Стрийській центральній міській бібліотеці імені Маркіяна Шашкевича цьогоріч 80 років. Святкування дотримали до Всеукраїнського дня бібліотек (30 вересня), однак карантин невблаганний. Як завжди, пам’ятній даті приурочили тематичну вітрину бібліотеки. Вона, як око Стрия: розташоване в центрі пішохідної частини міста, у яке заглядає кожен, хто метушиться у щоденних справах. Десятиліття назад життя бібліотеки значно пожвавішало. З кам’яниці, де зберігають книги, вона стала живим осередком для зустрічей, спілкування, навчання. Навіть, оплатити комунальні послуги через інтернет допоможуть у бібліотеці. Старшому поколінню, якому нема доступу до інтернет-ресурсу вдома, не дадуть пропасти у відділі бібліотечно-інформаційних технологій, який і очолює Ірина Решетар.
Ірина Решетар у стрийській бібліотеці.
«Мій тато був активним читачем цієї бібліотеки. Якось я спитала його: «Чи є десь така робота, щоб я спокійно йшла на неї, спокійна приходила?» – «Хіба що у бібліотеці», – відповів тато. Того року, 2005-го, реформували бібліотечну систему і їм потрібна була спеціалістка з комп’ютерних технологій. Мене прийняли на роботу. У 2009 ми виграли масштабний проєкт «Бібліоміст» і отримали 15 комп’ютерів та іншу техніку. Так відкрили мій відділ, куди щодня звертається по кілька людей за допомогою», – згадує Ірина Решетар.
Тоді ж з’явився вислів «Жива бібліотека». Адже сучасному читачеві стала потрібна не стільки паперова книга, як середовище книголюбів, зустрічі з авторами, просто креативні ідеї. «У нас, навіть, зустрічалися молоді мами, щоб поділитися досвідом і запропонувати одна одній літературу, яка може стати у пригоді. Після того, як фонди у відкритому доступі, кожен сам обирає собі необхідну книжку», – розповідає Ірина Решетар. Однаково цінними стали «її величність Книга» і «його величність Читач», – жартують бібліотекарки.
У мої студентські роки бібліотека асоціювалася з острівком тиші і осередком тих, хто обирав наукову працю. Сьогодні – це центр дозвілля. Навіть, у читальному залі не висить в повітрі наказове: «Тиша!» Навпаки, тут вчать говорити: висловлювати свою думку, обґрунтовувати, запитувати, шукати.
«Наприклад, у нас працює проєкт «Кінозал»: вже чотири роки ми організовуємо безкоштовні кінопокази нових українських та європейських фільмів і для дорослих, і для дітей», - розповідає пані Ірина. Для людей старшого віку проводили зустрічі з психологом.
Особливо насиченим був 2019-ий. Бібліотеку імені Шашкевича в Стрию відвідало чимало сучасних авторів. Такі зустрічі – робочий ресурс для Ірини Решетар.
«Я люблю читати, особливо, якщо книга нова. Вона видає особливий запах – типографської фарби і засушених квітів. Якщо в нас є зустріч з письменником, намагаюся купити новеньку книжку, ще й автограф візьму. Деколи сусіди просять щось почитати. Я позичаю, а коли мені повертають, то перепитують, чи я справді знайома з автором і, чи це він мені підписав». Серед сучасної літератури найбільша колекція Ірини Решетар – вісім книг Максима Кідрука. Рік тому автор презентував у бібліотеці свій новий роман «Доки світло не згасне назавжди». «Книга не просто цікава. Вона є інтерактивною, має доповнену реальність, – ділиться враженнями пані Ірина. – Через спеціальний мобільний додаток можна поспілкуватися з персонажами книги та оживити окремі епізоди роману». Серед інших улюблених авторів: Людмила Когут, Ніна Фіалко, Оксана Кузів, Світлана Талан, Наталя Гурницька, Ірен Роздобудько, Володимир Лис. «Усі вони були нашими гостями і я рада, що маю їхні книги в своїй домашній бібліотеці».
Максим Кідрук підписує книжку Ірині Решетар.
Класична бібліотека віджила своє в добу цифрових технологій. Однак працівники бібліотеки обертають все так: не було зле, щоб на добре не вийшло. «Наш жіночий колектив всіляко намагається привернути увагу до потреб соціально незахищених верств населення. Далеко ще не всі люди мають вдома сучасний телефон, комп’ютер чи інтернет. Проте йде до того, що буде оцифровано всі державні послуги: так званої «держави в смартфоні». З початку цього року Міністерство цифрової трансформації запустило проєкт «Дія. Цифрова освіта»: за 3 роки шість мільйонів українців мають навчитися цифровій грамотності абсолютно безкоштовно. Левова частка втілення цього задуму покладають на бібліотечну систему», – пояснює Ірина Решетар.
