Лист з Парижа.

 

Що значить оце таємне слово? Воно має бути першим згуком дитини, яка, ледви розплючивши очі, висловлює свій перший осуд про світ. Гадаєте російської дитини? Ні. Перш усього: дитина не приймає життя як вартість, гідну потвердження. А російська дитина родиться щонайменьше соціял-революціонером; отже перший її згук є криком невдоволення, протестом. "Дада", як впевняють французькі матері та няньки, є першим згуком французької дитини. Це є найбезпосереднійше, найщирійше, найпростійше виявлення людських почувань.

 

З цього факту деякі веселі добродії пробують добути цілу фільософію і сотворити новий літературний напрямок. Адже кожний літературний напрямок мусить починати з колиски. Напрямок Дада, його фільософія і література, має те спільного з усіма иншими, що починається протестом проти попередників. Дада проголошує дуже просте, ясне і дуже революційне гасло, що література не повинна проголошувати ніякого гасла, не признавати ніяких форм, ніякої революції ні традиції, не рахуватись з ніякою ясністю ні простотою. На таку самостійність може позволити собі лише дитина, яка не признає нічого поза своїм, для себе самої незрозумілим, настроєм.

 

Вам спадає на гадку Руссо і Толстой, Робінзон і Поль та Вірґінія, тому кваплюсь попередити Вас, що дадаісти (догадуєтесь, що це значить) є дітьми XX. віку і не мають найменшої охоти повертатись до печер наших предків та звеличувати красу левади і цілющість коровячого молока. Їм більше до вподоби роля тореадора в боротьбі з биком, якого дратує неприємний колір, і в свою бутонєрку вони вложили би раднійше лопух, як коровяк чи деревій. Для пропаґанди своїх ідей вони користуються (як діти) всім, що находиться під рукою, влаштовуючи деклямаційно-вічеві концерти з дорогим вступом, на яких зясовують свою нову програму каламбурами, епіґрамами, парадоксами, криками, дитирамбами, лайками і паперовими кулями, розгадуваними по залі. Коротко: дадаізм є одною з форм того напрямку, який любить називати себе "літературним", нехтуючи літературою, себто формою футуризму, якого сама назва вказує вже на те, що він ніколи не належатиме до якоїсь теперішности, бо нехтує будучиною. Згадаєте може, що кожний новий напрямок у літературі чи мистецтві мусів змагатись з сучасними поглядами-пересудами, отже і нинішні.... І дадаісти є тієї гадки: що досить йти проти чогось істнуючого і кинути протести, щоб вірити в нагороду вічного поступу.

 

Біда лише в тому, що кинути протест не так легко. Найбільше з усіх протестують самі дадаісти, а проти них не виступає ніхто, начеби смішно було протестувати нпр. проти мущин, які дійшли до пересвідчення, що їх вуха є призначені для ковтків.

 

Мода в літературі переважує над усіма проявами творчости. Чужинці більше цікавляться останнім дивоглядом мистецтва на виставці "Незалежних", ніж якимнебудь творчим зусиллям, яке не можна зрозуміти незалежно від зусиль їх попередників. Такі революційні намагання, як кабаретові дітвацтва дадаістів, приваблюють публику а навіть критиків чаром діточих нісенітниць, які часто стають розривкою дорослих людей. Невже-ж нам не байдуже, з якого приводу будемо в театрі сміятись? Тим краще, коли сюжетом революційних маніфестів стає література і письменники. Приємно є сміятись з людьми, яки засипують нас жартами і дотепами. Одначе може ще приємнійше є сміятись з людей, які вірять в повагу свого світогляду і своєї особи. Є люде, настільки смішні по суті своєї людської подоби, що колиб я був редактором сатиричного журналу, то передплачував би собі їх для натхнення, щоб сиділи передімною в часі урядових годин у редакції.

 

Послухайте кілька виїмків з 23 маніфестів, виданих дадаістами на 23 сторінках скромного журналику за нескромну ціну двох франків. Ці маніфести мають деякі прикмети: вони є короткі і переконують нас, що бути революціонером лекше, як сказати щось нового.

 

"Література істнує, одначе в сердцю дурнів."

 

"Безглуздим є поділ письменників на добрих і поганих. З одного боку є мої други, а з другого решта."

 

"Я маю сміливість свистати і кричати, що цей маніфест кишить від суперечностей, одначе я зараз розважу себе, кажучи собі, що цей квіт кульбаби, зроджений в діяфраґмі кретинів, є ще дурнійший."

