Чи стане Джо Байден кориснішим для України президентом США? Сподіваймося на краще. Тим більше, що для цього є доволі підстав.
Чому Дональд Трамп програв президентські вибори? Щоб відповісти на це питання, потрібно спершу пригадати, чому він виграв попередні вибори. А тому, що був, попри партійну номінацію, все ж позасистемним кандидатом. Він добре засвоїв уроки з риторики, подані ще Мартіном Лютером. А той ще пів тисячоліття тому навчав: «Говоріть голосно – люди вас почують. Говоріть просто – люди вас зрозуміють. Говоріть коротко – люди вас полюблять». От Трамп і виступав гучно. Висловлювався просто. Думки формулював коротко, не розтікаючись мислію по древу. Саме тому вони настільки зручно влягалися в твіти, що Twitter Трампа набув ознак легендарності.
Трамп пропонував прості рішення складних питань. Без зволікань призначав когось винним у проблемах Америки – наприклад, імміґрантів, демократів, китайців, Іран тощо. Все, що, на його думку, треба зробити, щоб забезпечити робочі місця: збудувати мур на кордоні з Мексикою, аби зупинити потік латиноамериканців до США. Чи, наприклад, скасувати лотерею на green card або заборонити в’їзд громадянам деяких переважно мусульманських країн.
Хтось виступав проти такої примітивізації політики, але багатьом це подобалося. І подобається досі, про що свідчить рекордний результат Трампа на виборах третього листопада. За нього проголосували 71,5 мільйона американців. Нагадаємо, що чотири роки тому за Трампа проголосувало на президентських виборах заледве 63 мільйони (за його конкурентку Гілларі Клінтон – майже на три мільйони більше). Досі ніхто з американських президентів не перетинав 70-мільйонної позначки. Тож він би мав усі шанси перемогти… якби за його конкурента Джо Байдена не проголосувало понад 76 мільйонів. Тож один рекорд із величезним запасом був перекритий іншим рекордом.
Водночас такі цифри свідчать про глибоку розділеність суспільства у Сполучених Штатів. Кожен кандидат зумів мобілізувати неймовірне число своїх прихильників. Така собі новітня Громадянська війна в Америці – щоправда, цього разу на електоральному полі. І її наслідки ми спостерігатимемо ще довго.
У цій битві головними союзниками переможця Байдена виступили коронавірус і сам Трамп. Чинний американський президент до останньої хвилини зволікав зі запровадженням карантинних заходів, намагався применшити загрозу від COVID-19, називав хворобу легкою застудою. Він відмовлявся носити маску, вдаватися до засобів захисту й інших відмовляв від цього. Аж поки самого Трампа не спіткала ця біда разом з його дружиною Меланією. І тепер Америка розгрібає наслідки такої недалекоглядності: рекордний рівень інфікованості й смертності.
Трамп зумів розбудити ненависть до себе не лише в демократів та їхніх симпатиків. Його не любили навіть республіканці, причому найавторитетніші. Згадаймо, як проти чинного американського президента виступали ексгубернатор Каліфорнії кінозірка Арнольд Шварценеґґер, авторитетний і в США, і в Україні сенатор Джон Маккейн, експрезидент Джордж Буш і його брат ексгубернатор Флориди Джеб Буш тощо. Чи не вперше в історії США промінентні партійці так відкрито виступали проти свого ж кандидата в президенти.
Зрештою, та ж ексцентричність і несистемність Трампа, яка так подобалася одним американцям, страшенно дратувала інших, котрі прагнули стабільності, яких влаштовував статус-кво, поступовий розвиток, збереження чинних міжнародних союзів та угод. Тих других нині виявилося більше.
То що ж зміниться у Сполучених Штатах і світі, коли крісло в Овальному кабінеті Білого дому займе Джо Байден? Зрештою, він уже описав свої перші президентські ходи у телевізійному виступі, щойно стало відомо, що результати підрахунків не дають підстав сумніватися в його перемозі. Але про програмні наміри Байдена – трішки згодом.
І все ж Дональд Трамп намагається оскаржити результати виборів у суді. Зокрема в таких ключових штатах, як Пенсільванія, Арізона, Джорджія й Північна Кароліна. А держсекретар США Майк Помпео вже вступив зі зухвалою заявою – мовляв, після перерахунку кожного поданого голосу адміністрація Дональда Трампа залишиться при владі на другий термін, а демократ Джо Байден зазнає поразки.
Це свідчить про готовність команди чинного президента триматися за владу до останнього. Хоч це видається безглуздям, і жоден політичний оглядач більше не ставить під сумнів перемоги Байдена. Утім ймовірно, що в разі спротиву чинного глави Білого дому може навіть дійти до того, що намічену дату інавгурації Байдена доведеться перенести. Поки що вона запланована на 20 січня 2021 року.
А ми ж іще не забули прецедент 2000 року, коли за президентство змагалися демократ Альберт Ґор і республіканець Джордж Буш-джуніор. Ексвіцепрезидент Ґор, не бажаючи змиритися з поразкою, вимагав перерахунку голосів у Флориді. Утім це йому не допомогло. Буш таки став президентом.
Чи допоможе нинішня судова тяганина й перерахунок голосів Трампові? Теж навряд. Ситуація доволі однозначна. Але попити наостанок крові своїх опонентів Трамп ще зможе. Та перемога все одно буде за Байденом. Нині це вже майже ні в кого не викликає сумнівів.