Вона з колегами вчить відвідувачів працювати на ПК. «До нас часто приходять студенти. Пригадую, як один хлопець вже закінчив свій навчальний заклад, часто бував у нас, доки вчився, а потім переїхав в інше місто, і йому потрібна була довідка для продовження навчання там. Бабуся взяла для нього необхідну довідку, а як передати не знала. Прийшла до нас у відділ зі словами: «Внук мені так казав: «Ба, як не знаєш, що робити, йди у бібліотеку!» От я й прийшла», – пригадує Ірина Решетар. «Чимало людей похилого віку звертаються до нас з проханням створити персональні кабінети для подачі показників газу, світла, води. Я допомагаю оплатити комунальні послуги. Комусь треба створити електронну пошту, переслати лист, фото, відео. А бувають і такі відвідувачі, яким взимку просто ніде погрітися! Бібліотека стає місцем прихистку від морозу, бо вони можуть посидіти, погортати періодику. В місті більше нема такого закладу, щоб надавав усі ці послуги безкоштовно», – зауважує заввідлом.
Силуетні зображення Ірини Решетар.
За першим фахом Ірина Решетар – хімік-технолог. На бібліотекарку вчилася у 45 років. Каже, що фах не такий простий, як здається на перший погляд. Більше того, бібліотекар – універсальний спеціаліст: педагог, психолог, вихователь, юрист, економіст, PR-менеджер, дизайнер, актор, сценарист, системний адміністратор. Тепер вона ще й рідкісний в Україні фахівець з паперопластики. Відносить свої композиції до арт-терапії, адже почала робити їх у скрутний життєвий період. «У нас чудовий жіночий колектив, де кожна з нас змогла відкрити ще й додаткові таланти чи хобі. До війни ми традиційно організовували бібліотечні вечори – «капусники»: з гумором, сміхом, готували веселі номери, ставили сценки, шили костюми. З нетерпінням чекали на ці зустрічі, бо вони дуже об’єднували колектив. Війна внесла свої корективи…» – зізнається Ірина Решетар.
Робота з папером завжди подобалася пані Ірині. Коли захворів батько, стало бракувати опори в житті. Для заспокоєння і внутрішнього наповнення бібліотекарка почала витинати. У 2014 році захопилася силуетним зображенням. «Це дуже легка техніка. Я вирізала силуети, надавала їм об’єму і приклеювала на білий чи чорний аркуш паперу, щоб відтінити зображення. Коли ви дивитеся на кольорову картину (маю на увазі живопис), то вона викликає емоції, як фільм; а коли вивчаєте силуетне зображення, розвивається уява. Воно більше подібне на книгу – кожен прочитає по-своєму», – пояснює Ірина Решетар. Пошукова система доповіла майстрині, що подібна техніка виникла у 18 столітті і була поширена в Китаї. Першою книгою, яка мала привернути до себе увагу вирізаним силуетом, стали твори Артура Конана Дойла. «Хотілося наглядно показати, яка книга цікава, які в ній неординарні персонажі, карколомні пригоди. Попросила колег дати мені кілька списаних книг, які готували здати на макулатуру. Це була моя перша робота».
Так бібліотекарка Ірина буквально виривала книги з рук макулатурної машини і вдихала в них нове життя. Літо 2018-го було важким морально і насичене творчо. За вечір пані Ірина робила один витвір. Майже на одному диханні вирізала 12 книжкових композицій. Роботи дуже сподобалися в бібліотеці: і колегам, і читачам. Так з’явилися сюжети: «Аліса в задзеркаллі», «Пригоди Пітера Пена», ще один Шерлок Холмс, персонажі з «Гаррі Поттера» чи просто задумки автора. Звичайно, всі роботи виставили у «Бібліовікні» (вже згаданій вітрині бібліотеки). Реакція стриян була двояка: хтось захоплювався, інші хвилювалися, що діти побачать порізані книжки і неправильно зрозуміють. «Мені намагалися пояснити, що дітям змалку прививають дбайливе ставлення до книги і вони не знають, що таке морально або фізично зношена література».
Усе ж прихильників було більше. Ірині Решетар дякували, що в такий спосіб привертає увагу до паперової книжки, яку давно хоче витіснити електронна. «Два роки тому ми брали участь у Львівському міжнародному бібліотечному форумі. Тоді ми вперше розробили виставку-інсталяцію «Шедеври літературної Європи»: показали паперові скульптури зі списаних книг. Я дуже переживала, що колеги не зрозуміють. Однак виставка викликала справжній ажіотаж серед бібліотекарів: казали, що ніде такого не бачили, фотографували. Деякі примірники ми подарували до Києва», – згадує пані Ірина.
Майже всі свої роботи Ірина Решетар роздарувала. Жодної не продала і не приймає замовлень. Каже, що на замовлення працювати не зможе, адже сідає за роботу тоді, коли треба вилити душу. Надалі планує витинати вже просто з паперу. Техніка паперопластики має шанси перетворитися на її третю професію.