 

За таку щирість автор одержує нагороду в формі двох франків або купленого білєту, і ми переконуємося ще раз завдяки ньому, що дурень може істнувати в якомунебудь серцю, та не в серцю літератури, що мати другів або "решту" є багато лекше, як бути добрим письменником.

 

Послухайте ще трошки, коли це таке дешеве. Ревучий заголовок: "Ховзанка Дада". Колиб автор написав "хльороформ", "Чімборассо" або "коровай" — це не зробило би великої ріжниці.

 

"Ми читаємо часописи, як инші смертники. Не маючи наміру смутити нікого, можна сказати, що слово Дада надається до каламбурів. Це є навіть подекуди причина, чому ми його прийняли. Ми не знаємо, яким робом можнаби ставитись поважно до якоїнебудь теми, а тим меньше до цієї теми: нас. Ось чому все, що пишуть про "Дада", нам до вподоби.

 

"...Нас уважають поетами, бо ми перш усього нападаємо на мову, яка є чистою умовністю. Можна дуже добре знати слово "Добрийдень" а сказати "Прощавайте" жінці, яку зустрічаємо по році неприсутности."

 

"Кубізм був малярською школою, — футуризм — політичним рухом. "Дада" є станом духа. "Дада" є артистичним вільнодумством."

 

"Дада" не звязує себе з нічим, ні з коханням, ні з працею."

 

"Не можна допустати, щоб людина полишила слід із свого пробування на землі".

 

"Принціп слова Краса є лише автоматичною і зоревою умовністю. Життя не має нічого спільного з тим, що граматики називають Красою. Чеснота як і патріотизм істнують лише для поміркованих мозків, засуджених на те, щоб сидіти ціле життя в саркофаґах."

 

"Мистецтво і Краса — Ніщо. Ви, ясна річ, ще раз будете кричати і сміятись."

 

Найбільша біда в тому, що дадаісти силкуються добути з свого горла крик обурення, і ніхто не сміється. Деякі з тих афоризмів не є настільки безглузді і дотепні, щоб можна з них сміятись, а инші не є настільки передумані, щоб домагались передумання. Вільно бути настільки революційним або лінивим, щоб не читати книжок, одначе не вільно друкувати гадок не перевіривши: чи не були вони вже висловлені переднійше, сміливійше і сильнійше. Хто знає літературу, знайде без труднощів таких дадаістів в численних збірниках літературної забави в роді Кузьми Пруткова. Покликуюсь на память ґімназійних товаришів, що 16 року життя ми плекали залюбки такий розхрістаний і розкуйовданий неґативізм, кидаючи громи на все, що було нам відоме як поважна, свята, тривка, ненарушна література. І ми мали читачів у власнім гуртку і мали приємність бути сямозвеличниками, осміюючи свій порив і талант. Ми сміялись з усього, бо сміятись без причини є доказом здоровля і не дуже розвиненого інтелєкту.

 

Та більш як сміх ми любили славу. Ми скидали з престолів Гомера або Данта, одначе нам приємно було би побачити своє призвище, видруковане в якійнебудь часописи над якоюсь сентиментальною поезією в прозі, задля якої ми радо покинули би редакцію свого підлавкового журналу. Ми наслідували ґеніяльних письменників, чуючи часто, що загал не розуміє ґенія, одначе виписували нишком своє прізвище афішовими буквами, як дадаісти святе слово "Дада". Ми розуміли тоді, що приємно є дратувати людей низкою накопичених слів, в яких інші хотять безумовно найти поважну думку. Приємо було глядіти на людей, які вірили поважно в те, що ми віримо поважно у власні твори. Весело є глядіти на людей, які вважають себе поважними на тій підставі, що не вміють відріжнити поваги від юмору. Приємно є сміятись з літератури перед тими, які не вміють відріжнити її від престидиґітаторських штукарств Бен Алібея або рідної копиці соломи.

 

"Дада" є невинною забавкою дорослих дітей, які булиби щасні, колиб їх імення моглоби бути записане на стіні в якомунебудь паризькому льоху, де можнаби продавати затхле пиво і тексти своїх маніфестів чужинцям, знудженим останньою нісенітницею, яку публика називає "останньою модою".

 

Мабуть слави не можна здобути меншою скількістю чужого сміху, як чужих сліз. Згадайте історію і юмористичні журнали. Історія записується лише кровю. Юмор, записуваний лише чорнилом, тріває коротше, як соромицькі слова вуглем на стінах і крейдою на тинах.

 

Червень.

 

[Воля, 31.07.1920]

31.08.1920