями. Набагато більше спілкування з публікою після показів: обговорення кінострічок, розвитку українського кінематографу та просто дружнє спілкування між українськими та польськими глядачами. Серед фільмів для себе я би виділила «Атлантиду», «Землю блакитну, ніби апельсин», «Землю» Олександра Довженка з фантастичним музичним супроводом (Bastarda trio), в також «Забутих» та «Черкаси». Кожен по-своєму зачепив», – каже Уляна Дрижак.
Фестивальні кіноглядачі.
На Кінофестивалі «Ukraїna!» у Варшаві голосує публіка. Кожному на виході з кінозалу давали аркуші, які треба було надірвати на місці оцінки за 5-бальною шкалою. За підсумками голосів кращим документальним фільмом оголошено «Земля блакитна, ніби апельсин» Ірини Цілик, а художнім ― «Черкаси» Тимура Ященка.
Пані Беата Бєронська-Лях зазначає, що цьогорічні плани помітно покреслила епідемія, оскільки загальмувалось кіновиробництво й прем'єри нових фільмів посунулись у часі, більшість запрошених гостей не змогли приїхати через зміни у перетині кордону. Проте фестиваль все ж вдалось провести при 25 відсотковій заповненості залів та дотриманням санітарних умов. На жаль, кількість захворювань починала стрімко зростати й організатори просто не могли бути впевненими, на що очікувати наступного дня, чи не доведеться зупинити покази.
Режисер переможної стрічки "Черкаси" Тимур Ященко.
Багато зустрічей з режисерами та акторами відбувались онлайн. У програмі були фільми-переможці минулих років, серед яких «Додому» Нарімана Алієва (нагорода 2019 року), «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка (2016-го), «Процес. Російська федерація проти Олега Сенцова» Аскольда Курова (2017-го), а також покази білоруських фільмів, як вираз солідарності з білорусами. Вдалось встигнути буквально перед новими карантинними обмеженнями, коли кінотеатри та театри знову зачинились. Присутнім у Варшаві був режисер переможних «Черкас» Тимур Ященко та виконавиця ролі Стефи в кінострічці «Віддана» польська акторка Маріанна Янушевич. Фільм за мотивами роману Софії Андрухович «Фелікс Австрія» викликав неабияке зацікавлення та прийняття аудиторією.
Відкривали 5-ий кінофестиваль «Ukraїna!» символічно прем’єрні «Номери» Олега Сенцова. Майже ремарківська історія дружби на останньому кораблі в Криму «Черкаси» Тимура Ященка ― потрапяла без зайвої патетики, органічно у саму суть. Багато тепла лилося з «Землі блакитній, ніби апельсин» Ірини Цілик. Чогось такого, що треба в ці часи замаскованих людей-острівців, аби заповнювати принаймні пустки у серцях… Добре, що подія зберегла тяглість, а онлайн-платформа додатково дозволила переглянути фільми ще більшій кількості охочих, вже без карантинних обмежень, залишивши оптимізм щодо наступного фестивалю, коли знову буде людно і буде багато нового доброго кіно.
Фото: Анастасія Канарська
23.11.2020