А чи добре це для Украни, що наступних чотири роки найпотужнішою країною світу керуватиме демократ Байден? Радше так, аніж ні.
Передовсім звернімо увагу хоча б на той факт, що серед лідерів найвпливовіших держав світу, котрі вже встигли привітати Байдена з перемогою, немає Владіміра Путіна. А ми ж не забули, як блискавично шеф Кремля вітав тих президентів-електів, котрих вважав «своїми сучими синами»: Віктора Януковича, Олександра Лукашенка, Ніколаса Мадуро – зрештою, того ж Трампа чотири роки тому. Тоді він не вважав за потрібне дочекатися остаточного підрахунку бюлетенів та почути офіційну заяву про результати.
Все вказує на те, що російський лідер готується до ворожих стосунків із наступним президентом США. І нехай Трамп до кінця так і не виправдав кремлівських надій на російсько-американську дружбу (тобто в тому її варіанті, якого бажала Москва), та все ж його зовнішня політика за принципом «Америка понад усе», який передбачав стрімке зменшення втручання США у міжнародні справи (передовсім у гарячі точки в світі), цілком відповідала прагненню Кремля послабити західний альянс і розширити глобальний російський вплив.
І якщо Трамп 2016 року серед пріоритетних своїх гасел мав умиротворення Росії, то Байден 2020 року йшов у бій за президентське крісло зі словами на устах про Росію як головну загрозу для Сполучених Штатів та всього вільного світу.
Недарма ж російські спецслужби кинули цього року всі свої гакерські та трольські війська на те, щоб підтримати Трампа і дискредитувати Байдена (і це не підозра чи припущення – це доведений американською розвідувальною спільнотою факт). Бо для чинного російського істеблішменту Байден уособлює той тип американського політика, якого вони терпіти не можуть. Про що йдеться? Такі, як Байден, готові до американського втручання у всьому світі – причому не лише задля підтримання інтересів Вашінґтона, а й для захисту демократичних ідеалів. Згадаймо Рональда Рейґана, Білла Клінтона, Джорджа Буша (причому і молодшого, і старшого). На відміну від таких, як Трамп, котрі готові поважати сфери впливу Москви і вести з нею безглузді діалоги.
Уже в першому своєму виступі як президент-елект Джо Байден повідомив, що готується до скасування багатьох ключових елементів політики свого попередника Дональда Трампа. Яких саме? Наприклад, у перший же день перебування на посаді новий президент-демократ планує знову зробити США учасником Паризької угоди щодо клімату, з якої країну вивів Трамп, а також скасувати рішення свого попередника про вихід зі Всесвітньої організації охорони здоров’я. Байден також заявив, що планує знову долучитися до міжнародної угоди про обмеження ядерної програми Ірану, з якої Трамп вивів США.
Фактично новий президент має намір замурувати всі ті тріщини в структурі західної кооперації, яких наробив Трамп своєю зухвалою поведінкою. Можливо, що йому навіть вдасться реанімувати грандіозний проєкт безмитної трансатлантичної торгівлі, який так ганебно поховав його попередник на радість Владіміру Путіну.
Міцність західного альянсу, якого так боїться російський агресор, – ось головна перевага, яку внесе в ґлобальну геополітику Джо Байден. І перевага ця потрібна передовсім Україні – як державі, яка зазнає найбільше збитків від непроханого російського втручання.
Джо Байден, на відміну від Дональда Трампа, чудово обізнаний з українськими справами, знає всі наші проблеми й переваги, адже відвідував Київ і навіть виступив у Верховній Раді з історичною промовою. Звісно, хтось може зауважити, що, мовляв, допоки він був віцепрезидентом при президенті Бараку Обамі, Україна не отримувала від США летальної зброї. І щойно за Трампа ми здобули такі жадані «Джавеліни». Утім, нині вже стало відомо, що саме Байден умовляв Обаму надати нам необхідне озброєння, включно з протитанковими ракетними установками.
Ще у серпні у вітальному зверненні з нагоди 29 річниці Незалежності України Байден пообіцяв посприяти тому, щоб Україна отримала додаткове летальне озброєння у разі його перемоги на виборах. «Як президент я дам зрозуміти Кремлю, що вони мусять закінчити свою аґресію та окупацію України. Адміністрація Байдена-Гарріс (сенаторку-афроамериканку Камалу Гарріс Байден запросив стати віцепрезиденткою в його майбутній адміністрації, – ред.) переконана, що Україна отримає необхідну економічну та військову підтримку, в тому числі смертоносне озброєння. Водночас я закликаю Україну проводити важливі реформи, які є життєво необхідними для її успіху», – наголосив Байден у зверненні. Так, США повинні тиснути на Україну, щоб та проводила реформи, боролася з корупцією. А для Трампа всі ці питання були нерелевантними.
Тож із Байденом в України вимальовуються доволі світлі перспективи. Як воно буде насправді – ніхто точно не спрогнозує. Наприклад, чи Білий дім за Байдена і надалі підтримуватиме санкції щодо «Північного потоку – 2»? Важко відповісти напевно, адже тут новому президентові доведеться вирішувати дилему між підтримкою своїх основних західних союзників та користю для України, яка може позбутися суттєвого джерела прибутку.
І таких злободенних питань ще багато. Але головне – що з Байденом зовнішня політика США стане значно передбачуванішою та зрозумілішою.
