— Миколо, ну шо ти ходиш за мною хвостом? — каже мені тато, коли ми вийшли в ліс біля нашої фазенди позбирати гриби. Мені десь 9 чи 10. Ми ще не знали, що я маю короткозорість, тому тепер мені недивно, що в мене поганенько виходило збирати гриби. Я тішуся моховикам, але тато знаходить білі, а я ні. Хвалюсь йому червоними сироїжками і голубінками, а він каже, що то такі собі гриби. Я втомлений, бо в мене зле виходить, але він мені прищеплює ту любов до лісу — канапкою у серветці на поваленому дереві, коли ми робимо привал, неспішними колами шарудким листям. Я кажу — а що, як ми заблудимось? Він каже — не переживай, не заблудимось, якось вийдемо. З ним безпечно.
Я так і не навчився толком збирати гриби, хоча тепер впізнаю моховики і підосичники. Востаннє я скидав татові на вайбер знимки перевірити, чи я познаходив хороші гриби, коли я їздив у Карпати, аби зібратись із думками напередодні розлучення в 2017. Добре правило, яке він мені тоді сказав: краще хороший гриб не взяти, аніж поганий гриб взяти.
Я так само не навчився толком грати на музичному інструменті — чи то на флейті, чи то на саксофоні. Бавлюсь, але то не музика. Хз що з того, у що я бавлюсь, було би чимось подібним до того, що робила людина, на якій тримався оркестр у філармонії, але то височезна планка. Я недавно пробував грати йому на саксофоні скрипкову партиту соль мінор Баха, яку він завжди грав, коли займався на скрипці. Тато сказав, аби я вправлявся ще.
Бог всемогутній не в тому, що він може для тебе все. Бог справді може все, коли ти маленький. Особливо, коли такий маленький, що можеш по ньому повзати, коли він ще спить, і це неймовірно весело. Але коли ти дорослий, то розумієш, що бог не зробить чуда, він нічим серйозним тобі не допоможе, хіба що розумінням.
Може то і ок — збирати гриби по вайберу, але я хотів, аби він знав, що мені є цінним те, що є цінним йому.
Розуміння то і є та всемогутність. Розкажеш себе, і Бог тебе зрозуміє, у всьому, лиш би навчитись так говорити і лиш би вистачило часу. Розкажеш себе, він зрозуміє — і ти вже не сам.
Важко повірити у всемогутність того розуміння, коли ти ходиш і схлипуєш, розуміючи, що рахунок іде в кращому випадку на дні. Часу явно недостатньо.
Бог, звісно, існує поза часом, однак то для мене, того, хто вірить у Бога. То моє каяття блудного сина, який не приходив до нього щонеділі і навіть не завжди раз через тиждень.
Але час таки існує для самого Бога, і я то розумію.
Коли тато подзвонив у п’ятницю ввечері, що впав і не може встати, аби яприїхав його підняти, то я за тих п’ять хвилин, що збирався, поки їде таксі, впхав до наплечника Бусурмана, мого кота, якого тато ще не бачив. Після того, як ми з Роміком, його кумом, та Тарасом, похресником, таки підняли його, я дав татові кота на руки і сказав, що він мусить знати нового члена родини Глібовичів. Я не вірю в дієвість ритуалів, але коли він чекав на шунтування в 2015, я приїхав під лікарню з шестимісячною Лесею у візочку, аби він побачив її і мав трохи більше сили до життя. Ритуал з Бусурманом мав би бути чимось подібним. Тато признав Бусурмана, казав, що дуже приємний кіт.
Інколи буває так, що Бог помирає.
Не на похмурій Голгофі в пустелі,
а помирає в затхлій старій квартирі в панельному будинку,
куди приходиш частіше з обов’язку, ніж з охоти.
Йому давно не 33, він вже не молодий і прекрасний.
Він старий, розтовстілий, увесь набряклий,
з ранами на ногах, які мироточать.
Я не знаю, як бути, коли помирає мій грішний і недосконалий,
але точно єдиний
мій Бог Отець.
— Тато, я дуже боюсь, що з тобою станеться щось погане, і я не встигну тобі сказати те, що хочу сказати. Я хочу, щоб ти знав, що ти є в мені. Що мені цінне те, що цінне тобі.
— Ну ладно, кінчай філософію… Дай мені краще попити.
09.11.2020Вічна пам’ять
Любомир Глібович
1948-2020
Музикант, скрипаль, легенда львівської симфонічної сцени, концертмейстер других скрипок симфонічного оркестру Львівської обласної філармонії з 1982 до 2019 року. Вів львівський оркестр з видатними диригентами та виконавцями сучасности, серед яких Мирослав Скорик, Микола Колесса, Богодар Которович, Володимир Сіренко, Мирон Юсипович, Стефан Турчак, Віктор Плоскина, Фуат Мансуров, Давид Ойстрах, Святослав Ріхтер, Міша Кац, Клаудіо Аббадо та багато інших.
Був концертмейстером оркестру оперної студії Львівської консерваторії, де разом з Миколою Колессою та Юрієм Луцівим допомагав виховувати не одне покоління львівських диригентів.
